Ћ≈ ÷≤я 5
“ема 2.3. ѕсихолог≥чн≥ особливост≥ орган≥зму людини
¬ивченн¤ ц≥Їњ теми дозвол¤Ї студенту:
Ц засвоњти псих≥чн≥ характеристики людини;
Ц зТ¤сувати психолог≥чн≥ можливост≥ орган≥зму людини при взаЇмод≥њ з навколишн≥м середовищем;
Ц усв≥домити значенн¤ нервовоњ системи дл¤ забезпеченн¤ безпеки орган≥зму людини;
Ц усв≥домити значенн¤ псих≥ки в безпец≥ життЇд≥¤льност≥ людини.
” результат≥ вивченн¤ теми студент повинен усв≥домити, що вплив небезпек на людину значною м≥рою залежить в≥д психоф≥з≥олог≥чних ¤костей ≥ властивостей людини, ≥ щоб уникнути негативного впливу небезпек, треба Уп≥знати себе самогоФ. «нанн¤ своњх психоф≥з≥олог≥чних особливостей даЇ можлив≥сть уникнути або зменшити д≥ю небезпек, зберегти своЇ здоровТ¤, а часом ≥ житт¤. 
ѕлан
1. ѕсих≥ка людини ≥ безпека життЇд≥¤льност≥. 
2. «наченн¤ нервовоњ системи в життЇд≥¤льност≥ людини.
3. «наченн¤ псих≥ки людини у забезпеченн≥ безпеки життЇд≥¤льност≥.
4. –озвиток псих≥ки ≥ повед≥нка людини.
5. ¬ластивост≥ ≥ ¤кост≥ людини.
6. јтрибути ≥ риси людини.

 онтрольн≥ питанн¤
1. –оль нервовоњ системи в забезпеченн≥ життЇд≥¤льност≥ людини.
2. «наченн¤ умовних ≥ безумовних рефлекс≥в у життЇд≥¤льност≥ людини.
3. ѕовед≥нка людини ≥ њњ види.
4. ¬плив властивостей людини на њњ д≥њ, вчинки, повед≥нку в процес≥ њњ життЇд≥¤льност≥.
5. ¬плив ¤костей людини на безпеку життЇд≥¤льност≥.
6. –иси людини ¤к ст≥йк≥ особливост≥ повед≥нки.
Ћ≥тература
1. јпанасенко √.Ћ. «доровТ¤, ¤ке ми вибираЇмо. Ц  .: “-во У«нанн¤Ф, ”–—–, 1989. Ц 48 с.
2. ¬асильев ¬.Ќ. «доровье и стрессы. Ц ћ.: Ќаука, 1989. Ц 262 с.
3. ¬≥тренко ≤.—. «агальна та медична психолог≥¤ : Ќавч. пос≥бник. Ц  .: «доровТ¤, 1994.
4. ¬ойтенко ¬.ѕ. «доровье здоровых. Ц  .: «доровье, 1991. Ц 248 с.
5. ƒаниель ∆., ѕикула ». ѕсихологи¤ труда / ѕод ред.  .Ќ. ѕлатонова. Ц ћ.: ѕрофиздат, 1979.
6.  осицкий √.». Ќаш организм. Ц ћ., 1975.
7.  лимова ¬.». „еловек и его здоровье. Ц ћ.: «нание, 1985. Ц 192 с.
8. ѕолежаев ≈.‘., ћакушин ¬.√. ќсновы физиологии и психологии труда: ”чебное пособие дл¤ экономических вузов. Ц ћ.: Ёкономика, 1974. Ц 239 с.

ѕсих≥ка людини ≥ безпека життЇд≥¤льност≥
ќрган≥зм людини Ц це сукупн≥сть т≥лесних (соматичних), б≥оф≥з≥олог≥чних та псих≥чних систем.
ќрган≥зм ¤к б≥оф≥з≥олог≥чну систему розгл¤нуто ран≥ше.
ѕсих≥ка Ц це властив≥сть нервовоњ системи, завд¤ки ¤к≥й:
Ц зд≥йснюЇтьс¤ звТ¤зок ≥з зовн≥шн≥м св≥том;
Ц координуЇтьс¤ робота всього орган≥зму;
Ц орган≥зм д≥Ї у в≥дпов≥дь на подразнююч≥ сигнали (рефлекси).
ѕсих≥ка Ц це здатн≥сть мозку в≥дображати обТЇктивну д≥йсн≥сть у форм≥ в≥дчутт≥в, у¤влень, думок та ≥нших субТЇктивних образ≥в обТЇктивного св≥ту. 
ѕсих≥ка людини про¤вл¤Їтьс¤ у таких трьох видах псих≥чних ¤вищ: псих≥чн≥ процеси, псих≥чн≥ стани, псих≥чн≥ властивост≥.
ѕсих≥чн≥ процеси Ц це короткочасн≥ процеси отриманн¤, переробки ≥нформац≥њ та обм≥ну нею (в≥дчутт¤, сприйн¤тт¤, памТ¤ть ≥ мисленн¤, емоц≥њ, вол¤ тощо). 
ѕсих≥чн≥ стани в≥дображають пор≥вн¤но тривал≥ душевн≥ переживанн¤, що впливають на життЇд≥¤льн≥сть людини (настр≥й, депрес≥¤, стрес).
ѕсих≥чн≥ властивост≥ Ц стал≥ душевн≥ ¤кост≥, що утворюютьс¤ у процес≥ життЇд≥¤льност≥ людини ≥ характеризують њњ здатн≥сть в≥дпов≥дати на певн≥ д≥њ адекватними псих≥чними д≥¤ми (темперамент, досв≥д, характер, зд≥бност≥, ≥нтелект тощо).
ѕсих≥ка людини т≥сно повТ¤зана з безпекою њњ життЇд≥¤льност≥. Ќебезпеки, ¤к≥ впливають на людину, не можна розц≥нювати ан≥ ¤к под≥ю, ¤ка породжена т≥льки зовн≥шньою стимулюючою ситуац≥Їю, ан≥ ¤к результат рефлекторноњ реакц≥њ орган≥зму людини на нењ. ¬плив цих небезпек обумовлюЇтьс¤ психоф≥з≥олог≥чними ¤кост¤ми людини. ƒосл≥дами встановлено, що у 70 % нещасних випадк≥в, що трапл¤ютьс¤ у сфер≥ виробництва, винуватц¤ми Ї сам≥ люди. «в≥дси постаЇ принципово важливе питанн¤: чому люди, ¤ким в≥д народженн¤ притаманний ≥нстинкт самозахисту, самозбереженн¤, так часто стають винуватц¤ми своњх ушкоджень? якщо людина псих≥чно нормальна, то вона без причини н≥коли не стане прагнути ушкоджень. ѕричини, ¤к показуЇ досл≥д, залежать в≥д безл≥ч≥ р≥зноман≥тних фактор≥в та њх комб≥нац≥й.
ѕричинами можуть бути внутр≥шн≥ фактори (≥ндив≥дуальн≥ психолог≥чн≥ або ф≥з≥олог≥чн≥ властивост≥, порушенн¤ емоц≥йного стану, недостатн≥сть знань ≥ досв≥ду) або фактори зовн≥шнього середовища. ќтже, т≥ чи ≥нш≥ психолог≥чн≥ властивост≥ людини (внутр≥шн≥ фактори) впливають на њњ д≥њ, вчинки, повед≥нку в процес≥ життЇд≥¤льност≥. 
«наченн¤ нервовоњ системи в життЇд≥¤льност≥ людини
Ќервова система Ц це сукупн≥сть структур в орган≥зм≥, ¤ка обТЇднуЇ д≥¤льн≥сть ус≥х орган≥в ≥ систем ≥ забезпечуЇ функц≥онуванн¤ орган≥зму ¤к Їдиного ц≥лого в його пост≥йн≥й взаЇмод≥њ ≥з зовн≥шн≥м середовищем. Ќервова система сприймаЇ зовн≥шнЇ ≥ внутр≥шнЇ подразненн¤, анал≥зуЇ цю ≥нформац≥ю, в≥дбираЇ ≥ перетворюЇ њњ в≥дпов≥дно до цього регулюванн¤ й координуЇ функц≥њ орган≥зму.
‘актично люди мають дв≥ нервов≥ системи: центральну ≥ вегетативну. ÷ентральна нервова система керуЇ в≥дносинами людини ≥з зовн≥шн≥м св≥том. ¬она включаЇ: спинний мозок, стовбур мозку, велик≥ п≥вкул≥ головного мозку, ¤к≥ звТ¤зан≥ ≥з пром≥жним мозком. ¬егетативна нервова система керуЇ д≥¤льн≥стю внутр≥шн≥х орган≥в.
√оловний мозок людини Ц самий досконалий орган живоњ природи. ¬≥н м≥стить 20 млрд. кл≥тин ≥ 300 млрд. м≥жкл≥тинних зТЇднань. √оловний мозок керуЇ д≥¤льн≥стю всього орган≥зму людини, це центр нервовоњ системи мисленн¤, вол≥ ≥ почутт≥в.
—пециф≥ка ≥ взаЇмозвТ¤зок р≥зних псих≥чних процес≥в нев≥дТЇмн≥ в≥д структурноњ орган≥зац≥њ головного мозку людини. —еред багатьох ознак його структури (передн≥й, пром≥жний, середн≥й, довгастий) суттЇву роль в≥д≥грають велик≥ п≥вкул≥, особливо њх функц≥ональна асиметр≥¤. Ќа поверхн≥ великих п≥вкуль знаходитьс¤ тонкий шар с≥роњ речовини, ¤ка складаЇтьс¤ переважно з нервових кл≥тин. ÷е кора головного мозку.  ожна д≥л¤нка головного мозку Ї в≥дпов≥дальною за життЇд≥¤льн≥сть ¤когось органу або системи.
” центральн≥й частин≥ черепноњ коробки розташований маленький мозок, ¤кий Ї частиною центральноњ нервовоњ системи. ¬≥н контролюЇ р≥вновагу т≥ла ≥ рух мТ¤з≥в. ѕри отруЇнн≥ кл≥тин маленького мозку (наприклад алкоголем) людин≥ стаЇ важко координувати положенн¤ свого т≥ла.
¬становлено, що функц≥¤ л≥воњ п≥вкул≥ Ц оперуванн¤ вербально-знаковою ≥нформац≥Їю, читанн¤, рахунок, тим часом ¤к функц≥¤ правоњ п≥вкул≥ Ц це оперуванн¤ образами, ор≥Їнтуванн¤ у простор≥, розр≥зненн¤ музичних тон≥в, розп≥знанн¤ складних предмет≥в, продукуванн¤ сновид≥нь.
ƒл¤ людей, мисл¤чих л≥вою п≥вкулею, (лог≥чний тип) характерна оптим≥стичн≥сть та самост≥йн≥сть. ¬они легко вступають у контакт з ≥ншими людьми, у робот≥ вони б≥льше покладаютьс¤ на розрахунки, н≥ж на ≥нтуњц≥ю, до ≥нформац≥њ з оф≥ц≥йних джерел дов≥ра б≥льша, н≥ж до власних вражень. ƒл¤ цих людей краще працювати там, де Ї потреба в лог≥чному мисленн≥: математика, викладач, конструктор, орган≥затор виробництва, програм≥ст, п≥лот, вод≥й ≥ щось под≥бне.
” людей з ушкодженн¤м л≥воњ п≥вкул≥ головного мозку порушуЇтьс¤ мова, страждаЇ або в≥дсутн¤ лог≥ка в судженн¤х.
Ћюдей, ¤к≥ мисл¤ть правою п≥вкулею, (художн≥й тип) характеризуЇ нахил до певного песим≥зму: вони б≥льше покладаютьс¤ на власн≥ почутт¤, н≥ж на лог≥чний анал≥з под≥й, що не завжди приносить користь справ≥. ÷≥ люди не дуже товариськ≥, але вони можуть продуктивно працювати нав≥ть у неспри¤тливих умовах (шум, розмови, гурк≥т тощо). ѓх чекаЇ усп≥х у галуз¤х д≥¤льност≥, де переважаЇ образне мисленн¤: художник, актор, арх≥тектор, л≥кар, вихователь тощо.
ѕри порушенн≥ ц≥л≥сност≥ правоњ п≥вкул≥ р≥зко зб≥днюЇтьс¤ емоц≥йна сторона життЇд≥¤льност≥. якщо порушена лобна частина головного мозку, то страждаЇ руховий механ≥зм, регул¤ц≥њ форм повед≥нки, мисленн¤. якщо уражена скронева частина головного мозку, то порушуЇтьс¤ сприйн¤тт¤ слухових, смакових, анал≥з ≥ синтез звук≥в, памТ¤ть.
якщо у людей однаково ви¤вл¤ютьс¤ обидва типи мисленн¤, то в≥дкриваЇтьс¤ широкий спектр д≥¤льност≥: поЇднанн¤ посл≥довност≥ у робот≥ й, водночас образне ц≥л≥сне, швидке сприйн¤тт¤ под≥й, ретельне обм≥рковуванн¤ своњх вчинк≥в, особливо в екстремальних ситуац≥¤х.
ƒом≥нуючим у процес≥ формуванн¤ особистост≥ Ї розвиток л≥воп≥вкульних компонент≥в мисленн¤. ѕравоп≥вкульне, образно-творче мисленн¤ поступово пригн≥чуЇтьс¤ при хибах вихованн¤ ≥ навчанн¤, ≥ талановит≥ д≥ти стають звичайними УстандартнимиФ дорослими. 
Ќа мозок людини безперервно д≥ють р≥зноман≥тн≥ за к≥льк≥стю ≥ ¤к≥стю чисельн≥ подразники з внутр≥шнього ≥ навколишнього середовища. як було в≥дзначено ран≥ше, вони викликають творенн¤ безумовних ≥ умовних рефлекс≥в в орган≥зм≥ людини, ≥ все це взаЇмод≥Ї, систематизуЇтьс¤, ур≥вноважуЇтьс¤ ≥ зак≥нчуЇтьс¤ утворенн¤м динам≥чноњ р≥вноваги. ¬иникненн¤ неспод≥ваноњ та напруженоњ ситуац≥њ призводить до порушенн¤ р≥вноваги м≥ж орган≥змом ≥ навколишн≥м середовищем. ЌаступаЇ неспециф≥чна реакц≥¤ орган≥зму у в≥дпов≥дь на цю ситуац≥ю Ц стрес.
¬егетативна нервова система регулюЇ д≥¤льн≥сть внутр≥шн≥х орган≥в, вона включаЇ:
Ц нервов≥ вузли, що знаход¤тьс¤ б≥л¤ внутр≥шн≥х орган≥в;
Ц чутливу ≥ нап≥вчутливу системи;
Ц вищ≥ центри, ¤к≥ розташован≥ з р≥зних бок≥в стовбура мозку ≥ п≥вкуль.
¬егетативна нервова система повТ¤зана з центральною системою. 
¬егетативна нервова система п≥дтримуЇ сталий стан внутр≥шнього середовища (температуру т≥ла, склад кров≥), регулюЇ роботу орган≥в кровооб≥гу, диханн¤, обм≥ну речовин, травленн¤, ендокринних залоз.
Ќа¤вн≥сть мозку, нервових систем, ендокринних залоз даЇ можлив≥сть орган≥зму реагувати на внутр≥шн≥ або зовн≥шн≥ ситуац≥њ таким чином, щоб бути готовим до можливих зм≥н. ѕовед≥нка людини даЇ певне у¤вленн¤ про ≥нформац≥ю, ¤ку вона отримала ≥з зовн≥шнього св≥ту або в≥д свого орган≥зму за допомогою орган≥в чутт¤. «вТ¤зок м≥ж в≥дчутт¤м ≥ повед≥нкою встановлюЇтьс¤ переважно в певних д≥л¤нках кори головного мозку ≥, залежно в≥д подразника, в≥дбуваЇтьс¤ адекватна д≥¤ орган≥зму Ц рефлекс. –ефлекси можуть бути двох вид≥в Ц безумовн≥ й умовн≥. Ѕезумовн≥ рефлекси Ц це стереотипи повед≥нки, надбан≥ людиною у пост≥йних умовах зовн≥шнього середовища, ¤к≥ формувалис¤ в процес≥ вс≥Їњ попередньоњ ≥стор≥њ розвитку та передаютьс¤ у спадков≥сть.
”мовн≥ рефлекси Ц це повед≥нка, ¤ку набувають у результат≥ навчанн¤ або у раз≥ д≥й, ¤к≥ часто повторюютьс¤, особливо ¤кщо посл≥довн≥сть њх виконанн¤ довго залишаЇтьс¤ незм≥нною. ÷е дозвол¤Ї виконувати д≥њ у нап≥вавтоматичному режим≥. “ак≥ д≥њ називають динам≥чним стереотипом.
ќдн≥Їю з фундаментальних ¤костей центральноњ нервовоњ системи Ї њњ здатн≥сть створювати осередки гальмуванн¤ ≥ осередки активност≥ (дом≥нанти). «датн≥сть до довготривалоњ активноњ прац≥ та протид≥њ втом≥ залежить в≥д ≥ндив≥дуальноњ витривалост≥ нервовоњ системи за в≥дношенн¤м до збуджуючого та гальмуючого процес≥в, тобто в≥д њњ сили. ¬≥д сили нервовоњ системи залежить також здатн≥сть до екстреноњ моб≥л≥зац≥њ в авар≥йн≥й ситуац≥њ. «датн≥сть усп≥шно д≥¤ти, не дивл¤чись на в≥двол≥каюч≥ фактори. ¬≥д рухомост≥ й лаб≥льност≥ нервовоњ системи, в≥д ур≥вноваженост≥ нервових процес≥в залежить така важлива ¤к≥сть безпеки, ¤к здатн≥сть до переключенн¤ уваги ≥ до швидкого реагуванн¤ на небезпечн≥ сигнали.
–озвиток псих≥ки ≥ повед≥нка людини
якби була можлив≥сть наочно пор≥вн¤ти сучасну людину з людьми, ¤к≥ жили 20Ц30 тис. рок≥в тому, то можна було б пом≥тити, що за цей пер≥од людина зовн≥ майже не зм≥нилас¤. Ѕ≥льше того, де¤к≥ ф≥зичн≥ ¤кост≥ людини, можливо, нав≥ть пог≥ршилис¤: знизилас¤ гострота зору ≥ слуху, не стало бувалоњ сили, витривалост≥. Ќе дивл¤чись на це, людини за минулий пер≥од пройшла шл¤х в≥д першоњ камТ¤ноњ сокири до польоту в космос.
”се це по¤снюЇтьс¤ специф≥кою еволюц≥йного розвитку людини: в≥н пройшов, головним чином, у псих≥ц≥. –озвиток псих≥ки Ц це результат еволюц≥њ нервовоњ системи: п≥д впливом навколишнього середовища ускладнюЇтьс¤ нервова система. ”с≥м живим ≥стотам притаманна перша сигнальна система Ц реакц≥¤ на подразненн¤ орган≥в чутт¤ (дотик, нюх, смак, з≥р, слух). “а т≥льки людина маЇ другу сигнальну систему: реакц≥ю на слова, словосполученн¤, ¤к≥ вона чуЇ, бачить або промовл¤Ї про себе. —аме ц≥ р≥вн≥ розвитку нервовоњ системи ≥ визначають типи повед≥нки людини. Ћюдин≥ притаманн≥ так≥ види повед≥нки: ≥нстинкт, навички, св≥дома повед≥нка.
≤нстинктивна повед≥нка Ц це д≥њ, вчинки, ¤к≥ успадковуютьс¤ видом Уhomo sapiensФ. Ќа цьому р≥вн≥ концентруЇтьс¤ вс¤ ≥нформац≥¤, нагромаджена у ход≥ еволюц≥њ людства. ƒо в≥домих д≥й та вчинк≥в ≥нстинктивноњ повед≥нки людини належать т≥, ¤к≥ повТ¤зан≥ ≥з самозбереженн¤м, продовженн¤м роду тощо.
ѕовед≥нка за навичками Ц це д≥њ, ¤к≥ склалис¤ ≥ застосовуютьс¤ у навчанн≥ до автоматизму або шл¤хом спроб ≥ помилок, або шл¤хом тренувань. як насл≥док, людина виробл¤Ї навички, у нењ формуютьс¤ звички ≥ п≥д контролем св≥домост≥ (тренуванн¤), ≥ без нього (спроби ≥ помилки).
—в≥дома повед≥нка Ц найвищий р≥вень псих≥чного в≥дображенн¤ д≥йсност≥ та взаЇмод≥њ людини з навколишн≥м св≥том, що характеризуЇ њњ духовну активн≥сть у конкретних ≥сторичних умовах. –озр≥зн¤ють св≥дом≥сть конкретноњ людини ≥ њњ самосв≥дом≥сть. –езультат першоњ Ц це знанн¤ конкретноњ людини про св≥т, а ≥ншоњ Ц знанн¤ людини про саму себе, своњ реальн≥ та потенц≥йн≥ можливост≥. ≤ндив≥дуальна св≥дом≥сть спр¤мовуЇтьс¤ ¤к на зовн≥шн≥й св≥т, так ≥ на внутр≥шн≥й св≥т самого себе. “ак≥ показники самосв≥домост≥, ¤к самоп≥знанн¤, самоконтроль ≥ самовдосконаленн¤, Ї вершиною розвитку особистост≥.
≤нстинкти й навички можуть певним чином впливати ≥ на св≥дому повед≥нку, але останн¤, безперечно, може керувати ≥ навичками, ≥ гальмувати ≥нстинкти. ќтже, повед≥нка, д≥њ, вчинки людини Ї пох≥дними в≥д њњ псих≥ки.
¬ластивост≥ людини
ƒо властивостей людини ¤к особистост≥ належить все те, що:
Ц зумовлюЇ њњ в≥дм≥нн≥сть в≥д ≥нших (стать, темперамент, риси);
Ц ви¤вл¤Їтьс¤ у взаЇмод≥¤х з ≥ншими субТЇктами або предметами навколишнього середовища (особливост≥ повед≥нки, сп≥лкуванн¤, повед≥нка у конфл≥ктних ситуац≥¤х).
¬ластивостей людини Ц безл≥ч, та вс≥ вони характеризуютьс¤ умовами њх по¤ви, ступенем про¤ву та можливост¤ми вим≥рюванн¤. ѓх можна класиф≥кувати за трьома основними ознаками:
1. јтрибути Ц це нев≥дТЇмн≥ властивост≥, без ¤ких людину не можна у¤вити ≥ без ¤ких вона не може ≥снувати (стать, в≥к, темперамент, здоровТ¤, мова, спр¤мован≥сть).
2. –иси Ц це ст≥йк≥ властивост≥, що про¤вл¤ютьс¤ пост≥йно, њх дуже багато (розум, наполеглив≥сть, см≥лив≥сть, н≥жн≥сть, самост≥йн≥сть тощо).
3. якост≥ Ц це т≥ властивост≥, ¤к≥ мають р≥зний ступ≥нь ви¤ву залежно в≥д умов ситуац≥й (зд≥бност≥, сприйн¤тт¤, памТ¤ть, мисленн¤ тощо).
¬ластивост≥ людини становл¤ть неперервну Їдн≥сть ≥з внутр≥шн≥м ≥ зовн≥шн≥м середовищем.
Ћюдина маЇ певний каркас пост≥йних властивостей (атрибути та риси), ¤кий УзафарбовуЇтьс¤Ф певними ¤кост¤ми.

якост≥ людини
якост≥ людини Ц це т≥ њњ властивост≥, ¤к≥ ви¤вл¤ютьс¤ по-р≥зному, залежно в≥д умов, ситуац≥й. –озгл¤немо основн≥ властивост≥ людини, ¤к≥ значною м≥рою впливають на життЇд≥¤льн≥сть людини: зд≥бност≥, емоц≥йн≥ та вольов≥ ¤кост≥.
«д≥бност≥ Ц це психоф≥з≥олог≥чн≥ властивост≥ людини, ¤к≥ реал≥зують функц≥њ в≥дображенн¤ ≥снуючого св≥ту ≥ регул¤ц≥њ повед≥нки: в≥дчутт¤, сприйн¤тт¤, памТ¤ть, увага, мисленн¤, психомоторика (рухи, дов≥льн≥ реакц≥њ, д≥њ, увага). 
–озр≥зн¤ють загальн≥ та спец≥альн≥ зд≥бност≥. «агальн≥ Ц притаманн≥ багатьом люд¤м, спец≥альн≥ Ц це так≥ властивост≥, ¤к≥ дають змогу дос¤гти високих результат≥в у ¤к≥йсь галуз≥ д≥¤льност≥. ќсоблив≥ зд≥бност≥, що ви¤вл¤ютьс¤ у творчому розвТ¤занн≥ завдань, називаютьс¤ талантом, а людей, ¤ким вони притаманн≥ Ц талановитими. Ќайвищий ступ≥нь у розвитку зд≥бностей Ц ген≥альн≥сть. 
ѕриродн≥ можливост≥ розвитку зд≥бностей кожноњ людини називають задатком. ≤ндив≥дуальна своЇр≥дн≥сть задатк≥в кожноњ людини характеризуЇ здатн≥сть людини до розвитку певних зд≥бностей. «адатки розвиваютьс¤ у процес≥ вихованн¤, навчанн¤ та практичноњ д≥¤льност≥. ƒо задатк≥в належать психолог≥чн≥ процеси, ступ≥нь њх про¤ву. ќдн≥Їю з особливостей психолог≥чного процесу Ї в≥дчутт¤. 
¬≥дчутт¤ Ц це основа знань людини про навколишн≥й св≥т. ÷е в≥дображенн¤ властивостей предмет≥в, що виникають у людини при безпосередн≥й д≥њ њх на њњ органи чутт¤. ¬≥дчутт¤ маЇ рефлекторний характер, ф≥з≥олог≥чною основою ¤кого Ї нервовий процес, що стимулюЇтьс¤ д≥Їю того чи ≥ншого подразника на адекватний анал≥затор. ¬≥дображенн¤ д≥йсност≥ розум≥ють ¤к сприйн¤тт¤. 
—прийн¤тт¤ Ц це в≥дображенн¤ у св≥домост≥ людини предмет≥в ¤к ц≥л≥сних образ≥в при њх безпосередн≥й д≥њ на органи чутт¤. ÷ей процес залежить не т≥льки в≥д ≥нформац≥њ орган≥в чутт¤, а й в≥д настрою, оч≥кувань, життЇвого досв≥ду людини. ÷е активний процес, у ¤кому зад≥¤ний минулий досв≥д, оч≥куванн¤, застереженн¤, значим≥сть дл¤ людини того, що вона сприймаЇ. ≤нформац≥¤, що сприймаЇ людина, накладаЇтьс¤ на ту, ¤ка у нењ вже Ї.
—прийн¤тт¤ под≥л¤ютьс¤ на види за к≥лькома ознаками:
Ц пров≥дним анал≥затором (зорове, слухове, дотикове тощо);
Ц формою ≥снуванн¤ матер≥њ (прост≥р, час, рух);
Ц активн≥стю (сприйн¤тт¤ мимовол≥ й навмисне).
‘≥з≥олог≥чною основою сприйн¤тт¤ Ї складна анал≥тико-синтетична д≥¤льн≥сть ус≥Їњ кори головного мозку. 
«а допомогою сприйн¤тт¤ людина спроможна своЇчасно ви¤вити небезпечну ситуац≥ю ≥ адекватно в≥дреагувати на нењ. ќсобливе значенн¤ мають так≥ особливост≥ сприйн¤тт¤, ¤к пороги зору та слуху, час реагуванн¤ на небезпеки, над≥йн≥сть сприйн¤тт¤ в умовах деф≥циту часу, сприйн¤тт¤ простору тощо. 
—прийн¤тт¤ взагал≥ та зд≥бност≥ щодо сприйн¤тт¤ ≥нформац≥њ мають суттЇве значенн¤ дл¤ реал≥зац≥њ ≥нших псих≥чних процес≥в, особливо памТ¤т≥.
ѕамТ¤ть Ц одна ≥з найважлив≥ших функц≥й людського мозку. якщо сприйн¤тт¤ Ц це початковий етап п≥знавального процесу, в≥дображенн¤ обТЇктивноњ реальност≥, що д≥Ї на органи чутт¤ в даний час, то памТ¤ть Ц це в≥дображенн¤ реальност≥, що д≥¤ла в минулому. 
ѕамТ¤ть Ц це здатн≥сть людини ф≥ксувати, збер≥гати ≥ в≥дтворювати ≥нформац≥ю, досв≥д (знанн¤, навички, ум≥нн¤, звички). Ћюдська памТ¤ть утримуЇ два види ≥нформац≥њ: генетичну (видову) та набуту (прижиттЇву). 
√енетична памТ¤ть збер≥гаЇ ≥нформац≥ю, накопичену в процес≥ еволюц≥њ упродовж багатьох тис¤чол≥ть. ¬она ви¤вл¤Їтьс¤ безумовними рефлексами й ≥нстинктами та передаЇтьс¤ спадково.
Ќабута памТ¤ть збер≥гаЇ ≥нформац≥ю, ¤ку людина засвоюЇ в процес≥ житт¤, в≥д народженн¤ до смерт≥. ¬она реал≥зуЇтьс¤ в умовних рефлексах. –озр≥зн¤ють так≥ види набутоњ памТ¤т≥: рухову, образну, емоц≥йну й символ≥чну (словесну та лог≥чну). 
–ухова памТ¤ть Ц це памТ¤ть на позу, положенн¤ т≥ла, профес≥йн≥ та спортивн≥ навички, життЇв≥ звички. 
«орова та слухова памТ¤ть Ї образною памТ¤ттю, коли ≥нформац≥¤ сприймаЇтьс¤ ≥ ф≥ксуЇтьс¤ через певн≥ органи чутт¤. 
≈моц≥йна памТ¤ть визначаЇ в≥дтворенн¤ певного чуттЇвого стану при повторному вплив≥ т≥Їњ ситуац≥њ, у ¤к≥й цей емоц≥йний стан виник уперше. 
—имвол≥чна памТ¤ть под≥л¤Їтьс¤ на словесну й лог≥чну. —ловесна памТ¤ть формуЇтьс¤ сл≥дом за образною. ’арактерна риса њњ Ц точн≥сть в≥дтворенн¤. ќсобливост≥ лог≥чноњ памТ¤т≥ ви¤вл¤ютьс¤ у запамТ¤товуванн≥ лише сут≥ тексту. 
Ќабута памТ¤ть под≥л¤Їтьс¤ за формами на: миттЇву, короткочасну, пром≥жну й довготривалу. 
ћиттЇва памТ¤ть Ц це форма збереженн¤ ≥нформац≥њ впродовж незначноњ мит≥; ≥нформац≥ю не можна затримати в памТ¤т≥, в≥дтворити. „ас збереженн¤ сл≥ду ≥нформац≥њ в миттЇв≥й памТ¤т≥ Ц 10Ц60 с. 
„астина ≥нформац≥њ ≥з миттЇвоњ памТ¤т≥ потрапл¤Ї до короткочасноњ, час збереженн¤ ¤коњ Ц дек≥лька хвилин. 
≤нформац≥¤ з короткочасноњ памТ¤т≥ п≥сл¤ певного перекодуванн¤ потрапл¤Ї до пром≥жноњ памТ¤т≥, де вона збер≥гаЇтьс¤, доки не зТ¤вл¤Їтьс¤ можлив≥сть перевести њњ на довготривале утриманн¤. „ас збереженн¤ ≥нформац≥њ у пром≥жн≥й памТ¤т≥ становить години. ѕроцес очищенн¤ пром≥жноњ памТ¤т≥ в≥дбуваЇтьс¤ переважно у сн≥, й, можливо, саме цим значною м≥рою визначаЇтьс¤ його специф≥ка та призначенн¤. 
ќбс¤г довготривалоњ памТ¤т≥ практично не маЇ обмежень, так само ¤к час збереженн¤ в н≥й ≥нформац≥њ. ѕри необх≥дност≥ використанн¤ ≥нформац≥њ ≥з довготривалоњ памТ¤т≥ вона знову переводитьс¤ до короткочасноњ. 
”с≥ види памТ¤т≥ взаЇмоповТ¤зан≥ за обс¤гом, точн≥стю в≥дтворенн¤ ≥ забуванн¤м. 
Ќа розвиток ¤кост≥ памТ¤т≥ людини впливають њњ ф≥зичний ≥ псих≥чний стан, тренован≥сть, профес≥¤, в≥к. ѕамТ¤ть пог≥ршуЇтьс¤ з в≥ком. ƒо 20Ц25 рок≥в памТ¤ть покращуЇтьс¤ ≥ до 30Ц40 рок≥в залишаЇтьс¤ на тому ж р≥вн≥. ѕот≥м здатн≥сть запамТ¤товувати й згадувати поступово йде на спад. ѕрофес≥йна памТ¤ть збер≥гаЇтьс¤ ≥ в похилому в≥ц≥. 
–еал≥зац≥¤ р≥зних вид≥в ≥ форм памТ¤т≥ зумовлюЇтьс¤ особивост¤ми сприйн¤тт¤ ≥нформац≥њ, потребами й мотивами, ≥нтересами, вольовими зусилл¤ми, застосуванн¤м спец≥альних прийом≥в, психоф≥зичним станом орган≥зму. ѕамТ¤ть Ї суттЇвою характеристикою п≥знавальних зд≥бностей людини, та проникненн¤ в таЇмниц≥ п≥знанн¤ ¤вищ навколишнього св≥ту можливе лише завд¤ки мисленню. 
ћисленн¤ Ц це найвища форма в≥дображенн¤ реальност≥ та св≥домоњ ц≥леспр¤мованоњ д≥¤льност≥ людини, що направлена на опосередкуванн¤, абстрактне узагальнене п≥знанн¤ ¤вищ навколишнього св≥ту, сут≥ цих ¤вищ ≥ звТ¤зк≥в м≥ж ¤вищами. Ќайважлив≥ше значенн¤ в процес≥ мисленн¤ мають слова, мова, анал≥затори. 
ћисленн¤ спр¤мовуЇтьс¤ на вир≥шенн¤ певних завдань Ц в≥д найпрост≥ших, елементарних, до складних, що њх ставить саме житт¤. ”с¤ мислима д≥¤льн≥сть (судженн¤, умовиводи, розум≥нн¤, формуванн¤ пон¤ть) складаЇтьс¤ з таких розумових операц≥й: анал≥з, синтез, пор≥вн¤нн¤, узагальненн¤, абстракц≥¤ ≥ конкретизац≥¤. 
јнал≥з Ц це под≥л подумки предмета, ¤вища на складов≥ частини, ознаки, властивост≥ та вид≥ленн¤ цих компонент≥в. 
—интез Ц поЇднанн¤ подумки в Їдине ц≥ле окремих частин, ознак, властивостей предмет≥в, ¤вищ або пон¤ть. 
”загальненн¤ Ц вид≥ленн¤ на п≥дстав≥ пор≥вн¤нн¤ головного, загального, особливого або часткового, що Ї характерним дл¤ певного ¤вища, предмета, обТЇкта. 
јбстракц≥¤ Ц вид≥ленн¤ суттЇвих особливостей групи предмет≥в, ¤вищ або пон¤ть.
 онкретизац≥¤ Ц перех≥д в≥д загального до часткового, звТ¤зок теор≥њ з практикою, перех≥д до конкретноњ д≥йсност≥, до чуттЇвого досв≥ду. 
ƒл¤ забезпеченн¤ над≥йност≥ та безпеки у складних ситуац≥¤х сл≥д вид≥лити так≥ риси мисленн¤: винах≥длив≥сть, км≥тлив≥сть, швидк≥сть прийн¤тт¤ р≥шенн¤, критичн≥сть, роздумлив≥сть. 
ѕсихомоторн≥ зд≥бност≥ характеризуютьс¤ д≥¤ми, спр¤мованими на дос¤гненн¤ елементарноњ мети одним або дек≥лькома рухами. 
¬иди рухових реакц≥й:
Ц сенсорн≥ реакц≥њ ¤к реакц≥њ на зовн≥шн≥й вплив, у ¤ких реал≥зований звТ¤зок сприйн¤тт¤ та адекватного руху;
Ц сенсорна координац≥¤, що включаЇ координац≥ю рух≥в руки, обох рук та рук ≥ н≥г.
ѕсихомоторн≥ зд≥бност≥ впливають на безпеку д≥¤льност≥ людини, особливо повТ¤заноњ з виробництвом в умовах автоматизац≥њ та механ≥зац≥њ. ѕри цьому велике значенн¤ мають так≥ ознаки рух≥в та реакц≥й: швидк≥сть реакц≥й, швидк≥сть руху, точн≥сть рух≥в, координован≥сть, темп рух≥в, ритми рух≥в (пер≥одичн≥сть), над≥йн≥сть. ƒл¤ п≥двищенн¤ р≥вн¤ сенсорноњ та руховоњ активност≥ важливу роль в≥д≥граЇ увага.
”вага займаЇ особливе м≥сце серед псих≥чних ¤вищ. ”вага Ц це спр¤мован≥сть та зосереджен≥сть у св≥домост≥ на обТЇктах або ¤вищах, що спри¤Ї п≥двищенню р≥вн¤ сенсорноњ, ≥нтелектуальноњ та руховоњ активност≥. 
ƒо основних функц≥й уваги належить виб≥р вплив≥в, регулюванн¤ ≥ контроль д≥¤льност≥ доти, доки не буде дос¤гнута њњ мета. ”вагу характеризують концентрац≥¤, ст≥йк≥сть, розпод≥л, переключенн¤ й обс¤г. 
 онцентрац≥¤ уваги Ц це стан св≥домост≥, необх≥дний дл¤ того, щоб включитис¤ в д≥¤льн≥сть, зосередитис¤ на завданн≥.
—т≥йк≥сть уваги Ц це тривал≥сть привертанн¤ уваги до одного й того самого обТЇкта або завданн¤. —т≥йк≥сть мимов≥льноњ уваги, що виникаЇ без зусилл¤, всього 2Ц3 секунди, дов≥льна увага дос¤гаЇтьс¤ вольовим зусилл¤м, послабл¤Їтьс¤ через 15 хв. напруженоњ прац≥. 
–озпод≥л уваги Ц це здатн≥сть людини одночасно концентрувати увагу на дек≥лькох обТЇктах, що даЇ можлив≥сть виконувати одразу дек≥лька д≥й. 
ѕереключенн¤ уваги Ц це зворотний б≥к розпод≥лу уваги. ¬оно вим≥рюЇтьс¤ швидк≥стю переходу в≥д одного виду д≥¤льност≥ до ≥ншого. ѕогане переключенн¤ уваги призводить до неуважност≥. 
ќбс¤г уваги Ц це к≥льк≥сть предмет≥в або ¤вищ, що њх людина утримуЇ одночасно в своњй св≥домост≥. як правило, св≥дом≥сть в≥дбиваЇ 7 2 предмети (маг≥чне число У7Ф). 
«а вс≥х обставин управл≥нн¤ увагою Ц це передумова ефективноњ життЇд≥¤льност≥ та безпеки людини.
¬плив конкретноњ ситуац≥њ на повед≥нку людини визначаЇтьс¤ тим, ¤к людина переживаЇ цю ситуац≥ю. ѕереживанн¤ ситуац≥њ, р≥зноман≥тн≥ реакц≥њ людини на нењ розум≥ють ¤к емоц≥њ. 
≈моц≥њ Ц це псих≥чн≥ процеси, ¤к≥ в≥дображають особисту значим≥сть та оц≥нку зовн≥шн≥х ≥ внутр≥шн≥х ситуац≥й дл¤ життЇд≥¤льност≥ людини у форм≥ переживанн¤. 
ѕро¤в емоц≥йного житт¤ людини в≥дбуваЇтьс¤ у таких станах, ¤к афекти, власне емоц≥њ, почутт¤, настр≥й ≥ стрес. 
јфект Ц це найсильн≥ша емоц≥йна реакц≥¤. јфект повн≥стю захоплюЇ людину ≥ п≥дкор¤Ї њњ думки ≥ рухи. ¬≥н завжди ситуац≥йний, ≥нтенсивний ≥ в≥дносно короткий. јфект постаЇ ¤к насл≥док ¤когось сильного потр¤с≥нн¤. ¬ афект≥ зм≥нюЇтьс¤ увага: знижуЇтьс¤ можлив≥сть переключенн¤, забуваЇтьс¤ все, що в≥дбувалос¤ до под≥њ, ¤ка викликала афектну реакц≥ю (стан ейфор≥њ п≥сл¤ зв≥льненн¤ в≥д небезпеки, ступор при пов≥домленн≥ про смерть). 
¬ласне емоц≥њ Ц це б≥льш тривал≥ реакц≥њ ≥ т≥, що виникають не т≥льки внасл≥док под≥њ, ¤ка сталас¤, а й т≥, що передбачаютьс¤ або згадуютьс¤. 
ѕочутт¤ Ц ст≥йкий емоц≥йний стан, ¤кий маЇ ч≥тко означений предметний характер ≥ висловлюють ставленн¤ ¤к до конкретноњ под≥њ або людей, так ≥ до у¤вленн¤.
Ќастр≥й Ц найст≥йк≥ший емоц≥йний стан. Ќастр≥й в≥дображаЇ загальне ставленн¤ щодо сприйн¤тт¤ або несприйн¤тт¤ людиною св≥ту. Ќастр≥й може бути пох≥дним в≥д темпераменту. 
—трес Ц це неспециф≥чна реакц≥¤ орган≥зму у в≥дпов≥дь на неспод≥вану та напружену ситуац≥ю. ÷е ф≥з≥олог≥чна реакц≥¤, що моб≥л≥зуЇ резерви орган≥зму ≥ готуЇ його до ф≥зичноњ активност≥ типу боротьби, втеч≥. ѕ≥д час стресу вид≥л¤ютьс¤ гормони, зм≥нюЇтьс¤ режим роботи багатьох орган≥в ≥ систем (ритм серц¤, частота пульсу тощо). —тресова реакц≥¤ маЇ р≥зний про¤в у р≥зних людей: активна Ц зростаЇ ефективн≥сть д≥¤льност≥, пасивна Ц ефективн≥сть д≥¤льност≥ р≥зко зменшуЇтьс¤. 
Ћюдина, ¤к ≥ тварина, народжуЇтьс¤ з певними емоц≥йними реакц≥¤ми. ÷е первинн≥ емоц≥њ: страх ≥ тривога ¤к про¤в потреб у самозбереженн≥; рад≥сть ¤к реакц≥¤ задоволенн¤ в≥д реал≥зац≥њ потреб; гн≥в ¤к насл≥док обмеженн¤ потреби у рухах. ¬торинн≥ емоц≥њ у людини формуютьс¤ внасл≥док њњ соц≥альност≥ та усв≥домленн¤ власного УяФ. ÷≥ емоц≥њ не повТ¤зан≥ з життЇво важливими потребами (образа, провина, почутт¤ сорому, заздр≥сть, злорадство, пихат≥сть тощо).
√оловне в природ≥ емоц≥й Ц залежн≥сть њх в≥д потреб (ц≥лей) та деф≥цит прагматичноњ ≥нформац≥њ.
 ≥лька приклад≥в негативних емоц≥й: лють, страх, перел¤к, горе тощо.
ѕозитивн≥ емоц≥њ: натхненн¤, ентуз≥азм; людина безстрашна, ¤кщо маЇ вичерпн≥ в≥домост≥ про те, ¤к вийти з небезпечного становища; почутт¤ торжества, тр≥умфу виникаЇ т≥льки у того, хто подолав велик≥ перешкоди на шл¤ху до мети; усп≥х п≥дбадьорюЇ, даЇ в≥дчутт¤ впевненост≥ у своњх силах.
ќтже, емоц≥ональна ур≥вноважен≥сть спри¤тливо впливаЇ на життЇд≥¤льн≥сть людини ≥ зменшуЇ њњ схильн≥сть до небезпеки.
ѕ≥знавши псих≥ку людини, можна знайти шл¤х до п≥двищенн¤ њњ безпеки життЇд≥¤льност≥. 
јтрибути людини
ƒо атрибут≥в людини належать: стать, в≥к, темперамент, здоровТ¤.
—тать Ц сукупн≥сть анатомо-ф≥з≥олог≥чних ознак орган≥зму, що забезпечуЇ продовженн¤ роду ≥ даЇ змогу розр≥знити у б≥льшост≥ орган≥зм≥в ж≥ноч≥ ≥ чолов≥ч≥ особливост≥. ¬≥дм≥нн≥сть статей: генетичн≥, морфолог≥чн≥, ф≥з≥олог≥чн≥, психолог≥чн≥. ÷е можна довести такими ознаками:
Ц д≥вчата переважають хлопц≥в щодо вербальних зд≥бностей (в≥д лат. verbalis Ц словесний);
Ц хлопц≥ в≥др≥зн¤ютьс¤ б≥льшою агресивн≥стю, наочно-просторовими зд≥бност¤ми;
Ц м≥жп≥вкульн≥ звТ¤зки у ж≥нок б≥льш чисельн≥, ≥ тому вони краще синтезують ≥нформац≥ю обох п≥вкуль; саме цей факт по¤снюЇ феномен ж≥ночоњ ≥нтуњц≥њ;
Ц ж≥нки мають б≥льш висок≥ показники щодо л≥нгв≥стичних функц≥й, памТ¤т≥, анал≥тичних зд≥бностей, ¤к≥ повТ¤зують з б≥льшою активн≥стю л≥воњ п≥вкул≥ мозку; 
Ц перевага правоњ п≥вкул≥ у чолов≥к≥в вир≥зн¤Ї њхн≥ творч≥, художн≥ зд≥бност≥, даЇ можлив≥сть краще ор≥Їнтуватись у простор≥;
Ц Уж≥ночеФ маЇ забезпечити незм≥нн≥сть нащадк≥в в≥д покол≥нн¤ до покол≥нн¤, тобто воно ор≥Їнтовано на збереженн¤ вже ≥снуючих ознак; саме це по¤снюЇ б≥льшу псих≥чну ст≥йк≥сть ж≥нок;
Ц Учолов≥чеФ повТ¤зане з необх≥дн≥стю адаптац≥њ до нових нев≥домих умов, що по¤снюЇ њхню б≥льшу психолог≥чну ≥ндив≥дуальн≥сть: серед чолов≥к≥в част≥ше трапл¤ютьс¤ не лише талановит≥, а й псих≥чно хвор≥ особи;
Ц ж≥нки легко пристосовуютьс¤ на ≥ндив≥дуальному р≥вн≥ до зовн≥шнього св≥ту;
Ц у чолов≥к≥в значно менш≥ зд≥бност≥ до виживанн¤ у неспри¤тливих умовах.
¬≥к Ц пон¤тт¤, що характеризуЇ пер≥од (тривал≥сть) житт¤ людини, а також стад≥њ њњ житт¤. ¬≥дл≥к в≥ку починають в≥д народженн¤ ≥ до ф≥зичноњ смерт≥. ћожна вид≥лити 4 п≥двиди в≥ку: хронолог≥чний, б≥олог≥чний, соц≥альний ≥ психолог≥чний.
ѕсихолог≥чний в≥к т≥сно повТ¤заний з пон¤тт¤м психолог≥чного часу, а саме з тим, ¤к людина сама оц≥нюЇ у внутр≥шньому св≥т≥ св≥й в≥к. 
“ак, молод≥ люди (в≥д 20 до 40 рок≥в) оц≥нюють себе старшими, н≥ж вони Ї, ≥ так само Ц ≥нших. ѕ≥сл¤ 40 рок≥в спостер≥гаЇтьс¤ зворотна тенденц≥¤ Ц люди сприймають себе молодшими, н≥ж вони Ї. ≤ чим стар≥шими вони стають, тим б≥льше УмолодшаютьФ, ≥ лише б≥олог≥чний в≥к нагадуЇ про справжн≥ роки. √оловна особлив≥сть психолог≥чного в≥ку Ц це взаЇмний вплив минулого, сьогоденн¤ та майбутнього на сприйн¤тт¤ сучасного, а через нього Ц ≥ на повед≥нку людини. 
Ћюдина сприймаЇ сучасн≥сть через вплив минулого. «вТ¤зок м≥ж майбутн≥м ≥ сучасним може зм≥нювати повед≥нку людини сьогодн≥. “ак, молод≥ люди легше задовольн¤ютьс¤ тимчасовою роботою, н≥ж люди у п≥зн≥й зр≥лост≥, оск≥льки вони здеб≥льшого ор≥Їнтуютьс¤ на майбутнЇ: Уще встигнетьс¤Ф.
ƒуже важливо, щоб люди сприймали ¤к минуле, так ≥ майбутнЇ у певн≥й гармон≥њ. Ќаприклад, ¤кщо людина зосередитьс¤ на минулому ≥ безперервно обм≥рковуватиме, ¤к склалос¤ б њњ житт¤, ¤кби вона обрала ≥нший шл¤х (осв≥та, профес≥¤, с≥мТ¤), то це призведе до деформац≥њ њњ повед≥нки у сьогоденн≥. Ћюдина-мр≥йник може повн≥стю зосередитис¤ на своњх планах на майбутнЇ, що провокуЇ њњ до зниженн¤ в≥дпов≥дальност≥ за сьогоденн¤. 
¬≥кова психолог≥¤ визначаЇ, що дорослою людина стаЇ п≥сл¤ 25 рок≥в (розум≥нн¤ повноњ в≥дпов≥дальност≥ за своЇ житт¤, за своњ р≥шенн¤, за своњ д≥њ).
–озр≥зн¤ють так≥ пер≥оди розвитку дорослоњ людини: 
Ц ранн¤ зр≥л≥сть (25Ц35 рок≥в) Ц включенн¤ до вс≥х сфер людськоњ д≥¤льност≥, соц≥альна та профес≥йна адаптац≥¤, перша психолог≥чна криза переоц≥нки життЇвого шл¤ху;
Ц середн¤ зр≥л≥сть (35Ц45 рок≥в) Ц пошуки в≥дпов≥д≥ на основн≥ питанн¤: що таке житт¤? ѕро що мр≥¤в? ўо дос¤гнуто? ѕереоц≥нка ц≥лей ≥ дос¤гнень, криза середини житт¤ Ц усв≥домленн¤, що не все реал≥зоване, ц≥л≥ не дос¤гнут≥;
Ц п≥зн¤ зр≥л≥сть (45Ц60 рок≥в) Ц занепокоЇн≥сть, глибинне оновленн¤ особистост≥, за умов заспокоЇност≥ в≥дбуваЇтьс¤ концентрац≥¤ ≥нтерес≥в на соб≥, зТ¤вл¤Їтьс¤ надм≥рна турбота про себе; за умов активноњ прац≥ Ц занепокоЇност≥ Ц спостер≥гаЇтьс¤ висока продуктивн≥сть, на¤вн≥сть другого п≥ку творчост≥ в 50Ц60 рок≥в;
Ц похилий в≥к (60Ц70 рок≥в);
Ц стар≥сть (70Ц90 рок≥в);
Ц довгожитель (п≥сл¤ 90 рок≥в).
«нанн¤ психолог≥чних особливостей кожного в≥кового пер≥оду (нест≥йк≥сть ≥ максимал≥зм молод≥; висока працездатн≥сть ≥ профес≥онал≥зм дорослоњ людини; п≥двищена образлив≥сть, ≥нтерес до сп≥лкуванн¤, втомлюван≥сть людей старшого в≥ку) Ц необх≥дна умова дл¤ забезпеченн¤ ефективноњ прац≥ й результативноњ повед≥нки.
“емперамент Ц це риса, ¤ка визначаЇ нашу ≥ндив≥дуальн≥сть. якщо спостер≥гати за людьми, то можна побачити, що вони в≥др≥зн¤ютьс¤ один в≥д одного своЇю повед≥нкою: по-р≥зному про¤вл¤ють своњ почутт¤, неоднаково реагують на подразники зовн≥шнього середовища. “ак, одн≥ в≥дзначаютьс¤ вр≥вноважен≥стю повед≥нки, д≥ють обм≥рковано, не показують зовн≥ своњ почутт¤, ≥нш≥ в тих же обставинах нервують, емоц≥йно збуджуютьс¤ та вибухають вулканом почутт≥в з приводу незначних под≥й. ќдн≥ комун≥кабельн≥, легко вступають у контакти з оточуючими людьми, життЇрад≥сн≥, а ≥нш≥ Ц навпаки, замкнут≥ та стриман≥. ≤ це стосуЇтьс¤ суто зовн≥шн≥х про¤в≥в, незалежно в≥д того, наск≥льки ц¤ людина розумна, працелюбна, см≥лива, ¤к≥ њњ прагненн¤ та ≥нтереси. ™ люди, ¤к≥ легко переход¤ть в≥д одних життЇвих умов до ≥нших, легко пристосовуютьс¤ до зм≥нених умов житт¤; ≥нш≥ ж цю зм≥ну переживають дуже гостро ≥ з великими труднощами пристосовуютьс¤ до нових умов. –≥зним буваЇ й ≥ндив≥дуальний темп переб≥гу пси-х≥чноњ д≥¤льност≥: швидкий, пов≥льний, мл¤вий. ÷≥ особливост≥ про¤вл¤ютьс¤ в њх розумов≥й та практичн≥й д≥¤льност≥. ” де¤ких видах в≥д типу темпераменту (холерик, сангв≥н≥к, флегматик, меланхол≥к) може залежати не т≥льки х≥д виконанн¤, але й к≥нцевий результат. ƒе¤к≥ види д≥¤льност≥ висувають жорстк≥ вимоги до темпу та ≥нтенсивност≥ д≥й, а тому вимагають спец≥ального в≥дбору за цими ¤кост¤ми.
ќтже, в нормальних умовах темперамент маЇ про¤в лише в особливост¤х ≥ндив≥дуального стилю. ¬ екстремальних ситуац≥¤х вплив темпераменту на ефективн≥сть життЇд≥¤льност≥ суттЇво п≥дсилюЇтьс¤, бо попередньо засвоЇн≥ форми повед≥нки стають неефективними ≥ необх≥дна додаткова моб≥л≥зац≥¤ орган≥зму, аби впоратис¤ з неспод≥ваними чи дуже сильними впливами Ц подразниками. 
ѕри визначенн≥ типу темпераменту доц≥льно користуватис¤ такими формулами:
1. Уƒов≥р¤й, але перев≥р¤йФ, тому що сангв≥н≥к маЇ: 
Ц плюси Ц життЇрад≥сн≥сть, захоплен≥сть, чуйн≥сть, товариськ≥сть;
Ц м≥нуси Ц схильн≥сть до зазнайства, нез≥бран≥сть, легковажн≥сть, поверхов≥сть, зверхн≥сть, ненад≥йн≥сть; схильн≥сть до об≥ц¤нок, але не завжди њх виконанн¤ вимагаЇ контролю.
2. УЌ≥ хвилини спокоюФ, тому що холерик маЇ:
Ц плюси Ц енерг≥йн≥сть, захоплен≥сть, пристрасн≥сть, рухлив≥сть, ц≥леспр¤мован≥сть;
Ц м≥нуси Ц запальн≥сть, агресивн≥сть, невитриман≥сть, нетерпл¤ч≥сть, конфл≥ктн≥сть, здатн≥сть спр¤мовувати свою активн≥сть на колектив ≥ розкласти його зсередини. 
3. УЌе п≥дган¤йФ, тому що дл¤ флегматика характерн≥:
Ц плюси Ц ст≥йк≥сть, пост≥йн≥сть, активн≥сть, терпл¤ч≥сть, самовладанн¤, над≥йн≥сть;
Ц м≥нуси Ц загальмован≥сть, байдуж≥сть, Утовстошк≥р≥стьФ, сух≥сть, неможлив≥сть працювати в режим≥ деф≥циту часу; його не треба п≥дган¤ти, в≥н сам розрахуЇ св≥й час ≥ зробить справу.
4. УЌе нашкодьФ, тому що у меланхол≥ка:
Ц плюси Ц висока чутлив≥сть, мТ¤к≥сть, люд¤н≥сть, доброзичлив≥сть, здатн≥сть до сп≥вчутт¤;
Ц м≥нуси Ц низька працездатн≥сть, п≥дозр≥л≥сть, вразлив≥сть, замкнен≥сть, соромТ¤злив≥сть; на нього не можна кричати, надто тиснути, давати р≥зк≥ та жорстк≥ вказ≥вки, оск≥льки в≥н надто чутливий до ≥нтонац≥њ ≥ дуже вразливий.
ѕри орган≥зац≥њ робочих пар враховують, що найб≥льш ефективна робота у парах: холерик Ц сангв≥н≥к; сангв≥н≥к Ц меланхол≥к; меланхол≥к Ц флегматик. 
¬≥д типу темпераменту залежить, ¤к сама людина реал≥зовуЇ своњ д≥њ. “емперамент ви¤вл¤Їтьс¤ в особливост¤х псих≥чних процес≥в, впливаЇ на швидк≥сть в≥дтворенн¤ ≥ м≥цн≥сть запамТ¤товуванн¤, рухлив≥сть розумових операц≥й, ст≥йк≥сть ≥ переключенн¤ уваги тощо. 
УЌа баз≥ темпераменту в людини формуютьс¤ њњ ¤кост≥ ≥ риси, ≥ багато в чому Ц житт¤Ф (ј.ѕ. „ехов).
–иси людини
як уже зазначалос¤, риси людини Ц це ст≥йк≥ особливост≥ повед≥нки, що повторюютьс¤ в р≥зних ситуац≥¤х. ¬они суттЇво впливають на життЇд≥¤льн≥сть людини та њњ безпеку.
” загальному розум≥нн≥ ≥нтелект (розсуд, розум≥нн¤) Ц це розумов≥ зд≥бност≥ людини. —утн≥сть ≥нтелекту зводитьс¤ до здатност≥ людини вид≥лити в ситуац≥њ суттЇв≥ властивост≥ та адаптувати до них свою повед≥нку, тобто вм≥нн¤ ор≥Їнтуватис¤ в умовах, що склалис¤, ≥ в≥дпов≥дно до них д≥¤ти. 
≤нтелект дозвол¤Ї забезпечити реал≥зац≥ю здатност≥ людини до оц≥нки ситуац≥њ, прийн¤тт¤ р≥шенн¤ та в≥дпов≥дноњ повед≥нки. ≤нтелект маЇ особливе значенн¤ в нестандартних ситуац≥¤х. 
ѕри розгл¤д≥ структури ≥нтелекту вид≥л¤ють три блоки: блок псих≥чних процес≥в (в≥д в≥дчутт¤ та сприйн¤тт¤ ситуац≥њ до мисленн¤); блок оц≥нки ситуац≥њ та прийн¤тт¤ р≥шенн¤; блок регул¤ц≥њ повед≥нки, ¤ка повТ¤зана з емоц≥¤ми, мотивами та волею.
ѕроцес ≥нтелектуального розвитку людини безперервно повТ¤заний з пер≥одами розвитку њњ псих≥ки впродовж усього житт¤. 
ƒо найважлив≥ших характеристик ≥нтелекту належать: глибина, критичн≥сть, гнучк≥сть, широта розуму, швидк≥сть, ориг≥нальн≥сть, допитлив≥сть.
∆иттЇд≥¤льн≥сть людини та будь-¤ка д≥¤льн≥сть зокрема неможлива без в≥дпов≥дальност≥ њњ субТЇкта. ¬≥дпов≥дальн≥сть Ц це пон¤тт¤, що в≥дбиваЇ обТЇктивний, конкретно-≥сторичний характер взаЇмин м≥ж особист≥стю, колективом, сусп≥льством з погл¤ду св≥домого зд≥йсненн¤ предТ¤влених взаЇмних вимог. ¬≥дпов≥дальн≥сть визначаЇ ставленн¤ людини до обовТ¤зку ≥ насл≥дк≥в своЇњ повед≥нки.
“¤гар в≥дпов≥дальност≥ нер≥дко зумовлюЇ пост≥йну тривогу ≥ стурбован≥сть та нав≥ть невропатичноњ виразност≥. ¬≥дпов≥дальна повед≥нка про¤вл¤Їтьс¤ у вчинках, д≥¤х, позиц≥¤х, р≥шенн¤х, нам≥рах, планах людини. ™ люди, ¤к≥ б≥льшою м≥рою беруть в≥дпов≥дальн≥сть на себе за под≥њ, що в≥дбуваютьс¤ в њх житт≥. ≤нш≥ мають схильн≥сть приписувати в≥дпов≥дальн≥сть за все зовн≥шн≥м чин-никам, знаход¤чи причину в ≥нших люд¤х, своЇму оточенн≥, своњй дол≥. Ћюди першого типу вважають себе в≥дпов≥дальними за свою безпеку, здоровТ¤, а ¤кщо вони хвор≥, то звинувачують себе ≥ вва-жають, що њх одужуванн¤ багато в чому залежить в≥д њх д≥њ. Ћюди другого типу вважають, що здоровТ¤ ≥ хвороби Ц це резу-льтат випадковий ≥ спод≥ваютьс¤, що одужанн¤ буде насл≥дком д≥й ≥нших людей. 
” р≥зних видах д≥¤льност≥ та ситуац≥¤х людина про¤вл¤Ї в≥дпов≥дн≥ псих≥чн≥ властивост≥ Ц базов≥ риси. ¬изначенн¤ рис людини в≥дбувалос¤ поступово. ≤снуЇ велика к≥льк≥сть сл≥в, ¤ка њх визначаЇ. Ќаприклад,  . . ѕлатонов п≥драхував, що у рос≥йськ≥й мов≥ близько 1 500 сл≥в описують риси особистост≥, у грузинськ≥й таких сл≥в Ц близько 4 000. 
—еред базових рис людини можна в≥дм≥тити риси з пол¤рними ознаками (за –.Ѕ.  еттелем), ¤к≥ наведен≥ в таблиц≥ 3.

“аблиц¤ 3 
–иси особистост≥

–иса

¬исок≥ оц≥нки

Ќизьк≥ оц≥нки

“овариськ≥сть

«амкнен≥сть

–озум

Ќизький ≥нтелект

≈моц≥йна ст≥йк≥сть

≈моц≥йна нест≥йк≥сть

Ќаполеглив≥сть

ѕок≥рн≥сть

≈кспресивн≥сть

¬итриман≥сть

¬исока сумл≥нн≥сть

Ќизька сумл≥нн≥сть

—м≥лив≥сть

Ѕо¤зк≥сть

Ќ≥жн≥сть

—увор≥сть

ѕ≥дозр≥л≥сть

ƒов≥рлив≥сть

ћр≥йн≥сть

ѕрактичн≥сть

ѕрониклив≥сть

Ќањвн≥сть

“ривожн≥сть

¬певнен≥сть у соб≥

–адикал≥зм (гнучк≥сть)

 онсерватизм (риг≥дн≥сть)

—амост≥йн≥сть

«алежн≥сть в≥д групи

¬исокий самоконтроль повед≥нки

Ќизький самоконтроль повед≥нки

Ќапружен≥сть

–озслаблен≥сть

Ѕазов≥ риси конкретноњ людини можна визначити за допомо-гою тест≥в. ƒл¤ ос≥б чолов≥чоњ стат≥ характерними Ї так≥ риси: сувор≥сть, реал≥стичн≥сть, наполеглив≥сть, в≥дпов≥дальн≥сть, базова готовн≥сть до зростанн¤ та зм≥н, високий самоконтроль повед≥нки, формальн≥сть у контактах. ƒл¤ ж≥ночоњ стат≥ Ц сердечн≥сть, гнучк≥сть, низький самоконтроль повед≥нки, ≥нтерес до участ≥ в сусп≥льних справах, низький р≥вень самост≥йност≥, доброта. 
—еред базових рис Ц одн≥ бажан≥, а ≥нш≥ Ц не дуже. јле одн≥ риси переважають в одн≥й д≥¤льност≥, ≥нш≥ Ц в ≥нш≥й. ќтже, певн≥ риси людини суттЇво впливають на њњ життЇд≥¤льн≥сть. —аме тому бажано, щоб обрана сфера д≥¤льност≥ мала позитивну корел¤ц≥ю, тобто п≥дсилювалась на¤вними рисами особистост≥. 
«нанн¤ власних рис Ц це шл¤х не т≥льки до ефективноњ д≥¤льност≥, а й можлив≥сть уникнути небезпек або зменшити њх д≥ю на орган≥зм людини, зберегти здоровТ¤.
’арактер Ц це стал≥ риси особистост≥, що формуютьс¤ ≥ про¤вл¤ютьс¤ в њњ д≥¤льност≥ ≥ сп≥лкуванн≥ та зумовлюють типов≥ дл¤ нењ способи повед≥нки. ’арактер Ї сукупн≥стю певних рис особистост≥. ўоб бути рисою характеру людини, риса повинна бути: досить виразною, т≥сно повТ¤заною в одне ц≥ле з ≥ншими рисами, систематично ви¤вл¤тис¤ в р≥зних видах д≥¤льност≥, ситуац≥¤х, обставинах. 
≤снуЇ дек≥лька п≥дход≥в класиф≥кац≥њ характеру людини, але нас ц≥кавить класиф≥кац≥¤ за њњ ставленн¤м до певних аспект≥в д≥¤льност≥:
Ц до прац≥ Ц працелюбн≥сть, старанн≥сть, в≥дпов≥дальн≥сть, ≥н≥ц≥ативн≥сть, настирлив≥сть, схильн≥сть до творчост≥ або протилежн≥ Ц пасивн≥сть, безв≥дпов≥дальн≥сть, л≥нощ≥ тощо;
Ц до ≥нших людей, колективу, сусп≥льства Ц товариськ≥сть, чуйн≥сть, уважн≥сть, колектив≥зм або протилежн≥ Ц замкнен≥сть, презирство, ≥ндив≥дуал≥зм;
Ц до самого себе Ц самоповага, горд≥сть, самокритичн≥сть або протилежн≥ Ц самолюбство, самовпевнен≥сть, егоњзм;
Ц до речей Ц акуратн≥сть, бережлив≥сть, щедр≥сть або протилежн≥ Ц неохайн≥сть, недбал≥сть, скуп≥сть.
ќтже, ланцюги д≥й (повед≥нка) та звичок формують характер, а той, у свою чергу, визначаЇ результативн≥сть ≥ ефективн≥сть життЇд≥¤льност≥ людини та њњ безпеки. 

<< попередн¤     зм≥ст     наступна >>


Hosted by uCoz