Ћ≈ ÷≤я 4
“ема 2.2. ‘≥з≥олог≥чн≥ особливост≥ орган≥зму людини
¬ивченн¤ ц≥Їњ теми дозвол¤Ї студенту:
Ц розширити та поглибити знанн¤ в област≥ анатомо-ф≥з≥олог≥чних властивостей людини;
Ц зТ¤сувати ф≥з≥олог≥чн≥ можливост≥ орган≥зму людини при взаЇмод≥њ з навколишн≥м середовищем;
Ц засвоњти будову та характеристики основних анал≥затор≥в безпеки життЇд≥¤льност≥;
Ц усв≥домити значенн¤ гомеостазу та нервовоњ системи дл¤ забезпеченн¤ безпеки орган≥зму людини;
Ц мати загальн≥ у¤вленн¤ про обм≥н речовин ≥ енерг≥ю, основн≥ види харчових речовин.

” результат≥ вивченн¤ теми студент повинен усв≥домити, що вплив небезпек на людину залежить в≥д ф≥з≥олог≥чного стану орган≥зму людини.
ѕлан
1. јнатомо-ф≥з≥олог≥чна структура людини.
2. Ѕудова, властивост≥ анал≥затор≥в.
3. ’арактеристика основних анал≥затор≥в безпеки життЇд≥¤льност≥.
4. «наченн¤ гомеостазу дл¤ забезпеченн¤ безпеки орган≥зму людини.
 онтрольн≥ питанн¤
1. «наченн¤ орган≥в чутт¤ дл¤ безпеки життЇд≥¤льност≥ людини та њх будова.
2. ѕсихоф≥з≥олог≥чний закон ¬ебера-‘ехнера.
3. –оль орган≥в чутт¤ в забезпеченн≥ безпеки людини.
4. «агальне у¤вленн¤ про обм≥н речовин.

Ћ≥тература
1. Ўостак ¬.». ѕрирода наших ощущений. Ц ћ.: ѕросвещение, 1983. Ц 127 с.
2. Ѕакка ћ.“., ћельничук ј.—., —≥вко ¬.≤. ќхорона ≥ безпека життЇд≥¤льност≥ людини:  онспект лекц≥й. Ц ∆итомир: Ћьонок, 1995. Ц 165 с.
3. —ловарь-справочник по экологии /  .ћ. —ытник, ј.¬. Ѕрайон, ј.¬. √ородецкий и др. Ц  .: Ќаукова думка, 1994. Ц 666 с.
4. ¬ернадський ¬.—. Ѕиосфера и ноосфера. Ц ћ.: Ќаука, 1989. Ц 262 с.
5. ¬асильев ¬.Ќ.. «доровье и стрессы. Ц ћ.: «нание, 1991. Ц 160 с.
6. Ѕезопасность жизнеде¤тельности: ”чебник дл¤ вузов / ѕод общей ред. —.¬. Ѕелова. Ц 2-е изд., испр. и доп. Ц ћ.: ¬ысша¤ шк., 1999. Ц 448 с.

”чен≥ встановили, що за всю ≥стор≥ю еволюц≥њ людини вона в анатомо-ф≥з≥олог≥чному в≥дношенн≥ мало зм≥нилас¤. ўо ж ¤вл¤Ї собою орган≥зм людини? ÷е сукупн≥сть т≥лесних (соматичних), ф≥з≥олог≥чних ≥ псих≥чних систем: нервовоњ, серцево-судинноњ, кровооб≥гу, травленн¤, диханн¤, сенсорноњ, опорно-руховоњ та ≥н. ќдн≥Їю з найб≥льш важливих систем людини Ї нервова система, що повТ¤зуЇ м≥ж собою вс≥ системи й частини т≥ла в Їдине ц≥ле. ÷ентральна нервова система бере особливу участь у прийом≥, опрацюванн≥ та анал≥з≥ будь-¤коњ ≥нформац≥њ, що надходить в≥д зовн≥шнього ≥ внутр≥шнього середовища. ѕри виникненн≥ пе-ревантажень на орган≥зм людини нервова система визначаЇ ступ≥нь њх впливу та формуЇ захисно-адаптац≥йн≥ реакц≥њ. јнтропологи й ф≥з≥ологи в≥дзначають надзвичайно важливу ф≥з≥олог≥чну особлив≥сть людського орган≥зму, його велик≥ потенц≥йн≥ й часто не використан≥ житт¤м можливост≥. 
≈волюц≥¤ забезпечила людський орган≥зм високими резервами ст≥йкост≥ та над≥йност≥, ¤к≥ обумовлен≥ взаЇмод≥Їю ус≥х систем, ц≥л≥сн≥стю, спроможн≥стю до адаптац≥њ ≥ компенсац≥њ у вс≥х ланках ≥ станом в≥дносноњ динам≥чноњ стаб≥льност≥. ƒостатньо привести дек≥лька приклад≥в. ” першу чергу, це стосуЇтьс¤ людського мозку. ƒе¤к≥ досл≥дники вважають, що в≥н використовуЇтьс¤ на 2Ц3 %, ≥нш≥ Ц на 5Ц6 % в≥д потенц≥йних можливостей. «апас м≥цност≥ Уконструкц≥њ людиниФ маЇ коеф≥ц≥Їнт 10, тобто орган≥зм людини може витримувати навантаженн¤ в 10 раз≥в б≥льш≥, н≥ж у практичн≥й д≥¤льност≥. —ерце людини ¤вл¤Ї собою орган кровооб≥гу; воно прот¤гом усього житт¤ чинить б≥льше 109 скорочень, у той час ¤к найсучасн≥ша система забезпечуЇ 107, тобто у 100 раз≥в менше. ≤з наведених приклад≥в видно, що резерви орган≥зму людини надзвичайно висок≥. ÷е даЇ можлив≥сть виживати людин≥ ¤к б≥олог≥чному виду в складних умовах ≥снуванн¤. ” результат≥ своЇњ бурхливоњ трудовоњ д≥¤льност≥ людина на рубеж≥ стор≥ч дос¤гла величезних усп≥х≥в у перетворенн≥ навколишнього св≥ту. ѕроте дос¤гненн¤ людини в област≥ науки, техн≥ки, виробництва при створенн≥ комфортних умов житт¤ призвели до утворенн¤ нових вид≥в небезпеки та до деградац≥њ резерв≥в орган≥зму людини.
Ѕудова ≥ властивост≥ анал≥затор≥в
ќдним ≥з основних завдань навчальноњ дисципл≥ни УЅезпека життЇд≥¤льност≥Ф Ї зТ¤суванн¤ питанн¤ ≥дентиф≥кац≥њ небезпек, визначенн¤ р≥вн¤ та шл¤х≥в впливу цих небезпек на орган≥зм людини, розробка засоб≥в запоб≥ганн¤ або зниженн¤ њх насл≥дк≥в до таких меж, що не створювали б загрозу здоровТю та життю людини. ƒл¤ вир≥шенн¤ цих питань необх≥дно, насамперед, розгл¤нути ф≥з≥олог≥чн≥ спроможност≥ орган≥зму людини та шл¤хи взаЇмод≥њ людини з навколишн≥м середовищем ≥ ¤к саме вс≥ зм≥ни навколишнього середовища в≥дображаютьс¤ в його св≥домост≥. 
Ћюдина отримуЇ р≥зноман≥тну ≥нформац≥ю про навколишн≥й св≥т, сприймаЇ вс≥ його р≥зноман≥тн≥ сторони за допомогою орган≥в чутт¤. 
« позиц≥й безпеки життЇд≥¤льност≥ особливо важливим Ї те, що органи чутт¤ сприймають ≥ сигнал≥зують про р≥зноман≥тн≥ види та р≥вн≥ небезпеки. Ќаприклад: людина бачить на своЇму шл¤ху автомоб≥ль, що рухаЇтьс¤, ≥ в≥дходить уб≥к; шум грому, що наближаЇтьс¤, змушуЇ людину укритис¤, Ц ≥ таких приклад≥в можна привести безл≥ч. ќтримана ≥нформац≥¤ передаЇтьс¤ в мозок людини; в≥н њњ анал≥зуЇ, синтезуЇ ≥ видаЇ в≥дпов≥дн≥ команди виконавчим органам. «алежно в≥д характеру одержуваноњ ≥нфор-мац≥њ, њњ ц≥нност≥, вир≥шальною буде наступна д≥¤ людини. –азом з тим, дл¤ зТ¤суванн¤ засоб≥в в≥дображенн¤ у св≥домост≥ людини обТЇкт≥в ≥ процес≥в, що в≥дбуваютьс¤ у зовн≥шньому середовищ≥, необх≥дно знати, ¤ким чином улаштован≥ органи чутт¤ ≥ мати у¤ву про њх взаЇмод≥ю. 
—учасний етап розвитку ф≥з≥олог≥њ орган≥в чутт¤ повТ¤заний з ≥менами таких учених, ¤к ≤.ћ. —Їченов (1829Ц1905) та ≤.ѕ. ѕавлов (1849Ц1936). ≤.ѕ. ѕавлов розвинув працю ≤.ћ. —Їченова про рефлекси головного мозку, створив ученн¤ про анал≥затори ¤к про сукупн≥сть нервово-рецепторних структур, що забезпечують сприйн¤тт¤ зовн≥шн≥х подразник≥в, трансформац≥ю њх енерг≥њ у процес нервового збудженн¤ ≥ проведенн¤ його в центральну нервову систему. «а думкою ≤.ѕ. ѕавлова, будь-¤кий анал≥затор складаЇтьс¤ з трьох частин: периферичноњ (або рецепторноњ), пров≥дниковоњ ≥ центральноњ, де завершуютьс¤ анал≥тично-синтетичн≥ процеси за оц≥нкою б≥олог≥чноњ значимост≥ подразника. 
” даний час наука про в≥дчутт¤ використовуЇ дек≥лька терм≥н≥в, дуже близьких за значенн¤м: Уоргани чутт¤Ф, Уанал≥заториФ, Уаферентн≥ системиФ, Усенсорн≥ системиФ, що часто розгл¤даютьс¤ ¤к р≥внозначн≥. 
” сучасн≥й ф≥з≥олог≥њ, враховуючи анатом≥чну Їдн≥сть ≥ сп≥льн≥сть функц≥й, розр≥зн¤ють в≥с≥м анал≥затор≥в (хоч, звичайно, людина вважаЇ, що њх у нењ лише 5, припускаючи, що шосте чутт¤ близьке до ≥нтуњц≥њ): зоровий, слуховий, смаковий, нюховий, шк≥рний (або тактильний), вестибул¤рний, руховий ≥ в≥сцеральний (або анал≥затор внутр≥шн≥х орган≥в). ѕроте в систем≥ взаЇмод≥њ людини з обТЇктами навколишнього середовища головними або дом≥нуючими при ви¤вленн≥ небезпеки все ж таки виступають зоровий, слуховий та шк≥рний анал≥затори. ≤нш≥ виконують допом≥жну або доповнюючу д≥ю. јле необх≥дно враховувати також ≥ ту обста-вину, що в сучасних умовах Ї ц≥лий р¤д небезпечних чинник≥в, що створюють надзвичайно важливу б≥олог≥чну д≥ю на людський орган≥зм, але дл¤ њх сприйн¤тт¤ немаЇ в≥дпов≥дних природних анал≥затор≥в. ÷е, насамперед, стосуЇтьс¤ до ≥он≥зуючих випром≥нювань ≥ електромагн≥тних пол≥в надвисоких д≥апазон≥в час-тот (так назван≥ Ќ¬„-випром≥нюванн¤). Ћюдина не спроможна њх в≥дчути безпосередньо, а починаЇ в≥дчувати лише њх опосередкован≥ (в основному дуже небезпечн≥ дл¤ здоровТ¤) насл≥дки. ƒл¤ усуненн¤ ц≥Їњ прогалини розроблен≥ р≥зноман≥тн≥ техн≥чн≥ засоби, що дозвол¤ють в≥дчувати ≥он≥зуюче випром≥нюванн¤, УчутиФ рад≥охвил≥ та ультразвук, УбачитиФ ≥нфрачервон≥ випром≥нюванн¤ ≥ т. д. 
Ѕудова анал≥затор≥в. ” ц≥лому анал≥затори ¤вл¤ють собою сукупн≥сть взаЇмод≥ючих утворень периферичноњ ≥ центральноњ нервовоњ системи, що зд≥йснюють сприйманн¤ та анал≥з ≥нформац≥њ про ¤вища, що в≥дбуваютьс¤ ¤к у навколишньому середовищ≥, так ≥ всередин≥ самого орган≥зму. ”с≥ анал≥затори в принциповому структурному в≥дношенн≥ однотипн≥. ¬они мають на своњй перифер≥њ апарати, що сприймають Ц рецептори, у ¤ких ≥ в≥дбуваЇ-тьс¤ перетворенн¤ енерг≥њ подразника у процес збудженн¤. ¬≥д рецептор≥в по сенсорних (чуттЇвих) нейронах ≥ синапсах (контактах м≥ж нервовими кл≥тинами) надход¤ть у центральну нервову систему. –озр≥зн¤ють так≥ основн≥ види рецептор≥в: механорецеп-тори, що сприймають механ≥чну енерг≥ю: до них належать рецептори слуховоњ, вестибул¤рноњ, руховоњ, тактильноњ, частково в≥с-церальноњ чутливост≥; хеморецептори Ц нюх, смаки судин ≥ внутр≥шн≥х орган≥в; терморецептори, що мають шк≥р¤ний анал≥затор; фоторецептори Ц зоровий анал≥затор та ≥нш≥ види.  ожен рецептор вид≥л¤Ї ≥з множини подразник≥в зовн≥шнього ≥ внутр≥шнього се-редовища св≥й адекватний подразник. ÷им ≥ по¤снюЇтьс¤ дуже висока чутлив≥сть рецептор≥в. 
¬ластивост≥ анал≥затор≥в. ”с≥ анал≥затори, завд¤ки своњй однотипн≥й будов≥, мають загальн≥ психоф≥з≥олог≥чн≥ властивост≥: 
1. Ќадзвичайно високу чутлив≥сть до адекватних подразник≥в. ÷¤ чутлив≥сть близька до теоретичноњ меж≥ й у сучасн≥й техн≥ц≥ поки що не дос¤гнута.  ≥льк≥сною м≥рою чутливост≥ Ї гранична ≥нтенсивн≥сть, тобто найменша ≥нтенсивн≥сть подразника, вплив ¤коњ даЇ в≥дчутт¤. 
2. јбсолютну, диференц≥йну та оперативну меж≥ чутливост≥ до подразника. јбсолютна межа маЇ верхн≥й та нижн≥й р≥вн≥. Ќижн¤ абсолютна межа чутливост≥ Ц це м≥н≥мальний розм≥р подразника, що викликаЇ чутлив≥сть. ¬ерхн¤ абсолютна межа Ц максимально допустима величина подразника, що не викликаЇ в людини болю. ƒиференц≥йна чутлив≥сть визначаЇтьс¤ найменшим розм≥ром, на ¤кому варто зм≥нити силу подразника, щоб викликати м≥н≥мальну зм≥ну в≥дчутт¤. ÷е положенн¤ вперше було вве-дено н≥мецьким ф≥з≥ологом ј. ¬ебером ≥ к≥льк≥сно описано н≥мецьким ф≥зиком √. ‘ехнером. ќсновний психоф≥зичний закон ф≥з≥олог≥њ ¬ебера Ц ‘ехнера: ≥нтенсивн≥сть в≥дчутт≥в пропорц≥йна логариф-му ≥нтенсивност≥ подразника. ” математичн≥й форм≥ закон ¬ебера Ц ‘ехнера виражаЇтьс¤ так: S = C х lgI, де S Ц ≥нтенсивн≥сть (або сила) в≥дчутт¤; I Ц розм≥р чинного подразника; — Ц коеф≥ц≥Їнт пропорц≥йност≥. ” наступних досл≥дженн¤х закон ¬ебера Ц ‘ехнера був доповнений американським ученим —. —т≥венсом. ƒетально досл≥дивши залежн≥сть м≥ж ≥нтенсивн≥стю в≥дчутт¤ ≥ розм≥ром подразника, що безпосередньо впливаЇ, в≥н прийшов до висновку, що вона виражаЇтьс¤ степеневою кривою. «г≥дно ≥з ученн¤м —. —т≥венса, залежн≥сть м≥ж ≥нтенсивн≥стю в≥дчутт¤ (S) ≥ значенн¤м зовн≥шнього подразника (I) можна у¤вити так: S = K х ≤n, де   Ц константа, що залежить в≥д обраноњ одиниц≥ вим≥ру, n Ц по-казник, що залежить в≥д модальност≥ в≥дчутт¤. ƒискус≥¤ про те, ¤кий закон б≥льш повно в≥дображаЇ звТ¤зок ≥нтенсивност≥ в≥дчутт¤ ≥ сили подразника, продовжуЇтьс¤ ≥ нин≥. ѕроте, не заглиблюючись у тонкощ≥ ц≥Їњ дискус≥њ, можна сказати, що за своњм зм≥стом вони дуже близьк≥: 1) ≥снують к≥льк≥сн≥ в≥дношенн¤ м≥ж ≥нтенсивн≥стю в≥дчутт¤ та ≥нтенсивн≥стю подразника; 2) в≥дчутт¤ зм≥нюютьс¤ непропорц≥йно ≥нтенсивност≥ подразника; 3) ≥нтенсивн≥сть в≥дчутт¤ росте набагато пов≥льн≥ше, н≥ж сила подразник≥в.
3. —проможн≥сть до адаптац≥њ, тобто можлив≥сть пристосовувати р≥вень своЇњ чутливост≥ до подразник≥в. ѕри висок≥й ≥нтенсивност≥ подразник≥в чутлив≥сть знижуЇтьс¤ ≥, навпаки, при низьких Ц п≥двищуЇтьс¤. ÷е досить часто ми зустр≥чаЇмо у повс¤кденному житт≥ й не потребуЇ коментар≥в.
4. —проможн≥сть тренуватис¤. ƒана властив≥сть виражаЇтьс¤ ¤к у п≥двищенн≥ чутливост≥, так ≥ прискоренн≥ адаптац≥њ (наприклад, часто говор¤ть про музичний слух, чуттЇв≥ органи дегустатор≥в ≥ т. д.). 
5. —проможн≥сть певний час збер≥гати в≥дчутт¤ п≥сл¤ припиненн¤ д≥њ подразника. Ќаприклад, людина може в≥дновити у своњй св≥домост≥ на коротку мить побачену характеристику або почут≥ звуков≥ ≥нтонац≥њ. “ака У≥нерц≥¤Ф в≥дчутт≥в визначаЇтьс¤ ¤к насл≥док. “ривал≥сть посл≥довного образу значно залежить в≥д ≥нтенсивност≥ подразника та в де¤ких випадках нав≥ть обмежуЇ можлив≥сть анал≥затора.
6. ѕост≥йна взаЇмод≥¤ один з одним. ¬≥домо, що оточуючий нас св≥т Ц багатогранний, ≥ лише завд¤ки властивост≥ анал≥затор≥в взаЇмод≥¤ти зд≥йснюЇтьс¤ повне сприйн¤тт¤ людиною обТЇкт≥в ≥ ¤вищ зовн≥шнього середовища. 
” повс¤кденному житт≥ ми пост≥йно стикаЇмос¤ з про¤вом закону ¬ебера Ц ‘ехнера. Ќаприклад, т≥нь в≥д св≥чки непом≥тна при св≥тл≥ сонц¤, при сильному шум≥ ми не чуЇмо тихих звук≥в тощо. “ака реакц≥¤ людського орган≥зму обумовлена процесом тис¤чол≥тнього в≥дбору, у ход≥ ¤кого наша св≥дом≥сть виробила потужну систему самозбереженн¤ ≥ самозахисту орган≥зму. якби орган≥зм людини ф≥ксував ус≥, без вин¤тку, зовн≥шн≥ подразники, то була б втрачена захисна реакц≥¤ вс≥Їњ нервовоњ системи. —аме тому зовн≥шн≥ подразники ф≥ксуютьс¤ не за њх абсолютною величиною, а т≥льки за в≥дносною.
≤снуЇ пор≥г, заборонена границ¤ зовн≥шнього впливу на орган≥зм людини, у межах ¤коњ в≥дбуваЇтьс¤ њњ ф≥зична та псих≥чна деградац≥¤ аж до повного руйнуванн¤ генофонду. “ак≥ ¤вища спостер≥гаютьс¤ в зонах стих≥йного лиха.
’арактеристика основних анал≥затор≥в безпеки життЇд≥¤льност≥
ќтже, ми зТ¤сували загальн≥ властивост≥ анал≥затор≥в, а тепер коротко розгл¤немо де¤к≥ характеристики чотирьох основних анал≥затор≥в, що мають найб≥льше значенн¤ у забезпеченн≥ безпеки життЇд≥¤льност≥. 
«оровий анал≥затор. ” житт≥ людини з≥р в≥д≥граЇ першо-р¤дну роль. ƒостатньо сказати, що б≥льше 90 % ≥нформац≥њ про зовн≥шн≥й св≥т ми одержуЇмо через зоровий анал≥затор. ¬≥дчутт¤ св≥тла виникаЇ у результат≥ впливу електромагн≥тних хвиль довжиною 380 Ц 780 нанометр≥в (нм) на рецепторн≥ структури зорового анал≥затора. “обто першим етапом у формуванн≥ св≥тлов≥дчутт¤ Ї трансформац≥¤ енерг≥њ подразника у процес нервового збудженн¤. ÷е в≥дбуваЇтьс¤ у с≥тчаст≥й оболонц≥ ока. ’арактерною рисою зо-рового анал≥затора Ї в≥дчутт¤ св≥тла, тобто спектрального складу св≥тлового (сон¤чного) випром≥нюванн¤. 
Ћюдина розр≥зн¤Ї приблизно 150 в≥дт≥нк≥в кольор≥в. ” техн≥ц≥, в≥дпов≥дно до ƒержстандарту 12.04.026-76, встановлено 4 сигнальних кольори: червоний, жовтий, зелений ≥ син≥й. „ервоний кол≥р сигнал≥зуЇ про безпосередню небезпеку; жовтий застосовуЇтьс¤ дл¤ попередженн¤ небезпеки; зелений застосовуЇтьс¤ дл¤ знак≥в, що наказують робити саме так; син≥й Ц дл¤ вказ≥вних знак≥в. ƒл¤ транспорту зелене св≥тло дозвол¤Ї рух. ‘арбуванн¤ у визначен≥ р≥зноман≥тн≥ кольори дл¤ спри¤тливого (повноц≥нного) в≥дчутт¤ сприйманн¤ образу дуже часто використовуЇтьс¤ при буд≥вництв≥ будинк≥в, квартир, оф≥с≥в. ќсобливо велике значенн¤ маЇ кол≥р при добор≥ од¤гу. ѕсихологи п≥дтверджують, що кол≥р од¤гу може впливати не т≥льки на настр≥й, але ≥ на самопочутт¤ людини: зелений Ц д≥Ї заспок≥йливо на нервову систему, зн≥маЇ головний б≥ль, втому, драт≥влив≥сть; червоний Ц зб≥льшуЇ вм≥ст адренал≥ну в кров≥, п≥двищуЇ працездатн≥сть; жовтий Ц стимулюЇ мозкову д≥¤льн≥сть; ф≥олетовий Ц покращуЇ роботу серц¤, судин, легень, цей кол≥р зб≥льшуЇ витривал≥сть орган≥зму, жовтогар¤чий Ц п≥двищуЇ настр≥й ≥ тому незам≥нний у стресових ситуац≥¤х. 
ƒл¤ г≥г≥Їн≥чноњ оц≥нки умов прац≥ використовуютьс¤ св≥тлотехн≥чн≥ одиниц≥, що застосовуютьс¤ у ф≥зиц≥: св≥тловий пот≥к, осв≥тлен≥сть, ¤скрав≥сть поверхн≥. (ƒетальну ≥нформац≥ю про св≥тлотехн≥чн≥ розм≥ри можна одержати в курс≥ Уќхорона прац≥Ф). «оровий анал≥затор маЇ найб≥льшу адаптац≥ю, вона триваЇ 8Ц10 хвилин. ўодо сприйн¤тт¤ обТЇкт≥в, у тривим≥рному простор≥ розр≥зн¤ють пон¤тт¤ Угострота зоруФ, Углибина зоруФ, Уполе зоруФ. Ѕ≥нокул¤рне поле зору по горизонтал≥ Ц 120Е160о, по вертикал≥ вверх Ц 55Е60о, вниз Ц 65Е72о. «она оптимальноњ видимост≥ складаЇ: вгору Ц 25о, униз Ц 35о, вправо ≥ вл≥во Ц по 32о. ѕомилка оц≥нки в≥ддаленост≥ обТЇкт≥в (на в≥дстан≥ до 30 м) станлвить приблизно 12 % в≥дстан≥. 
—л≥д зазначити, що зоровий анал≥затор маЇ де¤к≥ своЇр≥дн≥ характеристики: ≥нерц≥ю зору, зорове в≥дображенн¤ (м≥раж≥, гало, ≥люз≥њ й ≥н.), видим≥сть. ќстаннЇ говорить про складн≥сть процес≥в, що в≥дбуваютьс¤ в зоров≥й систем≥ щодо сприйн¤тт¤ реальноњ д≥йсност≥ й безумовноњ участ≥ в ц≥й д≥¤льност≥ нашого мисленн¤. 
—луховий анал≥затор Ц другий за значим≥стю сприйн¤тт¤ людиною навколишнього середовища ≥ безпеки життЇд≥¤льност≥. ” той час ¤к око чутливе до електромагн≥тноњ енерг≥њ, вухо реагуЇ на механ≥чн≥ впливи, повТ¤зан≥ з пер≥одичними зм≥нами атмосферного тиску у в≥дпов≥дному д≥апазон≥.  оливанн¤ пов≥тр¤, що д≥ють ≥з визначеною частотою, характеризуютьс¤ пер≥одичними про¤вами областей високого й низького тиску, сприймаютьс¤ нами ¤к звуки. 
” середовищ≥, що оточуЇ людину, пост≥йно в≥дбуваютьс¤ р≥зноман≥тн≥ механ≥чн≥ процеси, що викликають коливанн¤ пов≥тр¤. “ому б≥льш≥сть таких коливань мають велике сигнальне значенн¤. “обто несуть ≥нформац≥ю про ¤вища, походженн¤ ¤ких стало причиною цих коливань. «авд¤ки слуховому анал≥затору людина сприймаЇ (в≥дчуваЇ) коливанн¤ пов≥тр¤. 
—луховий анал≥затор ¤вл¤Ї собою спец≥альну систему дл¤ сприйн¤тт¤ звукових коливань, формуванн¤ слухових в≥дчутт≥в ≥ вп≥знанн¤ звукових образ≥в. ƒопом≥жний апарат периферичноњ частини анал≥затора Ц вухо. –озр≥зн¤ють зовн≥шнЇ вухо (вушна раковина, зовн≥шн¤ слухова ≥ барабанна перетинки), середнЇ вухо (молоточок, ковадло ≥ стремен≥) ≥ внутр≥шнЇ вухо (де розташован≥ рецептори, що сприймають звуков≥ коливанн¤). 
‘≥зична одиниц¤, за допомогою ¤коњ оц≥нюЇтьс¤ частота коливань пов≥тр¤ в секунду Ц герц (√ц), чисельно р≥вна 1 повному коливанню, що зд≥йснюЇтьс¤ за одну секунду. „им б≥льша частота коливань тиску, тим сильн≥ший за висотою звук, що сприймаЇтьс¤. Ћюдина може чути звуки, при ¤ких частота коливань тиску пов≥тр¤ знаходитьс¤ в д≥апазон≥ в≥д 16 до 20 тис. гц. ƒ≥апазон коливанн¤ пов≥тр¤, що сприймаЇтьс¤ р≥зними живими ≥стотами, р≥зноман≥тний. Ќаприклад, кажани й собаки здатн≥ сприймати значно вищ≥ звуки, н≥ж людина, тобто њм доступний д≥апазон хвиль звукового пор¤дку, частота ¤ких набагато вища, н≥ж у людини. ¬исота звука, що субТЇктивно сприймаЇтьс¤, залежить не т≥льки в≥д частоти коливань тиску пов≥тр¤. Ќа нењ впливаЇ ≥ сила звука, або його ≥нтенсивн≥сть, тобто д≥апазон, ампл≥туда або р≥зниц¤ тиску м≥ж найвищою ≥ найнижчою точками, що в≥дбивають розм≥р тиску пов≥тр¤. 
ƒл¤ оц≥нки субТЇктивноњ гучност≥ сприйманого звука запропонована спец≥альна шкала, одиницею вим≥ру ¤коњ Ї децибел. 
Ўк≥р¤ний або тактильний анал≥затор в≥д≥граЇ, безумовно, вин¤ткову роль у житт≥ людини, особливо при його взаЇмод≥њ ≥з зоровим ≥ слуховим анал≥заторами при формуванн≥ в людини ц≥л≥сного сприйн¤тт¤ навколишнього св≥ту. ” першу чергу, це стосуЇтьс¤ трудовоњ д≥¤льност≥ людини. ѕри втрат≥ зору ≥ слуху людина за допомогою тактильного анал≥затора за рахунок тренуванн¤ ≥ р≥зноман≥тних техн≥чних пристосувань може УчутиФ, УчитатиФ, тобто д≥¤ти ≥ бути корисним сусп≥льству. “актильна чутлив≥сть зобовТ¤зана функц≥онуванню механорецептор≥в шк≥р¤ного анал≥затора. ƒжерелом тактильних в≥дчутт≥в Ї механ≥чн≥ впливи у вигл¤д≥ дотику або тиску. 
” шк≥р≥ розр≥зн¤ють три прошарки: зовн≥шн≥й (еп≥дерм≥с), зТЇднувально-тканинний (власне шк≥ра Ц дерма) ≥ п≥дшк≥рна жирова кл≥тковина. ” шк≥р≥ дуже багато нервових волокон ≥ нервових зак≥нчень, ¤к≥ розпод≥лен≥ вкрай нер≥вном≥рно ≥ забезпечують р≥зним д≥л¤нкам т≥ла р≥зну чутлив≥сть. Ќа¤вн≥сть на шк≥р≥ волос¤ного покрову значно п≥двищуЇ чутлив≥сть тактильного анал≥затора. 
ћехан≥зм д≥њ тактильного анал≥затора можна описати в такий спос≥б. ћехан≥чна д≥¤ на шк≥ру викликаЇ деформац≥ю нервового зак≥нченн¤, у результат≥ ¤кого виникаЇ рецепторний потенц≥ал ≥ по¤ва нервового ≥мпульсу. ÷ей ≥мпульс (або порушенн¤ нервового ≥мпульсу), що несе ≥нформац≥ю подразника, передаЇтьс¤ до центральноњ нервовоњ системи у њњ вищий в≥дд≥л Ц кору головного мозку, де ≥ формуютьс¤ в≥дчутт¤. ¬≥дм≥нна риса цього анал≥затора пол¤гаЇ в тому, що рецепторна площа дотику б≥льша, н≥ж в ≥нших орган≥в чутт¤. ÷е забезпечуЇ шк≥р¤ному анал≥затору високу чутлив≥сть. «аконом≥рност≥ в будов≥ пров≥дних шл¤х≥в Ї такими ж, ¤к ≥ дл¤ ≥нших анал≥затор≥в. 
” цьому под≥л≥ ми розгл¤даЇмо шк≥р¤ний анал≥затор ¤к один ≥з представник≥в сенсорноњ системи, проте шк≥ра виконуЇ ще р¤д важливих функц≥й у забезпеченн≥ життЇд≥¤льност≥ людського орган≥зму. ѕо-перше, шк≥ра охорон¤Ї людину в≥д шк≥дливих зовн≥шн≥х вплив≥в: механ≥чних ушкоджень, сон¤чних промен≥в, м≥кроорган≥зм≥в ≥ х≥м≥чних речовин. ѕо-друге, шк≥ра виконуЇ секреторну, обм≥нну й ≥нш≥ функц≥њ, бере участь у п≥дтримц≥ пост≥йноњ температури т≥ла, тобто в процесах терморегул¤ц≥њ. —екреторна функц≥¤ забезпечуЇтьс¤ сальними ≥ потовими залозами. ќбм≥нна функц≥¤ шк≥ри пол¤гаЇ в процесах регул¤ц≥њ загального обм≥ну речовин в орган≥зм≥, особливо вод¤ного, м≥нерального ≥ вуглевод≥в. 
“емпературно-сенсорну систему розгл¤дають ¤к частину шк≥р¤ного анал≥затора завд¤ки зб≥гу, розташуванню рецептор≥в ≥ пров≥дникових шл¤х≥в. ќск≥льки людина Ї теплокровною ≥стотою, то вс≥ б≥ох≥м≥чн≥ процеси в њњ орган≥зм≥ можуть прот≥кати з необх≥дною швидк≥стю ≥ напр¤мом при визначеному д≥апазон≥ температур. Ќа п≥дтримку цього д≥апазону температур ≥ спр¤мован≥ теплорегул¤ц≥йн≥ процеси (теплопродукц≥¤ ≥ теплов≥ддача). ѕри висок≥й температур≥ зовн≥шнього середовища судини шк≥ри розширюютьс¤ ≥ теплов≥ддача посилюЇтьс¤, при низьк≥й температур≥ Ц судини звужуютьс¤ ≥ теплов≥ддача зменшуЇтьс¤. “емпературна чутлив≥сть маЇ ц≥кав≥ особливост≥ при анал≥з≥ зовн≥шнього середовища: добре виражена адаптац≥¤ ≥ на¤вн≥сть температурного контрасту. 
јнал≥затор внутр≥шн≥х орган≥в. Ќадзвичайно важливу роль дл¤ здоровТ¤ ≥ житт¤ людини в≥д≥граЇ анал≥затор внутр≥шн≥х орган≥в або в≥сцеральний анал≥затор. якщо зовн≥шн≥ анал≥затори попереджають людину про ¤вну небезпеку, то цей анал≥затор визначаЇ небезпеки схованого, не¤вного характеру. ѕроте ц≥ небезпеки робл¤ть серйозний вплив на життЇд≥¤льн≥сть людського орган≥зму. ƒл¤ розум≥нн¤ б≥олог≥чноњ значимост≥ внутр≥шнього анал≥затора необх≥дно визначити пон¤тт¤ Увнутр≥шнЇ середовище орган≥змуФ.  оли ми говоримо про поганий стан здоровТ¤, то це говорить, у першу чергу, про порушенн¤ р≥вноваги внутр≥шнього середовища орган≥зму. 
Ћюдина Ї складовою частиною природного середовища й прот¤гом тривалого пер≥оду еволюц≥њ орган≥зм адаптувавс¤ до будь-¤ких зм≥н цього середовища та знаходитьс¤ в стан≥ ст≥йкоњ динам≥чноњ р≥вноваги. ” чому це виражаЇтьс¤? ” сталост≥ температури т≥ла (36,5 Ц 37о—), тиску приблизно (760 мм рт. ст.), утриманн≥ води (приблизно 70 %), склад≥ пов≥тр¤, чергуванн≥ б≥оритм≥в ≥ т. д. 
”¤вленн¤ про ≥снуванн¤ двох середовищ (зовн≥шнього ≥ внутр≥шнього) та про найважлив≥ше значенн¤ сталост≥ внутр≥шнього середовища (при очевидн≥й м≥нливост≥ зовн≥шнього середовища) були сформульован≥ французьким ф≥з≥ологом  . Ѕернаром (1813Ц1878). як в≥домо, параметри зовн≥шнього середовища ≥снуванн¤ людини мають р≥зноман≥тн≥ й часто значн≥ коливанн¤, що створюють загрозу дл¤ здоровТ¤ ≥ житт¤ людини. Ќаприклад, добов≥, сезонн≥ коливанн¤ температури, тиск, волог≥сть пов≥тр¤, осв≥тлен≥сть, звуковий тиск, електромагн≥тн≥ характеристики ≥ т. д. ÷≥ показники не однаков≥ на р≥зних висотах ≥ широтах. ƒо цього варто додати зм≥ни у зовн≥шньому середовищ≥, викликан≥ урбан≥зац≥Їю та антропогенним впливом на зм≥ну х≥м≥чного складу води, пов≥тр¤, ірунту, бактер≥ально-в≥русного оточенн¤ ≥ т. д., а також перебуванн¤ людини в екстремальних ситуац≥¤х. 
¬нутр≥шнЇ середовище (кров, л≥мфа, тканинна р≥дина, з ¤кими контактуЇ кожна кл≥тина живого орган≥зму), не дивл¤чись на вс≥ зм≥ни зовн≥шнього середовища, збер≥гаЇ в≥дносну стал≥сть. У—тал≥сть середовища припускаЇ таку досконал≥сть орган≥зму, щоб зовн≥шн≥ зм≥ни в кожну мить компенсувалис¤ ≥ вр≥вноважувалис¤Ф, Ц писав  . Ѕернар. јмериканський ф≥з≥олог ”.  еннон (1871Ц1945) цю властив≥сть назвав гомеостазом. ќтже, у сучасному розум≥нн≥ УгомеостазФ Ц стан внутр≥шньоњ динам≥чноњ р≥вноваги природноњ системи, що п≥дтримуЇтьс¤ регул¤рним поновленн¤м основних њњ структур, матер≥ально-енергетичним складом ≥ пос-≥йною функц≥ональною саморегул¤ц≥Їю у вс≥х њњ ланках. —л≥д зазначити, що це досить складне визначенн¤ говорить про те, що дотепер ще не зрозум≥л≥ законом≥рност≥ ≥снуванн¤ внутр≥шнього середовища ≥ його м≥нливост≥. 
«овн≥шнЇ ≥ внутр≥шнЇ середовище д≥алектично Їдин≥.  оли на орган≥зм д≥ють надзвичайн≥ подразники, в≥н сам активно формуЇ таке внутр≥шнЇ середовище, що дозвол¤Ї оптим≥зувати ф≥з≥олог≥чн≥ процеси в нових умовах ≥снуванн¤. 
ƒл¤ стаб≥л≥зац≥њ внутр≥шнього середовища ≥снуЇ спец≥альний регул¤торний апарат, що вир≥внюЇ, компенсуЇ вс≥ зм≥ни внутр≥шнього середовища. ќдн≥Їю ≥з складових такого апарата Ї ≥нтероцептивний анал≥затор, що сприймаЇ ≥ передаЇ в центральну нервову систему сигнали не т≥льки про стан внутр≥шнього середовища, але й про д≥¤льн≥сть внутр≥шн≥х орган≥в людини. ÷ей апарат координуЇ д≥¤льн≥сть внутр≥шн≥х орган≥в ≥ приводить њх у в≥дпов≥дн≥сть з потребами всього орган≥зму. ” даний час в≥домо, що внутр≥шн≥ органи мають величезну к≥льк≥сть р≥зноман≥тних рецептор≥в. ¬они знаход¤тьс¤ на внутр≥шн≥й поверхн≥ судин, у слизистих оболонках майже у вс≥х порожнинах внутр≥шн≥х орган≥в, у товщин≥ њхн≥х ст≥нок ≥ на њхн≥й поверхн≥. ¬они под≥л¤ютьс¤ на механорецептори, х≥морецептори, терморецептори, осморецептори, рецептори болю. 
Ќеобх≥дно в≥дзначити, що механ≥зм д≥њ ≥нтероцептивного анал≥затора ще розкритий не повн≥стю ≥ по¤снюЇтьс¤ складн≥стю ≥ непевн≥стю в≥дчутт≥в, що виникають. ѕроте це не зменшуЇ значущост≥ анал≥затор≥в внутр≥шн≥х орган≥в дл¤ життЇд≥¤льност≥ всього орган≥зму людини.
«агальн≥ у¤вленн¤ про обм≥н речовин та енерг≥ю
‘≥з≥олог≥чн≥ особливост≥ орган≥зму людини необх≥дно розгл¤дати з урахуванн¤м його взаЇмод≥њ з навколишн≥м середовищем. ” цьому випадку можливе б≥льш повне у¤вленн¤ про джерела небезпек дл¤ здоровТ¤ та житт¤ людини. “ака взаЇмод≥¤ зд≥йснюЇтьс¤ шл¤хом обм≥ну речовин.
∆иттЇв≥ процеси орган≥зму повТ¤зан≥ з пост≥йним поглинанн¤м речовин з навколишнього середовища та вид≥ленн¤м к≥нцевих продукт≥в розпаду в це середовище. —укупн≥сть цих двох процес≥в складаЇ обм≥н речовин. —аме обм≥н речовин створюЇ те Їднанн¤, ¤ке ≥снуЇ м≥ж живими орган≥змами та навколишн≥м середовищем.
ќбм≥н речовин властивий ¤к жив≥й, так ≥ нежив≥й природ≥. ќднак м≥ж ними ≥снуЇ принципова р≥зниц¤. ¬насл≥док обм≥ну речовин неживих т≥л останн≥ необоротно руйнуютьс¤, тод≥ ¤к обм≥н речовин живих орган≥зм≥в з навколишн≥м середовищем Ї основною умовою його ≥снуванн¤.
ќбм≥н речовин складаЇтьс¤ з двох процес≥в: асим≥л¤ц≥њ, або анабол≥зму, Ц засвоЇнн¤ речовин та синтез специф≥чних дл¤ кожноњ тканини сполук, ≥ дисим≥л¤ц≥њ, або катабол≥зму, Ц ферментативного розщепленн¤ орган≥чних речовин та виведенн¤ з орган≥з-му продукт≥в розпаду.
¬насл≥док процес≥в дисим≥л¤ц≥њ харчових речовин утворюютьс¤ продукти розпаду та енерг≥¤, ¤к≥ забезпечують х≥д процес≥в асим≥л¤ц≥њ. ¬заЇмозвТ¤зок цих процес≥в забезпечуЇ ≥снуванн¤ тваринного орган≥зму. 
¬ основ≥ обм≥ну речовин лежить велика к≥льк≥сть х≥м≥чних реакц≥й, ¤к≥ в≥дбуваютьс¤ в певн≥й посл≥довност≥ й т≥сно повТ¤зан≥ одна з одною. ÷≥ реакц≥њ катал≥зуютьс¤ ферментами ≥ знаход¤тьс¤ п≥д контролем нервовоњ системи.
ќбм≥н речовин можна умовно розд≥лити на зовн≥шн≥й обм≥н, ¤кий включаЇ надходженн¤ харчових речовин в орган≥зм та видаленн¤ к≥нцевих продукт≥в розпаду, ≥ внутр≥шн≥й, ¤кий охоплюЇ вс≥ перетворенн¤ харчових речовин у кл≥тинах орган≥зму.
’арчов≥ речовини, що потрапили в орган≥зм, витрачаютьс¤ на енергетичн≥ та буд≥вельн≥ процеси, ¤к≥ прот≥кають одночасно. ѕри розпад≥ харчових речовин вид≥л¤Їтьс¤ енерг≥¤, ¤ка витрачаЇтьс¤ на синтез специф≥чних дл¤ даного орган≥зму сполук, на п≥дтримку пост≥йноњ температури т≥ла, проведенн¤ нервових ≥мпульс≥в та ≥н.
ќсновним методом досл≥дженн¤ обм≥ну речовин Ї метод визначенн¤ балансу речовин, ¤к≥ потрапили в орган≥зм та видали-лись зовн≥, а також њх енергетичноњ ц≥нност≥. Ѕаланс енерг≥њ визначаЇтьс¤ на основ≥ даних про калор≥йн≥сть харчових речовин, ¤к≥ вживаютьс¤, а також к≥нцевих продукт≥в, ¤к≥ вивод¤тьс¤ з орган≥зму.
ѕотреба людини в енерг≥њ визначаЇтьс¤ досл≥дним шл¤хом ≥ виражаЇтьс¤ в калор≥¤х.  ≥льк≥сть калор≥й, ¤к≥ надход¤ть в орган≥зм з будь-¤кими продуктами, називаЇтьс¤ калор≥йн≥стю њж≥. ≈нергозабезпеченн¤ њж≥ повинне в≥дпов≥дати енерговитратам орган≥зму, тобто енергетичн≥ потреби людини повинн≥ повн≥стю покриватис¤ за рахунок енергетичноњ ц≥нност≥ харчових продукт≥в, ¤к≥ вход¤ть у рац≥он людини.
ќсновн≥ види харчових речовин
ƒл¤ нормального функц≥онуванн¤ орган≥зму щоденний рац≥он повинен включати 6 основних складових: б≥лки, жири, вуглеводи, в≥там≥ни, м≥неральн≥ речовини та воду. 
’арчов≥ речовини, ¤к≥ люди отримують разом з њжею, можна умовно розд≥лити на дв≥ групи: т≥, ¤к≥ необх≥дн≥ у великих к≥лькост¤х, або макрокомпоненти (б≥лки, жири, вуглеводи), та т≥, ¤к≥ необх≥дн≥ у менших к≥лькост¤х, або м≥крокомпоненти (в≥там≥ни та м≥неральн≥ речовини).
Ѕ≥лки. Ѕ≥лки належать до життЇво необх≥дних речовин, без ¤ких неможливе житт¤, р≥ст ≥ розвиток орган≥зму. ÷е пластичний матер≥ал дл¤ формуванн¤ кл≥тин ≥ м≥жкл≥тинноњ речовини. ”с≥ складов≥ частини людського орган≥зму складаютьс¤ з б≥лк≥в (мТ¤зи, серце, мозок ≥ нав≥ть к≥стки м≥ст¤ть значну к≥льк≥сть б≥лк≥в). Ѕ≥лки вход¤ть до складу гормон≥в, фермент≥в, антит≥л, ¤к≥ забезпечують ≥мун≥тет. ¬они беруть участь в обм≥н≥ в≥там≥н≥в, м≥неральних речовин, у доставц≥ кровТю кисню, жир≥в, вуглевод≥в, в≥там≥н≥в, гормон≥в. «наченн¤ б≥лк≥в визначаЇтьс¤ не т≥льки р≥зноман≥тн≥стю њх функц≥й, але й незам≥нн≥стю њх ≥ншими речовинами. якщо жири ≥ вуглеводи т≥Їю чи ≥ншою м≥рою взаЇмозам≥нн≥, то б≥лки будь-чим компенсувати неможливо. “ому б≥лки вважаютьс¤ найб≥льш ц≥нними компонентами њж≥.
Ѕ≥лки Ц це орган≥чн≥ речовини, що складаютьс¤ з ам≥нокислот, ¤к≥ поЇднуючись м≥ж собою в р≥зних композиц≥¤х, надають б≥лкам р≥зноман≥тних властивостей. ’арчова й б≥олог≥чна ц≥нн≥сть б≥лк≥в визначаЇтьс¤ збалансован≥стю ам≥нокислот, що вход¤ть до њх складу. ѕевна частина ам≥нокислот розщеплюЇтьс¤ до орган≥чних кислот, з ¤ких в орган≥зм≥ знову синтезуютьс¤ нов≥ ам≥нокислоти, а пот≥м б≥лки. ÷≥ ам≥нокислоти називаютьс¤ зам≥нними. ќднак 8 ам≥нокислот, а саме: ≥золейцин, лейцин, л≥зин, мет≥он≥н, фен≥лалан≥н, триптофан, треон≥н ≥ вал≥н Ц не можуть утворюватись в орган≥зм≥ людини з ≥нших ам≥нокислот ≥ повинн≥ потрапл¤ти з њжею. ÷≥ ам≥нокислоти називаютьс¤ незам≥нними.
¬загал≥, нестача б≥лка суттЇво впливаЇ на стан орган≥зму. ” д≥тей при б≥лков≥й нестач≥ затримуЇтьс¤ р≥ст, порушуЇтьс¤ утворенн¤ к≥сток, упов≥льнюЇтьс¤ розумовий розвиток. ” б≥льшост≥ людей порушуЇтьс¤ кровотворенн¤, обм≥н жир≥в ≥ в≥там≥н≥в (виникають г≥пов≥там≥нози), знижуЇтьс¤ оп≥р до ≥нфекц≥й, ¤к≥ проход¤ть з ускладненн¤ми.
“акож потр≥бно вказати на негативний вплив надлишку б≥лка в харчуванн≥. ќсобливо чутлив≥ до надлишку б≥лк≥в маленьк≥ д≥ти та люди похилого в≥ку. ѕри цьому в першу чергу страждають печ≥нка ≥ нирки. ѕеч≥нка перевантажуЇтьс¤ в≥д надм≥рноњ к≥лькост≥ ам≥нокислот, а нирки Ц в≥д вид≥ленн¤ ≥з сечею п≥двищеноњ к≥лькост≥ продукт≥в обм≥ну б≥лк≥в. ÷≥ органи зб≥льшуютьс¤ в розм≥рах, у них в≥дбуваютьс¤ небажан≥ зм≥ни. ƒовгостроковий надлишок б≥лк≥в у харчуванн≥ викликаЇ збудженн¤ нервовоњ системи, при цьому в≥дбуваЇтьс¤ порушенн¤ обм≥ну в≥там≥н≥в ≥ може наступити г≥пов≥там≥ноз (наприклад, ј, ¬6).
ќсновним джерелом тваринного б≥лка в харчуванн≥ Ї мТ¤со, ¤йц¤, молоко ≥ молочн≥ продукти. ќсновними джерелами рослинного б≥лка Ї хл≥б ≥ крупи. Ќайдоступн≥шим джерелом б≥лка Ї бобов≥. ƒоповнюючи њх мТ¤сом, молоком, ¤йц¤ми та хл≥бом, можна задовольнити значну частку потреби орган≥зму в б≥лку. 
ѕоЇднанн¤ б≥лк≥в тваринного та рослинного походженн¤ п≥двищуЇ ц≥нн≥сть б≥лкового харчуванн¤. “ому в харчуванн≥ людини доц≥льно поЇднувати б≥лки зернових культур з б≥лками молока ≥ мТ¤са (хл≥б з молоком, гречану кашу з молоком, вареники з сиром, пир≥жки з мТ¤сом).
∆ири. –оль жир≥в у харчуванн≥ визначаЇтьс¤ њх високою калор≥йн≥стю ≥ участю в процесах обм≥ну. ∆ири забезпечують у середньому 33 % добовоњ енергоц≥нност≥ рац≥ону. « жирами в орган≥зм надход¤ть необх≥дн≥ дл¤ життЇд≥¤льност≥ речовини: в≥там≥ни ј, D, ≈,   ≥ б≥олог≥чно важлив≥ фосфол≥п≥ди (лецетин, хол≥н). ∆ири забезпечують всмоктуванн¤ з кишечнику р¤ду м≥неральних речовин та жиророзчинних в≥там≥н≥в. ” вигл¤д≥ сполук з б≥лками жири вход¤ть до складу кл≥тинних оболонок ≥ ¤дер, беруть участь у регулюванн≥ обм≥ну речовин у кл≥тинах.
ƒеф≥цит жир≥в у њж≥ послаблюЇ ≥мун≥тет, тобто знижуЇ оп≥р орган≥зму ≥нфекц≥¤м. ¬они пол≥пшують смак њж≥ ≥ викликають в≥дчутт¤ ситост≥.
ѕри нестач≥ жир≥в в орган≥зм≥ потреба в енерг≥њ задовольн¤Їтьс¤ в основному за рахунок вуглевод≥в ≥ частково Ц б≥лк≥в, що зб≥льшуЇ витрати б≥лк≥в та незам≥нних ам≥нокислот.
∆ири складаютьс¤ з гл≥церину та жирних кислот, ¤к≥ можуть бути насиченими та ненасиченими. Ќенасичен≥ жирн≥ кислоти п≥двищують еластичн≥сть та зменшують прониклив≥сть судинноњ ст≥нки, утворюють з холестерином легкорозчинн≥ сполуки, ¤к≥ легко вивод¤тьс¤ з орган≥зму, забезпечують нормальний р≥ст ≥ розвиток орган≥зму.
∆ири можуть бути рослинного та тваринного походженн¤. “варинн≥ й рослинн≥ жири мають р≥зн≥ ф≥зичн≥ властивост≥ та склад. “варинн≥ жири Ц це тверд≥ речовини, до складу ¤ких входить значна к≥льк≥сть насичених жирних кислот. –ослинн≥ жири, ¤к правило, Ц р≥дини, ¤к≥ м≥ст¤ть ненасичен≥ жирн≥ кислоти. ƒжерелами рослинних жир≥в Ї: ол≥¤ (99,9 %), гор≥хи (53Ц65 %), в≥вс¤на (6,9 %) та гречана (3,3 %) крупи. ƒжерела тваринних жир≥в Ц сало (90Ц92 %), вершкове масло (72Ц82 %), жирна свинина (49 %), ковбаси (20Ц40 %), сметана (30 %), сири (15Ц30 %).
ѕотреба орган≥зму людини в жирах залежить в≥д характеру роботи, стат≥, в≥ку та ≥нших фактор≥в. „им важча ф≥зична прац¤, тим б≥льша потреба в жирах. ѕри цьому враховуютьс¤ не т≥льки ¤вн≥ жири, ¤к≥ потрапл¤ють в орган≥зм людини з жировими продуктами, але й прихован≥, ¤к≥ м≥ст¤тьс¤ в ≥нших продуктах харчуванн¤.
ƒуже ц≥нним дл¤ орган≥зму Ї лецетин Ц жиропод≥бна речовина (л≥поњд). ÷¤ речовина бере участь в обм≥н≥ холестерину, спри¤Ї виведенню його з орган≥зму. ¬загал≥, фосфол≥п≥ди, до ¤ких належить ≥ лецетин, спри¤ють кращому всмоктуванню та засвоЇнню харчових речовин. ќсобливо багат≥ на них кл≥тини нервовоњ системи. ‘осфол≥п≥ди покращують окисн≥ процеси, стимулюють р≥ст, п≥двищують оп≥р орган≥зму кисневому голодуванню та д≥њ високоњ температури. ” значн≥й к≥лькост≥ фосфол≥п≥ди м≥ст¤тьс¤ в ¤йц¤х, нераф≥нован≥й ол≥њ, мТ¤с≥, птиц≥, риб≥, вершковому масл≥, хл≥б≥ та ≥нших зернових продуктах.
Ќадм≥рне споживанн¤ њж≥, ¤ка м≥стить жири, неспри¤тливо впливаЇ на стан орган≥зму, призводить до розвитку р≥зних захворювань, зокрема орган≥в кровооб≥гу та ≥нших, порушуютьс¤ функц≥њ печ≥нки, серц¤, розвиваЇтьс¤ атеросклероз.
¬ибираючи жири дл¤ харчуванн¤, сл≥д памТ¤тати, що вони повинн≥ бути багатими на життЇво важлив≥ жирн≥ кислоти та на розчинн≥ в жирах в≥там≥ни.
’олестерин. ѕост≥йним компонентом жирових продукт≥в Ї холестерин. ¬≥н присутн≥й у вс≥х кл≥тинах та тканинах орган≥зму, особливо його багато в нервов≥й тканин≥ й головному мозку (4 %), менше в печ≥нц≥ (0,3 %) ≥ мТ¤зах (0,2 %).
яку ж роль в≥д≥граЇ холестерин в орган≥зм≥ людини? ¬≥н Ї буд≥вельним матер≥алом дл¤ кожноњ кл≥тини ≥ дуже ц≥нним дл¤ обм≥ну речовин. ÷¤ речовина життЇво важлива дл¤ утворенн¤ в≥там≥ну ƒ, жовч≥, статевих гормон≥в. ќкр≥м того, холестерин зм≥цнюЇ ≥мунну систему. ¬≥н бере участь у п≥дтримц≥ певного р≥вн¤ води в кл≥тин≥, транспортуванн≥ р≥зних речовин через кл≥тинн≥ мембрани. ’олестерин маЇ властив≥сть звТ¤зувати де¤к≥ отрути, спри¤Ї њх знешкодженню.
–азом з тим, холестерин при порушенн≥ обм≥нних процес≥в бере участь у розвитку атеросклерозу та ≥шем≥чноњ хвороби серц¤. ¬исокий вм≥ст холестерину в кров≥ призводить до виникненн¤ цих хвороб. ’олестерин в≥дкладаЇтьс¤ у ст≥нках артер≥й ≥ робить њх щ≥льн≥ше.
¬ орган≥зм≥ людини у результат≥ обм≥ну речовин п≥дтримуЇтьс¤ сталий р≥вень холестерину ¤к за рахунок потрапл¤нн¤ його з њжею, так ≥ завд¤ки синтезу з жир≥в ≥ вуглевод≥в. ƒжерелом харчового холестерину Ї продукти тваринного походженн¤. ќсобливо його багато у жовтках ¤Їць, вершковому масл≥, ¤ловичому жир≥, сметан≥, мозку тварин.
ѕри порушенн≥ жирового обм≥ну вживанн¤ њж≥, ¤ка м≥стить п≥двищену к≥льк≥сть холестерину, призводить до зб≥льшенн¤ його р≥вн¤ в кров≥. “ому в харчуванн≥ хворих на серцево-судинн≥ захворюванн¤, а також у харчуванн≥ людей похилого в≥ку необх≥дно обмежувати продукти з високим вм≥стом холестерину.
¬углеводи. ¬углеводи Ц основна частина харчового рац≥ону. ‘≥з≥олог≥чне значенн¤ вуглевод≥в визначаЇтьс¤ њх енергетичними властивост¤ми. ¬они Ї головним джерелом енерг≥њ орган≥зму (становл¤ть 55 % енергоц≥нност≥ добового рац≥ону). “ому в орган≥зм≥ њх м≥ститьс¤ т≥льки близько 2 %, хоча в њж≥ њх частка становить 70 % (400Ц500 г на добу). „астково вуглеводи дають початок жирам, орган≥чним кислотам, б≥лкам, використовуютьс¤ у пластичних та ≥нших процесах орган≥зму. Ќадм≥рне споживанн¤ вуглевод≥в Ц поширена причина порушенн¤ обм≥ну речовин, що спри¤Ї розвитку р¤ду захворювань. ѕри рац≥ональному харчуванн≥ до 30 % вуглевод≥в њж≥ здатн≥ переходити в жири. ” раз≥ ж надм≥рноњ к≥лькост≥ вуглевод≥в цей в≥дсоток вищий.
¬углеводи под≥л¤ють на групи: моносахариди Ц глюкоза, фруктоза, галактоза; ол≥госахариди Ц сахароза; пол≥сахариди Ц крохмаль, гл≥коген, кл≥тковина, пектинов≥ речовини. ќсновним джерелом вуглевод≥в у харчуванн≥ людини Ї рослинна њжа, ≥ т≥льки лактоза ≥ гл≥коген м≥ст¤тьс¤ у продуктах тваринного походженн¤. ћоносахариди (прост≥ вуглеводи) легко розчинн≥ у вод≥, швидко всмоктуютьс¤ в канал≥ травленн¤ й легко засвоюютьс¤. ¬они мають виражений солодкий смак. 
—ахароза в харчуванн≥ людини використовуЇтьс¤ переважно у вигл¤д≥ цукру. —олодк≥ страви ≥ напоњ корисно вживати у к≥нц≥ њж≥, оск≥льки вони гальмують вид≥ленн¤ шлункового соку ≥ створюють в≥дчутт¤ ситост≥.
Ћактоза Ц молочний цукор Ц м≥ститьс¤ т≥льки в молоц≥ й молочних продуктах. ѕри на¤вност≥ лактози розвиваютьс¤ молочнокисл≥ бактер≥њ, ¤к≥ пригн≥чують р≥ст ≥нших м≥кроорган≥зм≥в у кишечнику.
ѕол≥сахариди (складн≥ вуглеводи) погано розчинн≥ у вод≥ ≥ всмоктуютьс¤ в орган≥зм поступово, п≥сл¤ розщепленн¤ в≥дпов≥дними ферментами до простих вуглевод≥в. ” харчуванн≥ людини основним вуглеводом Ї крохмаль, в≥н складаЇ 75Ц80 % вуглевод≥в, ¤к≥ людина вживаЇ за добу.  рохмаль м≥ститьс¤ у велик≥й к≥лькост≥ в зернах пшениц≥, жита, рису, кукурудзи, до 20 % його м≥стить картопл¤. “ому основними джерелами крохмалю Ї: хл≥б, крупи, картопл¤.
√л≥коген, або тваринний крохмаль, складний вуглевод тваринного походженн¤. ¬≥н знаходитьс¤ у невелик≥й к≥лькост≥ в печ≥нц≥ та мТ¤с≥. ¬ орган≥зм≥ людини гл≥коген утворюЇтьс¤ з глюкози. ¬≥н накопичуЇтьс¤ в печ≥нц≥ та мТ¤зах. ѕри значних ф≥зичних навантаженн¤х гл≥коген може використовуватись ¤к резервний енергетичний матер≥ал. «азвичай гл≥коген п≥дтримуЇ нормальн≥ функц≥њ печ≥нки.
Ќадм≥рне вживанн¤ цукру прот¤гом значного в≥др≥зку часу веде до перенапруги ≥нсул≥нового апарату п≥дшлунковоњ залози ≥ може спри¤ти розвитку цукрового д≥абету. ќкр≥м того, цукор, ¤кий потрапл¤Ї в орган≥зм у надм≥рн≥й к≥лькост≥, перетворюЇтьс¤ на жир, при цьому зб≥льшуЇтьс¤ синтез холестерину, що спри¤Ї розвитку ожир≥нн¤ та ≥нших захворювань.
Ќайб≥льш багатими джерелами сахарози в харчуванн≥ людини, окр≥м цукру, Ї продукти ≥ страви, ¤к≥ виготовлен≥ з додаванн¤м цукру: кондитерськ≥ вироби, компоти, джеми, морозиво ≥ таке ≥нше. –еальним джерелом простих цукр≥в Ї овоч≥ та фрукти, ¤к≥ м≥ст¤ть одночасно ≥нш≥ корисн≥ харчов≥ речовини. ” фруктах ≥ овочах цукри Узахищен≥Ф кл≥тковиною, тому вони пов≥льн≥ше засвоюютьс¤, н≥ж раф≥нований цукор, ≥ менше впливають на р≥вень глюкози у кров≥, менше використовуютьс¤ дл¤ утворенн¤ жиру ≥ синтезу холестерину. 
Ћюд¤м, ¤к≥ працюють ф≥зично, не сл≥д р≥зко обмежувати вживанн¤ цукру, оск≥льки вони витрачають багато енерг≥њ. ѕри малорухлив≥й робот≥, ¤ка не потребуЇ великих енерговитрат, особливо люд¤м, схильним до повноти, необх≥дно уникати включенн¤ в рац≥он харчуванн¤ значноњ к≥лькост≥ цукру. ¬ орган≥зм маЇ потрапл¤ти ст≥льки цукру ≥ складних вуглевод≥в, ск≥льки необх≥дно дл¤ покритт¤ потреб в енерг≥њ.
¬≥там≥ни. ¬ажливе значенн¤ дл¤ орган≥зму людини мають в≥там≥ни. ¬они регулюють процеси обм≥ну речовин, необх≥дн≥ дл¤ формуванн¤ фермент≥в, гормон≥в та ≥н. ¬≥там≥ни беруть участь в окисних процесах, внасл≥док ¤ких з вуглевод≥в ≥ жир≥в утворюютьс¤ чисельн≥ речовини, ¤к≥ використовуютьс¤ орган≥змом ¤к енергетичний та пластичний матер≥ал.
¬ажливу роль в≥д≥грають в≥там≥ни у п≥дтриманн≥ ≥муноб≥олог≥чних реакц≥й орган≥зму, забезпечують його ст≥йк≥сть до неспри¤тливих умов навколишнього середовища, що маЇ суттЇве значенн¤ у проф≥лактиц≥ ≥нфекц≥йних захворювань. ¬≥там≥ни помТ¤кшують або усувають неспри¤тливу д≥ю на орган≥зм людини багатьох л≥карських препарат≥в. ¬они Ї незам≥нними харчовими речовинами, недостатнЇ надходженн¤ ¤ких обовТ¤зково призводить до порушень ферментативних процес≥в ≥ ф≥з≥олог≥чних функц≥й орган≥зму. ѕотреба людини у в≥там≥нах дуже мала (виражаЇтьс¤ в м≥л≥грамах або нав≥ть у м≥крограмах). ќднак при довгостроков≥й в≥дсутност≥ того чи ≥ншого в≥там≥ну в њж≥ розвиваютьс¤ важк≥ захворюванн¤ (цинга, пелагра та ≥нш≥), ¤к≥ називаютьс¤ ав≥там≥нозами.
 оли в орган≥зм потрапл¤Ї недостатн¤ к≥льк≥сть будь-¤кого в≥там≥ну, розвиваЇтьс¤ г≥пов≥там≥ноз. “ак, при низьк≥й температур≥ навколишнього середовища р≥зко п≥двищуЇтьс¤ потреба орган≥зму у в≥там≥нах. ѕ≥двищуЇтьс¤ вона ≥ п≥д час перебуванн¤ в умовах високоњ температури, через те, що в≥там≥ни вид≥л¤ютьс¤ з потом. ќсобливо виростаЇ потреба у в≥там≥нах при сполученн≥ високоњ температури навколишнього пов≥тр¤ з≥ значним ультраф≥олетовим випром≥нюванн¤м. ƒо значних витрат в≥там≥н≥в призвод¤ть ф≥зичне навантаженн¤ та нервово-психолог≥чна напруга.
«алежно в≥д здатност≥ розчин¤тис¤, в≥там≥ни д≥л¤тьс¤ на дв≥ групи: водорозчинн≥ та жиророзчинн≥.
ƒо водорозчинних в≥там≥н≥в належать: аскорб≥нова кислота (в≥там≥н —); б≥отин (в≥там≥н Ќ); б≥офлавоно≥ди (в≥там≥н –); н≥котинова кислота (в≥там≥н ––); пантотенова кислота (в≥там≥н ¬3); пиридоксин (в≥там≥н ¬6); рибофлав≥н (в≥там≥н ¬2); т≥ам≥н (в≥там≥н ¬1); фол≥Їва кислота (фолацин, ¬9); цианокобалам≥н (в≥там≥н ¬12). 
∆иророзчинними в≥там≥нами Ї: кальцифероли (в≥там≥н ƒ); ретинол (в≥там≥н ј); токофероли (в≥там≥н ≈); ф≥лох≥нони (в≥там≥н  ).
¬≥там≥ни майже не синтезуютьс¤ в орган≥зм≥ й повинн≥ надходити з њжею. ¬≥дсутн≥сть в≥там≥н≥в у рац≥он≥ прот¤гом тривалого часу може спричинити р≥зн≥ захворюванн¤. ” нашому кл≥матичному по¤с≥ наприк≥нц≥ зими та на початку весни найб≥льш часто зустр≥чаЇтьс¤ деф≥цит в≥там≥н≥в ј, —, ¬1, ¬2 ≥ ––.
ћ≥неральн≥ речовини. ћ≥неральн≥ речовини не мають енергетичноњ ц≥нност≥, але необх≥дн≥ дл¤ життЇд≥¤льност≥ орган≥зму. ѕотрапл¤ють вони в орган≥зм ≥з продуктами харчуванн¤ у вигл¤д≥ м≥неральних солей. ћ≥неральн≥ речовини, ¤к≥ м≥ст¤тьс¤ в харчових продуктах ≥ тканинах орган≥зму в значн≥й к≥лькост≥, належать до макроелемент≥в. ћакроелементи бувають основного та кислотного характеру. ƒо основних належать кальц≥й, магн≥й, кал≥й, натр≥й, до кислих Ц фосфор, с≥рка, хлор. ƒо продукт≥в харчуванн¤, ¤к≥ м≥ст¤ть макроелементи кислотного характеру, належать: мТ¤со, птиц¤, ¤йц¤, сичужний сир, хл≥б, бобов≥, журавлина. ” молоц≥, ке-ф≥р≥, овочах, багатьох ¤годах, фруктах м≥ст¤тьс¤ макроелементи основного характеру. ќсновн≥ властивост≥ макроелемент≥в наведен≥ у табл. 1.
ћ≥кроелементи Ц це група х≥м≥чних елемент≥в, що присутн≥ в орган≥змах людей ≥ тварин у малих концентрац≥¤х. ƒобова потреба в них виражаЇтьс¤ у м≥л≥грамах або дол¤х м≥л≥грама. ћ≥кроелементи мають високу б≥олог≥чну активн≥сть та необх≥дн≥ дл¤ життЇд≥¤льност≥ орган≥зму. ƒо таких м≥кроелемент≥в належать: зал≥зо, м≥дь, кобальт, н≥кель, марганець, стронц≥й, цинк, хром, йод, фтор. Ќестача цих речовин у харчуванн≥ може призвести до структурних та функц≥ональних зм≥н в орган≥зм≥, а њх надлишок маЇ токсичну д≥ю. ќсновн≥ властивост≥ м≥кроелемент≥в наведен≥ у табл. 2. 
Ќайб≥льш деф≥цитн≥ м≥неральн≥ елементи в њж≥ людини Ц кальц≥й та зал≥зо. 
Ќеправильне харчуванн¤ суттЇво знижуЇ захисн≥ сили орган≥зму ≥ працездатн≥сть, порушуЇ процеси обм≥ну речовин, веде до передчасного стар≥нн¤ ≥ може спри¤ти виникненню багатьох захворювань, зокрема ≥нфекц≥йного характеру. Ќадм≥рне харчуванн¤, особливо у сполученн≥ з нервово-псих≥чною напругою, малорухливим способом житт¤, вживанн¤м алкогольних напоњв ≥ пал≥нн¤м, може призвести до виникненн¤ багатьох захворювань. 
¬сесв≥тньою орган≥зац≥Їю охорони здоровТ¤ (¬ќќ«) до числа захворювань, повТ¤заних з надм≥рною вагою, занесен≥ атеросклероз, серцево-судинн≥ порушенн¤, г≥пертон≥¤, ожир≥нн¤, жовчнокамТ¤на хвороба, цукровий д≥абет та ≥нш≥. ѕерењданн¤ досить часто буваЇ причиною захворювань орган≥в кровооб≥гу. 
як же правильно харчуватись? ÷е питанн¤ обговорювалос¤ досить багато раз≥в у р≥зн≥й спец≥альн≥й л≥тератур≥. Ѕуло запропоновано безл≥ч р≥зних рекомендац≥й рац≥онального харчуванн¤. ќднак можна стверджувати, що рац≥ональним вважаЇтьс¤ таке харчуванн¤, ¤ке забезпечуЇ нормальну життЇд≥¤льн≥сть орган≥зму, високий р≥вень працездатност≥ й опору впливу неспри¤тливих фактор≥в навколишнього середовища, максимальну тривал≥сть активного житт¤.


“аблиц¤ 1 
«наченн¤ макроелемент≥в дл¤ орган≥зму людини

“аблиц¤ 2
«наченн¤ м≥кроелемент≥в дл¤ орган≥зму людини

<< попередн¤     зм≥ст     наступна >>