Ћ≈ ÷≤я 7
“ема 2.5. —ередовище життЇд≥¤льност≥ людини
” результат≥ вивченн¤ ц≥Їњ теми студент повинен:
Ц засвоњти пон¤тт¤ УсередовищеФ, в ¤кому живе людина;
Ц ум≥ти класиф≥кувати навколишнЇ середовище;
Ц давати характеристику природного, техногенного та соц≥ально-пол≥тичного середовища;
Ц знати параметри навколишнього середовища;
Ц засвоњти сутн≥сть пон¤тт¤ ноосфери ¤к сфери розуму.

ѕ≥сл¤ вивченн¤ теми студент повинен усв≥домити, що: 
Ц людина своњм житт¤м ≥ д≥¤льн≥стю вносить зм≥ни в середовище, ¤ке њњ оточуЇ;
Ц ¤к≥сний стан компонент≥в середовища життЇд≥¤льност≥ значною м≥рою впливаЇ на р≥вень њњ здоровТ¤, життЇд≥¤льн≥сть ≥ тривал≥сть житт¤.
ѕлан
1. «агальн≥ пон¤тт¤ середовища життЇд≥¤льност≥ людини.
2. ’арактеристики природного середовища.
3. “ехносфера ¤к одна з умов життЇд≥¤льност≥ людини.
4. —оц≥ально-пол≥тичне середовище.
5. Ќегативн≥ фактори навколишнього середовища.
 онтрольн≥ питанн¤
1. ’арактеристика природного середовища.
2. «наченн¤ атмосфери в життЇд≥¤льност≥ людини.
3. «наченн¤ води та ірунту дл¤ забезпеченн¤ житт¤ орган≥зму людини.
4. “ехносфера ¤к сфера д≥¤льност≥ людини.
5. ¬иробниче середовище ¤к одне з умов життЇд≥¤льност≥ людини.
6. Ќоосфера ¤к новий еволюц≥йний стан б≥осфери.
7. –≥вновага в систем≥ Улюдина Ц життЇве середовищеФ.
8. —оц≥ально-пол≥тичне середовище ≥ його значенн¤ в життЇд≥¤льност≥ людини.
9. ¬плив людини на середовище, ¤ке њњ оточуЇ.
Ћ≥тература
1. јндрущенко ¬.ѕ., ћихальченко ћ.≤. —учасна соц≥альна ф≥лософ≥¤. Ц  .: √енеза, 1996. Ц 368 с.
2. ќснови еколог≥њ та охорона навколишнього природного середовища: Ќавч. пос≥бник / «а ред. ¬.—. ƒжигире¤. Ц Ћьв≥в, 1999. Ц 238 с.
3. јлексеенко ».–.,  ейсевич Ћ.¬. ѕоследн¤¤ цивилизаци¤? „еловек. ќбщество. ѕрирода. Ц  .: Ќаукова думка, 1997. Ц 412 с.
4. ќснови соц≥оеколог≥њ: Ќавч. пос≥бник / «а ред. √.ќ. Ѕачинського. Ц  .: ¬ища школа, 1995. Ц 238 с.
5. Ѕ≥л¤вський √.ќ., ѕадун ћ.ћ., ‘урдуй –.—. ќснови загальноњ еколог≥њ: ѕ≥дручник. Ц  .: Ћиб≥дь, 1993. Ц 304 с.
6. Ѕакка ћ.“., ћельничук ј.—., —≥вко ¬.≤. ќхорона ≥ безпека життЇд≥¤льност≥ людини:  онспект лекц≥й. Ц ∆итомир: Ћьонок, 1995. Ц 165 с.
7. —ловарь по этике. / ѕод ред. ј.—.  она. Ц 5-е издание. Ц ћ.: ѕолитиздат, 1983. Ц 445 с.
8. —ловарь-справочник по экологии /  .ћ. —ытник, ј.¬. Ѕрайон, ј.¬. √ородецкий и др. Ц  .: Ќаукова думка, 1994. Ц 666 с.
9. ¬ернадський ¬.—. Ѕиосфера и ноосфера. Ц ћ.: Ќаука, 1989. Ц 262 с.
10. Ѕезопасность жизнеде¤тельности: ”чебник дл¤ вузов / ѕод общей ред. —.¬. Ѕелова. Ц 2-е изд., испр. и доп. Ц ћ.: ¬ысша¤ шк., 1999. Ц 448 с.

«агальн≥ пон¤тт¤ життЇвого середовища
ќдним з елемент≥в системи Улюдина Ц життЇве середовищеФ Ї середовище житт¤ людини, тому, розгл¤даючи безпеку людини ¤к пон¤тт¤, що торкаЇтьс¤ сутност≥ людського житт¤, сфери њњ д≥¤льност≥ ≥ взаЇмозвТ¤зк≥в ≥з навколишн≥м середовищем, ми повинн≥ розгл¤нути також пон¤тт¤ УсередовищеФ, в ¤кому живе ≥ д≥Ї людина.
—ередовище Ц це ≥ прост≥р дл¤ проживанн¤, ≥ дуже важливе джерело ресурс≥в, воно маЇ великий вплив на духовний св≥т людей, на њх здоровТ¤ ≥ працездатн≥сть. 
Ќавколишн≥м середовищем називають частину земноњ природи, з ¤кою людське сусп≥льство безпосередньо взаЇмод≥Ї у своЇму житт≥, ≥ виробничоњ д≥¤льност≥. ¬оно утворилос¤ у результат≥ тривалоњ еволюц≥њ планети «емл¤ п≥д впливом людськоњ д≥¤льност≥, створенн¤ так званоњ Увторинноњ природиФ, тобто м≥ст, завод≥в, канал≥в, транспортних маг≥стралей тощо.
јле людина живе у сусп≥льств≥, тобто в соц≥ально-пол≥тичному середовищ≥.
—оц≥ально-пол≥тичне середовище Ц це створений людством духовний св≥т, що охоплюЇ нац≥ональн≥, соц≥альн≥, економ≥чн≥, пол≥тичн≥ та ≥нш≥ сусп≥льн≥ в≥дносини ≥ вироблен≥ людством прот¤гом ус≥Їњ ≥стор≥њ духовно-культурн≥ ц≥нност≥, ¤к≥ впливають на людей, формують њхн≥й св≥тогл¤д, зокрема, обумовлюють повед≥нку у сфер≥ взаЇмов≥дносин ≥з навколишн≥м середовищем.
ќтже, середовище, ¤ке оточуЇ людину, складаЇтьс¤ ≥з природного середовища, ¤ке формувалос¤ м≥льйони рок≥в у процес≥ еволюц≥йного розвитку земл≥ ≥ житт¤ на н≥й; техногенного Ц створеного людьми у процес≥ розвитку ≥ господарсько-побутовоњ д≥¤льност≥ (техносфери); соц≥ально-пол≥тичного Ц створеного людством духовного св≥ту.

ѕриродне середовище
ЌавколишнЇ природне середовище у б≥льш широкому розум≥нн≥ Ц косм≥чний прост≥р, а в б≥льш вузькому Ц б≥осфера, зовн≥шн¤ оболонка «емл≥, ¤ка охоплюЇ частину атмосфери (висотою 10Ц15 км), г≥дросферу (глибиною до 12 км) ≥ верхню частину л≥тосфери (глибиною до 2Ц5 км), ¤к≥ взаЇмоповТ¤зан≥ складними б≥огеох≥м≥чними циклами м≥грац≥њ речовин ≥ енерг≥њ.
«емл¤ Ц одна з планет сон¤чноњ системи, найб≥льша м≥ж планетами земноњ групи (ћеркур≥й, ¬енера, ћарс, «емл¤), середн≥й рад≥ус Ц 6 371 км, в≥дстань до —онц¤ Ц 150 млн. км, маса «емл≥ складаЇ 1/330 000 в≥д маси —онц¤. —онце Ц найголовн≥ша з≥рка сон¤чноњ системи, температура поверхн≥ близько 6 000о —. «емл¤ отримуЇ в≥д —онц¤ всього одну двом≥ль¤рдну частину сон¤чного випром≥нюванн¤. ÷ього досить, щоб об≥гр≥ти «емлю та постачати необх≥дною енерг≥Їю весь рослинний та тваринний св≥т.
јтмосфера Ц це газова оболонка «емл≥, ¤ка обертаЇтьс¤ разом ≥з нею. √устина ≥ тиск атмосфери швидко зменшуютьс¤ з висотою: на поверхн≥ «емл≥ середн¤ густина пов≥тр¤ складаЇ 1,22 кг/м3, на висот≥ 10 км вона зм≥нюЇтьс¤ в≥д 8,8 кг/м3 до 0,41 кг/м3, а на висот≥ 100 км Ц зменшуЇтьс¤ до 8,8 х 10-7 кг/м3. “ут, на висот≥ 100 км, атомам 1 молекули пов≥тр¤ дуже просторо. Ќаприклад, молекула азоту може в≥льно пролет≥ти близько 10 см, не з≥ткнувшись ≥з жодною молекулою. ј на поверхн≥ «емл≥ в 1 см3 пов≥тр¤ м≥ститьс¤ 2,7 і 1019 молекул азоту.
ƒуже своЇр≥дн≥ ≥ кл≥матичн≥ умови в атмосфер≥. јтмосфера под≥л¤Їтьс¤ на шари, в ¤ких з висотою зм≥нюЇтьс¤ температура. Ќа висот≥ 8Ц10 км температура складаЇ 40Ц50 о— нижче нул¤, а на висот≥ б≥л¤ 60Ц70 км знаходитьс¤ пов≥тр¤ний шар з досить пом≥рною температурою, близькою до 0о —. ѕричини виникненн¤ цього теплого шару атмосфери по¤снюютьс¤ ¤вищем абсорбц≥њ (поглинанн¤) молекулами озону ≥ кисню ультраф≥олетового випром≥нюванн¤ —онц¤. —аме тут проходить озоновий захист житт¤ «емл≥ в≥д жорсткого, знищуючого все живе випром≥нюванн¤ —онц¤.
≈нерг≥¤ рад≥ац≥њ, що абсорбуЇтьс¤, переходить у теплову енерг≥ю газових молекул. —он¤чна рад≥ац≥¤, ¤ка проходить до земноњ поверхн≥, маЇ зовс≥м безпечн≥ меж≥, а вс≥ ультраф≥олетов≥ промен≥ з меншою довжиною хвил≥ вТ¤знуть у цьому невидимому, легкому, але непроникливому шар≥ пов≥тр¤ного океану.
ƒал≥ в≥д «емл≥, на висот≥ близько 80 км, температура пов≥тр¤ знову падаЇ. ≤ дуже суттЇво Ц до 85о —, а пот≥м починаЇ неухильно зростати. Ќа висот≥ м≥ж 200Ц300 км вона перевищуЇ вже 700 о— ≥ продовжуЇ зростати дал≥.
як далеко т¤гнетьс¤ наша пов≥тр¤на оболонка, що над≥йно захищаЇ нас в≥д вторгненн¤ космосу з його холодом, випром≥нюванн¤ми та бомбардуванн¤м косм≥чними т≥лами? “очно назвати њњ товщину важко. √азова сфера «емл≥ УреЇструЇтьс¤Ф на висотах до 1 100 км, але прост¤гаЇтьс¤, мабуть, ≥ дал≥, до висоти 20 тис. км.
« в≥ддаленн¤м в≥д «емл≥ зм≥нюЇтьс¤ не т≥льки густина пов≥тр¤, але ≥ його склад. —клад пов≥тр¤ залишаЇтьс¤ пор≥вн¤но пост≥йним на висотах до 100 км. ƒо складу атмосфери вход¤ть: азот Ц 78,08 %, кисень Ц 20,95 % ≥ аргон Ц 0,93 %. Ќа долю вуглекислого газу, неону, гел≥ю та вс≥х ≥нших газ≥в, ¤к≥ присутн≥ в пов≥тр≥ у м≥н≥мальн≥й к≥лькост≥, припадаЇ трохи б≥льше н≥ж 0,3 %.
” природних шарах атмосфери, особливо в м≥стах, склад пов≥тр¤ зм≥нюЇтьс¤. ¬ажливою зм≥нною складовоњ атмосфери Ї вуглекислий газ. ўе 100 рок≥в назад вм≥ст вуглекислого газу в пов≥тр≥ був 0,0298 %, тепер Ц 0,0318 %, а в м≥стах Ц ще вищий. ÷≥каво, що акселерац≥ю Ц прискорений ≥ посилений р≥ст д≥тей, особливо в м≥стах, Ц де¤к≥ вчен≥ по¤снюють п≥двищеним вм≥стом —ќ2 у пов≥тр≥. Ќав≥ть незначне зб≥льшенн¤ вм≥сту вуглекислого газу в пов≥тр≥ значно посилюЇ дихальний процес, починаЇтьс¤ швидкий р≥ст грудноњ кл≥тини ≥ в≥дпов≥дно Ц всього орган≥зму.
ѕриблизно до висоти 400Ц600 км збер≥гаЇтьс¤ переважно киснево-азотний склад атмосфери. ≤стотна зм≥на складу пов≥тр¤ стаЇ пом≥тною лише з висоти близько 600 км. “ут починаЇ переважати гел≥й. У√ел≥Їва корона «емл≥Ф, ¤к назвав гел≥Ївий по¤с ¬.≤. ¬ернадський, прост¤гаЇтьс¤ приблизно до висоти 1 600 км в≥д поверхн≥ «емл≥, а дал≥, вище 2Ц3 тис. км, перевагу маЇ водень. “ак поступово газова оболонка «емл≥ переходить у м≥жзор¤ний газ, ¤кий складаЇтьс¤ з водню (76 % за масою) ≥ гел≥ю (23 %).
÷≥каво, що наша земна атмосфера за складом р≥зко в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д атмосфер ≥нших планет сон¤чноњ системи. Ќаш≥ близьк≥ сус≥ди Ц ¬енера ≥ ћарс Ц мають в основному вуглекислу атмосферу, а дальн≥ Ц ёп≥тер, —атурн, ”ран, Ќептун Ц оточен≥ гел≥Їво-водневою атмосферою, пор≥вн¤но багато в њх атмосферах ≥ метану.
«а характером зм≥ни р≥зних параметр≥в атмосфери «емл≥ под≥л¤ють на так≥ шари: тропосфера (9Ц18 км), стратосфера (50Ц55 км), мезосфера (80Ц90 км), термосфера (90Ц800Ц1 000 км) ≥ екзосфера (вище 800Ц1 000 км).
«а складом пов≥тр¤ вид≥л¤ють також озоносферу, ¤ка приблизно сп≥впадаЇ з≥ стратосферою ≥ маЇ максимальну концентрац≥ю озону ќ3 на висотах 20Ц25 км. ќсновна маса озону сконцентрована на висотах 10Ц15 км, але озон присутн≥й також у приземному шар≥ пов≥тр¤ (де в≥н в≥д≥граЇ важливу роль у фотох≥м≥чних перетворенн¤х продукт≥в антропогенних забруднень атмосфери) ≥ на висотах 50Ц80 км, де в≥дбуваютьс¤ основн≥ процеси природного утворенн¤ ≥ руйнуванн¤ озону.
јтмосферне пов≥тр¤ Ц один ≥з найважлив≥ших природних ресурс≥в, без ¤кого житт¤ на «емл≥ було б абсолютно неможливим. јтмосферний кисень ќ2 необх≥дний дл¤ диханн¤ людей, тварин, переважноњ б≥льшост≥ рослин ≥ м≥кроорган≥зм≥в. ќрган≥зму людини ≥ тварин у необх≥дне пост≥йне надходженн¤ кисню. ќсновне джерело утворенн¤ кисню Ц це фотосинтез зелених рослин. ѕ≥драховано, що рослини за р≥к вид≥л¤ють в атмосферу близько 70 млрд. т кисню. Ѕлизько 80 % усього кисню в атмосферу постачаЇ морський ф≥топланктон, 20 % виробл¤Ї наземна рослинн≥сть.
¬углекислий газ Ц це обовТ¤зковий компонент фотосинтезу рослин. ¬≥н надходить в атмосферу внасл≥док виверженн¤ вул-кан≥в, розпаду орган≥чних речовин, диханн¤ живих орган≥зм≥в, вид≥ленн¤ з поверхн≥ теплих океан≥в, а витрачаЇтьс¤ атмосферою на фотосинтез рослин, розчиненн¤ в холодн≥й вод≥ океан≥в, перетворенн¤ сил≥кат≥в вив≥трюваних г≥рських пор≥д у карбонати. –ослини за р≥к поглинають близько 100 млрд. т оксиду вуглецю, тобто близько 6 % усього на¤вного вм≥сту його в атмосфер≥. ¬ажливим фактором стаб≥л≥зац≥њ вм≥сту оксиду вуглецю Ї св≥товий океан, у водах ¤кого розчинено принаймн≥ в сто раз≥в б≥льше оксиду вуглецю, н≥ж його Ї у вс≥й атмосфер≥.
« основних компонент≥в атмосфери найб≥льше зм≥нюЇтьс¤ вм≥ст у пов≥тр≥ вод¤ноњ пари. ¬м≥ст вод¤ноњ пари в атмосфер≥ визначаЇтьс¤ сп≥вв≥дношенн¤м процес≥в випарюванн¤, конденсац≥њ ≥ горизонтального переносу. ¬од¤на пара Ц це джерело утворенн¤ хмар, туман≥в, опад≥в. Ќа¤вн≥ в атмосфер≥ вод¤на пара ≥ двооксид вуглецю захищають земну поверхню в≥д надм≥рного охолодженн¤, створюючи так званий Упарниковий ефектФ: ¤кби не було атмосфери, то середн¤ температура поверхн≥ земноњ кул≥ була б не +15, а Ц23о —.
јтмосфера регулюЇ теплообм≥н «емл≥ з косм≥чним простором, впливаЇ на њњ рад≥ац≥йний та вод¤ний баланс. ќдним з найважлив≥ших фактор≥в, що визначають стан атмосфери, Ї њњ взаЇмод≥¤ з океаном, процеси газообм≥ну ≥ теплообм≥ну м≥ж ними суттЇво впливають на кл≥мат «емл≥.
 л≥мат Ц це багатор≥чний режим погоди, властивий т≥й чи ≥нш≥й м≥сцевост≥.  л≥матичн≥ умови «емл≥ створюютьс¤ внасл≥док взаЇмоповТ¤заних процес≥в теплообм≥ну, вологообм≥ну ≥ загальноњ циркул¤ц≥њ атмосфери.  л≥мат характеризуЇтьс¤ середн≥ми показниками св≥тла, температури, вологост≥ пов≥тр¤, р≥внем опад≥в, рад≥ац≥њ, атмосферного тиску, напр¤мками в≥тр≥в тощо. 
¬олог≥сть визначаЇтьс¤ м≥сцем на «емл≥ ≥ кл≥матичними умовами та залежить в≥д пори року та доби. ¬олог≥сть пов≥тр¤ суттЇво впливаЇ на теплообм≥н орган≥зму з навколишн≥м середовищем, маЇ велике значенн¤ дл¤ життЇд≥¤льност≥ людини. «а низькоњ температури ≥ високоњ вологост≥ пов≥тр¤ п≥двищуЇтьс¤ теплов≥ддача ≥ людина зазнаЇ охолодженн¤; при висок≥й температур≥ ≥ висок≥й вологост≥ пов≥тр¤ теплов≥ддача р≥зко скорочуЇтьс¤, що призводить до перегр≥ванн¤ орган≥зму, особливо при виконанн≥ ф≥зичноњ роботи. ¬исока температура краще переноситьс¤, ¤кщо волог≥сть понижена. Ќайб≥льш спри¤тливою дл¤ людини Ї в≥дносна волог≥сть пов≥тр¤ (40Ц60 %).
ќсв≥тлен≥сть в≥д природних джерел св≥тла зм≥нюЇтьс¤ в широких межах залежно в≥д пори доби ≥ року, складу атмосфери. 
‘оновий р≥вень рад≥ац≥њ утворюЇтьс¤ за рахунок сон¤чноњ рад≥ац≥њ й ≥он≥зуючого випром≥нюванн¤ природних рад≥оактивних речовин. –≥вень сон¤чноњ рад≥ац≥њ визначаЇтьс¤ к≥льк≥стю сон¤чних дн≥в ≥ активн≥стю —онц¤.
∆иттЇд≥¤льн≥сть орган≥зму людини ¤к складовоњ б≥олог≥чноњ системи прот≥каЇ в певних межах, установлених природою. ”мови обстановки у навколишньому середовищ≥ в межах природних зм≥н його параметр≥в називаютьс¤ нормальними умовами.
—тан атмосфери в даному м≥ст≥ у певний момент або за обмежений пром≥жок часу характеризуЇ погоду. У∆ивучи в погод≥Ф, людина в≥дчуваЇ вплив на орган≥зм г≥гантських косм≥чних та планетарних сил.
¬еликий вплив на погоду та життЇд≥¤льн≥сть людини мають процеси, ¤к≥ в≥дбуваютьс¤ на —онц≥. ¬иплески сон¤чноњ активност≥ роз≥гр≥вають зовн≥шн≥ шари атмосфери «емл≥, зм≥нюють њх густину ≥ х≥м≥чний склад, могутн≥ потоки зар¤джених частинок ≥ випром≥нювань вторгаютьс¤ в атмосферу, переколочують усю по-в≥тр¤ну оболонку. ¬≥д цього зм≥нюЇтьс¤ ≥ сама погода, ≥ реакц≥¤ на њњ зм≥ни в орган≥зм≥ людини. 
√≥дросфера Ц це вод¤на оболонка «емл≥. ƒо надземноњ частини г≥дросфери, що вкриваЇ 70 % поверхн≥ «емноњ кул≥, належать океани, мор¤, озера, р≥ки, а також льодовики, в ¤ких вода пе-ребуваЇ у твердому стан≥. ќсновна частина води (понад 80 %) перебуваЇ у глибинних зонах «емл≥ Ц в њњ мант≥њ. ѕ≥дземна частина г≥дросфери охоплюЇ ірунтов≥, п≥дгрунтов≥, нап≥рн≥ й безнап≥рн≥ води, тр≥щинн≥ води ≥ води карстових порожнин у легкорозчинних г≥рських породах (вапн¤ках, г≥псах тощо).
”с≥ форми водних мас переход¤ть одна в одну у процес≥ перетворенн¤. ¬ода у б≥осфер≥ перебуваЇ у безперервному рус≥, бере участь у геолог≥чному та б≥олог≥чному кругооб≥гах речовин.
¬ода Ї основою ≥снуванн¤ житт¤ на «емл≥. ƒл¤ величезноњ к≥лькост≥ живих орган≥зм≥в, особливо на ранн≥х етапах розвитку б≥осфери, вода була середовищем зародженн¤ та розвитку. Ѕез води неможливий фотосинтез, ¤кий в≥дбуваЇтьс¤ в зелених рослинах ≥ лежить в основ≥ б≥олог≥чного кругооб≥гу речовин на наш≥й планет≥. ¬ода Ц своЇр≥дний м≥нерал, ¤кий забезпечуЇ ≥снуванн¤ живих орган≥зм≥в на «емл≥. ∆ив≥ орган≥зми на 60Ц98 % складаютьс¤ з води, ≥ вс≥ њхн≥ життЇв≥ функц≥ональн≥ процеси повТ¤зан≥ з нею. ÷≥каво, що чолов≥ки б≥льшою м≥рою м≥ст¤ть у соб≥ воду (60Ц62 %), н≥ж ж≥нки (приблизно 50 %). Ќайб≥льша к≥льк≥сть води Ц 70 % Ц м≥ститьс¤ у тканинах т≥ла людини. —ерце людини прот¤гом доби перекачуЇ 10 000 л≥тр≥в кров≥ (б≥л¤ 1 000 л≥тр≥в води). 100 л≥тр≥в води ф≥льтрують нирки.
ќбм≥н речовин в орган≥змах можливий лише за на¤вност≥ води, бо майже вс≥ х≥м≥чн≥, колоњдно-х≥м≥чн≥ та ф≥з≥олог≥чн≥ процеси в≥дбуваютьс¤ у водних розчинах орган≥чних та неорган≥чних речовин або за обовТ¤зковоњ участ≥ в них води. ѕроцеси травленн¤ ≥ засвоЇнн¤ њж≥ у травному канал≥ та синтез живоњ речовини в кл≥тинах орган≥зм≥в в≥дбуваютьс¤ виключно у р≥дкому середовищ≥. ўодобово людина вживаЇ 2Ц2,5 л≥тра води. ¬трата орган≥змом лише 10Ц20 % води веде до його загибел≥. Ѕез води людина може прожити не б≥льше 5-ти д≥б.
Ѕез води не може ≥снувати й людська цив≥л≥зац≥¤, бо вода використовуЇтьс¤ людьми не лише дл¤ питт¤, а й дл¤ забезпеченн¤ своњх сан≥тарно-г≥г≥Їн≥чних та господарсько-побутових потреб. ¬ода використовуЇтьс¤ у промисловост≥, побут≥, с≥льському господарств≥ ¤к джерело енерг≥њ.
Ѕагато джерел ≥ водоймищ мають л≥кувальне призначенн¤.
јле дл¤ б≥льшост≥ людських потреб придатна не будь-¤ка вода, а пр≥сна Ц з вм≥стом м≥неральних солей до 1 г/л. Ќезважаючи на величезн≥ обс¤ги г≥дросфери (16 млрд. м3 води), пр≥сн≥ води становл¤ть менше 3 % њњ обТЇму. ƒоступною дл¤ використанн¤ Ї лише невелика частина пр≥сних вод, зосереджена у пр≥сноводних озерах, водосховищах, р≥чках та п≥дземних водоносних горизонтах. «абезпечен≥сть р≥чковою водою ”крањни дуже мала. ÷ей деф≥цит р≥чковоњ води доводитьс¤ надолужувати використанн¤м п≥дземних вод, ¤ких у наш≥й крањн≥ чималий запас. √оловними джерелами р≥чковоњ води в ”крањн≥ Ї: ƒн≥про, ƒн≥стер, ѕ≥вденний Ѕуг, “иса, ѕрут, мал≥ р≥чки (понад 63 000).
Ќе вс¤ка пр≥сна вода може використовуватись людьми. ƒо ¤кост≥ води висуваютьс¤ певн≥ вимоги залежно в≥д галузей њњ використанн¤. Ќайб≥льш жорсткими Ї вимоги до ¤кост≥ питноњ води та води у водоймищах, що використовуютьс¤ дл¤ розведенн¤ риби. ¬ода повинна в≥дпов≥дати сан≥тарним вимогам Ц гранично допустимим нормам (√ƒЌ) вм≥сту тих чи ≥нших компонент≥в, що забезпечують склад ≥ властивост≥ води. “ака вода повинна бути безпечною щодо бактер≥ального складу, нешк≥дливою за вм≥стом ≥ складом розчинених х≥м≥чних речовин. ¬ основ≥ г≥г≥Їн≥чного нормуванн¤ ¤кост≥ питноњ води лежить в≥дпов≥дн≥сть њњ сан≥тарним умовам безпеки в еп≥дем≥олог≥чному, патоф≥з≥олог≥чному ≥ токсиколог≥чному в≥дношенн¤х, а також Ц естетичним вимогам (нормаль-ноњ реакц≥њ людини). якщо джерела водопостачанн¤ не в≥дпов≥дають нормам, њх заздалег≥дь очищують. ѕроте Ї так≥ забрудненн¤, ¤к≥ усунути неможливо, тому така вода дл¤ використанн¤ непридатна.
ƒо води, що використовуЇтьс¤ дл¤ техн≥чних потреб, виставл¤ютьс¤ вимоги залежно в≥д конкретного технолог≥чного процесу. ¬ода не повинна викликати короз≥њ механ≥зм≥в, труб, апаратури, з ¤кими контактуЇ. “ому часто перед њњ використанн¤м необх≥дною стаЇ водоп≥дготовка, тобто п≥двищенн¤ ¤кост≥ води: очищенн¤, помТ¤кшенн¤, знесолюванн¤, знекислюванн¤, лугуванн¤, нейтрал≥зац≥¤, дегазац≥¤.
ѕоказники х≥м≥чного складу води визначаютьс¤ нормами вм≥сту Ц гранично допустимими концентрац≥¤ми (√ƒ ) речовин, ¤к≥ зТ¤вилис¤ у природн≥й вод≥ внасл≥док промислового, с≥льськогосподарського ≥ комунально-побутового забрудненн¤. √ƒ  обмежують загальну м≥нерал≥зац≥ю води, вм≥ст х≥м≥чних речовин, загальну жорстк≥сть ≥ рЌ.
Ћ≥тосфера Ц тверда оболонка «емл≥. Ќаша планета «емл¤ Ц Ї стиснута з полюс≥в кул¤ Ц геоњд. Ѕудова «емл≥ неоднор≥дна. ¬она складаЇтьс¤ ≥з трьох оболонок Ц земноњ кори, мант≥њ та ¤дра, де р≥зко зм≥нюютьс¤ швидкост≥ пружних сейсм≥чних хвиль, викликаних землетрусами або штучними вибухами.
“овща земноњ кори п≥д ложем океану дос¤гаЇ 5Ц12 км, у р≥внинних рег≥онах Ц 30Ц40 км, а п≥д горами Ц 50Ц70 км. ћант≥¤ «емл≥ прост¤гаЇтьс¤ нижче земноњ кори до глибини 2 900 км в≥д поверхн≥, ¤дро Ц до њњ центру, тобто глибини 6 370 км. ¬≥дпов≥дно до глибини зростаЇ тиск ≥ щ≥льн≥сть г≥рських пор≥д, п≥двищуЇтьс¤ њх температура. ¬важають, що температура ¤дра «емл≥ не перевищуЇ 5 000 о—. ƒжерела внутр≥шньоњ тепловоњ енерг≥њ «емл≥ ще не достатньо зТ¤сован≥. √оловними з них вважають рад≥ац≥йний розпад елемент≥в та перерозпод≥л матер≥алу за щ≥льн≥стю в мант≥њ, ¤кий супроводжуЇтьс¤ вид≥ленн¤м значноњ к≥лькост≥ тепла.
«овн≥шн¤ тверда оболонка «емл≥, ¤ка включаЇ земну кору з частиною верхньоњ мант≥њ «емл≥ ≥ складаЇтьс¤ з осадових, вивержених ≥ метаморф≥чних пор≥д, називаЇтьс¤ л≥тосферою. “овщина л≥тосфери на континентах ≥ п≥д океанами в≥др≥зн¤Їтьс¤ ≥ становить у середньому 25Ц200 ≥ 5Ц100 км. ѕереважна частина земноњ поверхн≥ Ц це р≥внини континент≥в ≥ океан≥чного дна. ќсновна частина л≥тосфери складаЇтьс¤ з вивержених магматичних пор≥д (95 %), серед ¤ких на континентах переважають гран≥ти, а в океан≥ Ц базальти.
Ћ≥тосфера Ї середовищем ус≥х м≥неральних ресурс≥в, одним з основних субТЇкт≥в антропогенноњ д≥¤льност≥ людини. ” верхн≥й частин≥ континентальноњ земноњ кори розвинен≥ ірунти, значенн¤ ¤ких дл¤ людини важко переоц≥нити. •рунт Ц орган≥чно-м≥неральний продукт багатор≥чноњ (сотн≥ тис¤ч рок≥в) сп≥льноњ д≥¤льност≥ живих орган≥зм≥в, води, пов≥тр¤, сон¤чного тепла та св≥тла Ї одним з найважлив≥ших природних ресурс≥в. «алежно в≥д кл≥матичних ≥ геолого-географ≥чних умов, ірунти мають товщину в≥д 15 Ц 25 см до 2 Ц 3 м.
•рунти виникли разом ≥з живою речовиною ≥ розвивалис¤ п≥д впливом д≥¤льност≥ рослин, тварин ≥ м≥кроорган≥зм≥в, доки не стали дуже ц≥нним дл¤ людини родючим субстратом. —учасн≥ ірунти складаютьс¤ ≥з сум≥ш≥ м≥неральних часток (продукти руйнуванн¤ г≥рських пор≥д) та орган≥чних речовин (продукти життЇд≥¤льност≥ б≥оти та м≥кроорган≥зми ≥ гриби). •рунти в≥д≥грають величезну роль у кругооб≥гу води, речовин ≥ вуглекислого газу.
•рунти мають велике значенн¤ дл¤ житт¤. Ѕез ірунту не можливе житт¤ рослин ≥ тварин на суш≥, бо ірунт дл¤ них Ї основою њх житт¤. ¬≥н Ї джерелом м≥неральних, орган≥чних ≥ орган≥-чно-м≥неральних речовин ≥ ун≥кальною лаборатор≥Їю, в ¤к≥й в≥дбуваютьс¤ процеси розкладу та синтезу орган≥чних речовин, а також фотох≥м≥чн≥ процеси. •рунти Ї основним джерелом отриманн¤ продукт≥в харчуванн¤ людей. ¬≥н впливаЇ на формуванн¤ здоровТ¤ людини, Ї основним фактором, що формуЇ геох≥м≥чн≥ процеси, в≥д ¤ких залежить х≥м≥чний комплекс орган≥зму людини. •рунт Ї також джерелом м≥неральних речовин, необх≥дних дл¤ циклу обм≥ну речовин, дл¤ росту рослин, ¤к≥ вживають люди ≥ тварини.
« р≥зними породами земноњ кори, ¤к ≥ з њњ тектон≥чними структурами, повТ¤зан≥ р≥зн≥ корисн≥ копалини: горюч≥, метал≥чн≥, буд≥вельн≥, а також так≥, ¤к≥ Ї сировиною дл¤ х≥м≥чноњ харчовоњ промисловост≥.
” межах л≥тосфери пер≥одично в≥дбуваютьс¤ сучасн≥ ф≥зико-географ≥чн≥ процеси (зсуви, сел≥, обвали, ероз≥¤), ¤к≥ мають величезне значенн¤ дл¤ формуванн¤ еколог≥чних ситуац≥й у р≥зних рег≥онах планети.
Ћюдина давно мешкаЇ в середовищ≥, антропогенно зм≥неному, трансформованому п≥д впливом своЇњ д≥¤льност≥ Ц техносфер≥. ” життЇвому цикл≥ людина ≥ навколишнЇ середовище њњ житт¤ створюють пост≥йно д≥ючу систему Улюдина Ц довк≥лл¤Ф.
ƒовк≥лл¤ Ц навколишнЇ середовище людини, обумовлене в даний момент сукупн≥стю фактор≥в, здатних чинити пр¤му або непр¤му, негайну або в≥ддалену д≥ю на людину, њњ здоровТ¤ ≥ житт¤.
« по¤вою людей на «емл≥ почавс¤ вплив њх д≥¤льност≥ на кругооб≥г речовин та енергетичний обм≥н у б≥осфер≥, почалас¤ трагед≥¤ б≥осфери. Ќа шл¤х, ¤кий посилюЇ конфронтац≥ю з б≥осферою, предки сучасноњ людини ступили близько 1,5 Ц 3 млн. рок≥в тому, коли, п≥дпор¤дковуючись командам свого розумового апарату Ц головного мозку, ¤кий потребуЇ все б≥льшоњ к≥лькост≥ енерг≥њ дл¤ задоволенн¤ своњх потреб, вперше запалили вогнище у надрах јфрики ≥ ѕ≥вн≥чноњ якут≥њ (у селищ≥ ƒирин-ёр¤х). « того моменту шл¤хи людини ≥ б≥осфери остаточно роз≥йшлис¤, почалос¤ њх протисто¤нн¤, насл≥дком ¤кого може бути колапс б≥осфери або зникненн¤ людини.
Ћюдство, розростаючись чисельно ≥ розповсюджуючись на планет≥, автоматично ≥ неминуче в≥дтиснуло ≥нших мешканц≥в природи. “а ≥ саму природу воно в≥дкинуло на задв≥рки б≥осфери, зам≥нюючи останню вже не ноосферою ¬ернадського, а техносферою або б≥отехносферою.
“ехносфера Ц це рег≥он б≥осфери в минулому, перетворений людиною за допомогою пр¤мого або непр¤мого впливу техн≥чних засоб≥в з метою найкращоњ в≥дпов≥дност≥ своњм матер≥альним ≥ соц≥ально-економ≥чним потребам.
—творюючи техносферу, людина прагнула до п≥двищенн¤ комфортност≥ довк≥лл¤, до росту комун≥кабельност≥, до забезпеченн¤ захисту в≥д природних негативних вплив≥в. ¬се це позитивно позначилось на умовах житт¤ ≥ в сукупност≥ з ≥ншими факторами (покращанн¤ медичного обслуговуванн¤ тощо) в≥дбилос¤ на тривалост≥ житт¤ людей:
Ц м≥дний, бронзовий, зал≥зний в≥ки Ц 30 рок≥в;
Ц до початку ’≤’ стол≥тт¤ Ц 35 Ц 40 рок≥в;
Ц у к≥нц≥ ’’ стол≥тт¤ Ц 60 Ц 63 роки.
јле створенн¤ руками ≥ розумом людини техносфери, призначеноњ максимально задовольн¤ти њњ потреби у комфорт≥ ≥ безпец≥, далеко не виправдувала над≥њ людей. Ќерац≥ональна господарська д≥¤льн≥сть, багаторазово п≥дсилена здобутками науково-техн≥чного прогресу, призвела до пошкодженн¤ ≥ вичерпанн¤ природних ресурс≥в, зм≥ни регенерац≥йних механ≥зм≥в б≥осфери, деформац≥њ сформованого прот¤гом багатьох м≥льйон≥в рок≥в природного кругооб≥гу речовин та енергетичних поток≥в на планет≥, порушенн¤ динам≥чноњ р≥вноваги глобальноњ земноњ соц≥оекосистеми.
” глобальн≥й екосистем≥ (б≥осфер≥), ¤ка Ї одним ц≥лим, н≥що не може бути вигране або втрачене. ”се, що добуте з нењ людською працею, повинно бути повернене. ѕлатежу за цим УвекселемФ неможливо уникнути, в≥н може бути лише в≥дстрочений.
“ехносфера багатопланова, вона включаЇ в себе рег≥они м≥с-та, промисловоњ зони, виробниче ≥ побутове середовище. ќтже, техносферу можна под≥лити на виробниче ≥ побутове середовище.
¬иробниче середовище Ц це прост≥р, в ¤кому зд≥йснюЇтьс¤ трудова д≥¤льн≥сть людини. Ћюдина створила це середовище в процес≥ своЇњ трудовоњ д≥¤льност≥. ўоб жити, людина маЇ забезпечити своЇ житт¤, насамперед матер≥ально. ћатер≥альне виробництво Ц передус≥м, це д≥¤льн≥сть, спр¤мована на освоЇнн¤ навколишнього природного середовища. ¬оно включаЇ в себе промислов≥сть ≥ с≥льськогосподарську д≥¤льн≥сть. ћатер≥альне виробництво Ї основою сусп≥льного розвитку, тому що саме воно задовольн¤Ї найр≥зноман≥тн≥ш≥ людськ≥ потреби. ѕров≥дну роль у систем≥ матер≥ального виробництва в≥д≥грали: 1) аграрне виробництво, що дом≥нувало у систем≥ на ™вропейському континент≥ практично до початку XVIII ст.; 2) промислове виробництво, ¤ке розпочалос¤ з того моменту, коли пара й машина зд≥йснили революц≥ю в промисловост≥; 3) ≥нформац≥йне виробництво Ц виробництво знань, що все б≥льше перетворюЇтьс¤ на визначальну форму прац≥. Ќа третьому етап≥ виробництво ≥дей, знань, ≥нформац≥њ виходить на перший план. ћи вступаЇмо в нову еру Ц ≥нформац≥йний в≥к. ќсновним видом економ≥чноњ д≥¤льност≥ Ї виробництво, збереженн¤ ≥ розповсюдженн¤ ≥нформац≥њ.
¬иробниче середовище м≥стить комплекс п≥дприЇмств, орган≥зац≥й, установ, засоб≥в транспорту, комун≥кац≥њ тощо. ¬иробниче середовище характеризуЇтьс¤ повними параметрами, ¤к≥ специф≥чн≥ дл¤ кожного виробництва. “акими параметрами Ї: р≥вень шуму, в≥брац≥њ, рад≥ац≥њ, теплового та електромагн≥тного випром≥нювань, ступ≥нь загазованост≥ та ≥н. ѕерел≥чен≥ параметри людина визначаЇ сама, проектуючи ≥ створюючи т≥ чи ≥нш≥ обТЇкти, але вони не повинн≥ перевищувати встановлених норматив≥в ≥ зобовТ¤зан≥ створити безпечне комфортне середовище дл¤ зд≥йсненн¤ трудовоњ д≥¤льност≥.
∆иттЇд≥¤льн≥сть безпосередньо повТ¤зана з виконанн¤м певного виду роботи та продуктивн≥стю прац≥, ¤ка визначаЇтьс¤, перш за все, людським фактором, засобами виробництва, техн≥чними та орган≥зац≥йними умовами прац≥, впливом навколишнього середовища.
ѕобутове середовище Ц це середовище проживанн¤ людини, що м≥стить сукупн≥сть житлових буд≥вель, споруд спортивного ≥ культурного призначенн¤, а також комунально-побутових орган≥зац≥й ≥ установ.
ѕараметрами цього середовища визначають: розм≥р житловоњ площ≥ на людину, ступ≥нь електриф≥кац≥њ, газиф≥кац≥њ житла, на¤вн≥сть централ≥зованого опаленн¤, холодноњ та гар¤чоњ води, р≥вень розвитку громадського транспорту та ≥н.
«а звичайних умов параметри побутового середовища п≥дтримуютьс¤ самими людьми, ¤к≥ проживають у рег≥он≥. јле п≥д впливом тих чи ≥нших фактор≥в, перш за все, природного чи в≥йськового характеру, параметри можуть вийти за меж≥ встановлених норм, ≥ тод≥ може виникнути загроза не т≥льки здоровТю, а й життю людей.
Ќоосфера
“варини та рослини своЇю д≥¤льн≥стю за житт¤ та б≥омасою п≥сл¤ смерт≥ м≥ль¤рди рок≥в створювали та вдосконалювали умови, спри¤тлив≥ дл¤ житт¤, тобто б≥осферу, перш н≥ж зТ¤вилас¤ людина, ¤ка через к≥лька сотень тис¤ч рок≥в стала руйнувати њњ своЇю нерозумною д≥¤льн≥стю.
” 1875 р. австр≥йський вчений ≈дуард «юсс визначив б≥осферу ¤к особливу оболонку «емл≥, утворену живими орган≥змами, або, ≥ншими словами, ¤к сукупн≥сть живих т≥л, що насел¤ють «емлю, ¤к зону орган≥чного житт¤, що охоплюЇ взаЇмод≥ю атмосфери, л≥тосфери та г≥дросфери.
—учасне розум≥нн¤ б≥осфери було запроваджено видатним украњнським вченим, орган≥затором ≥ першим президентом ¬сеукрањнськоњ јкадем≥њ наук ¬олодимиром ≤вановичем ¬ернадським. Ќа п≥дстав≥ праць ¬.≤. ¬ернадського та його посл≥довник≥в б≥осфера визначаЇтьс¤ ¤к загальнопланетна оболонка, до складу ¤коњ належать нижн≥ шари атмосфери, г≥дросфера та верхн≥ шари л≥-тосфери. ѓњ склад ≥ будова зумовлен≥ сучасною ≥ минулою життЇд≥¤льн≥стю вс≥Їњ сукупност≥ живих орган≥зм≥в. ¬она Ї насл≥дком взаЇмод≥њ живих ≥ неживих компонент≥в, термодинам≥чно в≥дкритою, самоорган≥зованою, динам≥чно ур≥вноваженою, ст≥йкою, глобальною системою.
¬ернадський ¬.≤. дав таке визначенн¤ б≥осфери: УЅ≥осфера Ц це оболонка житт¤ Ц область ≥снуванн¤ живоњ речовиниФ. ¬≥н зазначив, що жива речовина, так ¤к ≥ б≥осфера, маЇ свою особливу орган≥зован≥сть. ќрган≥зован≥сть не Ї механ≥змом, вона р≥зко в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д механ≥зму тим, що безперервно знаходитьс¤ в становленн≥, у рус≥ вс≥х њњ найдр≥бн≥ших матер≥альних та енергетичних частинок.
«емна оболонка, б≥осфера, що охоплюЇ всю земну кулю, маЇ р≥зко уособлен≥ розм≥ри; значною м≥рою вона обумовлюЇтьс¤ ≥снуванн¤м у н≥й живоњ речовини Ц заселена нею, та неживоњ. ћ≥ж неживою частиною, неживими природними т≥лами ≥ живою речовиною, що њњ насел¤Ї, пост≥йно ≥снуЇ обм≥н. ÷ей обм≥н у час≥ виражаЇтьс¤ р≥вновагою, що законом≥рно зм≥нюЇтьс¤ ≥ прагне до ст≥йкост≥.
ќрган≥зован≥сть Ї одн≥Їю з головних особливостей б≥осфери, ≥ ц¤ особлив≥сть визначаЇтьс¤ способом ≥снуванн¤ живого природного т≥ла. ∆иве виступаЇ у б≥осфер≥ орган≥затором поток≥в речовини та енерг≥њ, що прагнуть до замкненост≥ за принципами цикл≥чност≥.
Ќа думку ¬ернадського ¬.≤., орган≥зован≥сть б≥осфери повинна розгл¤датис¤ ¤к рухома р≥вновага.
¬ажливою особлив≥стю б≥осфери Ї њњ стаб≥льн≥сть, п≥дтриманн¤ динам≥чноњ р≥вноваги м≥ж р≥зноман≥тними компонентами б≥осфери. —таб≥льн≥сть б≥олог≥чних структур виражаЇ не просто њх незм≥нн≥сть, а виступаЇ у форм≥ динам≥чноњ стаб≥льност≥, що ¤вл¤Ї со-бою Їдн≥сть стаб≥льност≥ ≥ пластичност≥, причому останн¤ Ц спе-циф≥чна умова гомеостазу системи в ц≥лому. —таб≥льн≥сть стану характеризуЇтьс¤ де¤кою р≥вновагою системи, нестаб≥льн≥сть Ц порушенн¤м р≥вноваги певноњ системи у певному напр¤м≥. –≥в-новага виражаЇ баланс сил, ¤к≥ намагаютьс¤ вивести систему з р≥вноваги, ≥ тих, ¤к≥ намагаютьс¤ зберегти њњ.
јнал≥зуючи процеси у б≥осфер≥ земл≥, ¬ернадський ¬.≤. д≥йшов висновку, що еволюц≥¤ вид≥в переходить в еволюц≥ю б≥осфе-ри, ≥ в≥дзначив, що спостер≥гаЇтьс¤ перех≥д б≥осфери в ¤к≥сно новий стан Ц ноосферу.
¬ернадський ¬.≤. зазначив, що б≥осфера еволюц≥онуЇ, по¤ва людини ≥ зм≥ни, внесен≥ в б≥осферу людською д≥¤льн≥стю, Ї при-родним етапом ц≥Їњ еволюц≥њ, внасл≥док ¤кого б≥осфера з необ-х≥дн≥стю повинна докор≥нно зм≥нитись ≥ перейти у св≥й новий стан Ц ноосферу Ц сферу людського розуму, тобто в таку б≥осферу, в ¤к≥й людська св≥дома д≥¤льн≥сть стаЇ визначальним фактором ≥снуванн¤ та розвитку. ¬≥н зазначав, що на наших очах б≥осфера р≥зко зм≥нюЇтьс¤: перебудова њњ наукою через орган≥зовану людську працю не Ї випадковим ¤вищем, що залежить в≥д вол≥ людини, але Ї стих≥йним природним процесом, корен≥ ¤кого лежать глибоко, ≥ готувала еволюц≥йним процесом, тривал≥сть ¤кого вим≥рюЇтьс¤ м≥льйонами рок≥в.
« точки зору ≥сторичного часу, житт¤ людського ≥ндив≥да, ми можемо говорити лише про те, що ноосфера Ї своЇр≥дним Усв≥тлим майбутн≥мФ дл¤ людства, Їдиною альтернативою вмиранню природи внасл≥док людськоњ д≥¤льност≥ щодо њњ перетворенн¤, а також смерт≥ самоњ людини ¤к б≥олог≥чноњ ≥стоти, що буде позбавлена природних умов свого ≥снуванн¤. “ому Упереведенн¤Ф б≥осфери в њњ ¤к≥сно новий стан Ц ноосферу Ц Ї одним ≥з найважлив≥ших завдань, ¤к≥ сто¤ть перед людством сьогодн≥.
„ому ж перед людством УвиникаЇ питанн¤ про перебудову б≥осфериФ? ѕроблема пол¤гаЇ в тому, що в силу специф≥ки свого способу ≥снуванн¤ людина, ставши ≥стотою соц≥альною, перестаЇ пристосовуватись до навколишнього природного середовища, ¤к ≥нш≥ жив≥ орган≥зми, а пристосовуЇ його до своњх ц≥лей ≥ потреб.
ќсвоЇнн¤ природного простору людиною призводить до того, що людина, втручаючись у кругооб≥ги речовини та енерг≥њ у б≥осфер≥, порушуЇ функц≥онуванн¤ механ≥зм≥в п≥дтримки динам≥чноњ р≥вноваги м≥ж њњ складовими частинами. якщо на ранн≥х етапах ≥снуванн¤ сусп≥льства природа була здатною справл¤тись з цими порушенн¤ми за допомогою своњх традиц≥йних метод≥в встановленн¤ р≥вноваги, то з наростанн¤м обТЇму знань людства, а разом з тим ≥ сукупноњ продуктивноњ сили, њй стаЇ все т¤жче робити це без серйозних насл≥дк≥в дл¤ ≥снуванн¤ самоњ б≥осфери. Ѕ≥осфера почала швидко втрачати здатн≥сть до в≥дтворенн¤ своњх основних функц≥й, вона Уне встигаЇФ переробл¤ти результати людськоњ д≥¤льност≥. Ћюдина також створила багато таких речовин, ¤к≥ не ≥снували в природ≥ до нењ ≥ дл¤ ¤ких вона не виробила способ≥в та механ≥зм≥в утил≥зац≥њ.
ѕеред людством постала реальна загроза деструкц≥њ механ≥зм≥в п≥дтримки та в≥дновленн¤ основних функц≥ональних характеристик б≥осфери, знищенн¤ природи ¤к сукупност≥ умов ≥снуванн¤ б≥олог≥чного людського орган≥зму, самознищенн¤ людства. Ћокальн≥ еколог≥чн≥ катастрофи зливаютьс¤ в Їдине ц≥ле, глобальна еколог≥чна криза, викликана людською д≥¤льн≥стю, загрожуЇ перерости у глобальну еколог≥чну катастрофу, коли процеси руйнуванн¤ природи матимуть необоротний характер.
«береженн¤ умов б≥олог≥чного ≥снуванн¤ людини залежить саме в≥д того, що й породило њй загрозу Ц особлив≥сть людського способу бутт¤.
¬ернадський ¬.≤. в≥рив у людський розум, гуман≥зм науковоњ д≥¤льност≥, перемогу добра та краси. Ќоосферу потр≥бно сприймати ¤к символ в≥ри, ¤к ≥деал розумного втручанн¤ людини у б≥осферн≥ процеси п≥д впливом наукових дос¤гнень. “реба в нењ в≥рити, над≥¤тись на њњ прих≥д, уживати в≥дпов≥дн≥ заходи.
як було визначено ран≥ше, людина Ц це соц≥альна ≥стота (сусп≥льна), ≥ живе вона в соц≥ально-пол≥тичному середовищ≥. ¬она виходить у св≥т разом з ≥ншими. —п≥лкуванн¤ формуЇ мову, розвиваЇ мисленн¤, почутт¤. ƒ≥¤льн≥сть створюЇ сп≥льну основу ≥снуванн¤. —творюЇтьс¤ особливий, в≥дм≥нний в≥д тваринного, спос≥б житт¤, що закр≥плюЇтьс¤ р≥зноман≥тними ≥нститутами, нормами, символами, сукупн≥сть ¤ких становить св≥т великоњ людськоњ культури.
—оц≥ум Ц це система п≥дрозд≥л≥в ≥ сфер сусп≥льного житт¤, гармон≥йна взаЇмод≥¤ котрих забезпечуЇ ц≥л≥сн≥сть сусп≥льства, ≥ навпаки Ц дисгармон≥¤ њњ веде до суттЇвих конфл≥кт≥в ≥ деформац≥й. —усп≥льство Ц це сукупн≥сть ≥сторично складених форм сп≥льноњ д≥¤льност≥ людей.
—фера сусп≥льного житт¤ м≥стить у соб≥ р≥знопланов≥ процеси, стосунки, ц≥нност≥, ≥нститути, чинники ¤к матер≥альн≥, так ≥ ≥деальн≥, обТЇктивн≥ ≥ субТЇктивн≥.
¬ид≥л¤ють так≥ сфери сусп≥льного житт¤:
Ц матер≥альну Ц охоплюЇ процеси матер≥ального виробництва, розпод≥лу, обм≥ну, споживанн¤;
Ц соц≥ально-пол≥тичну Ц включаЇ соц≥альн≥ та пол≥тичн≥ стосунки людей у сусп≥льств≥ Ц класов≥, нац≥ональн≥, групов≥, м≥ждержавн≥ тощо. —аме ц¤ сфера охоплюЇ так≥ ¤вища й процеси, ¤к революц≥¤, реформа, еволюц≥¤, в≥йна, класова боротьба. ” ц≥й сфер≥ функц≥онують так≥ соц≥альн≥ ≥нститути, ¤к парт≥¤, держава, громадськ≥ орган≥зац≥њ;
Ц духовну Ц це широкий комплекс ≥дей, погл¤д≥в, у¤влень, тобто весь спектр виробництва св≥домост≥, трансформац≥њ њњ в≥д одн≥Їњ ≥нстанц≥њ до ≥ншоњ (засоби масовоњ ≥нформац≥њ), перетворенн¤ на ≥ндив≥дуальний духовний св≥т людини;
Ц культурно-побутову Ц це так≥ ¤вища, ¤к виробництво культурних ц≥нностей, житт¤ с≥мТњ, побутов≥ проблеми (орган≥зац≥¤ в≥дпочинку, в≥льного часу), осв≥та, вихованн¤ тощо.
”с≥ сфери сусп≥льного житт¤ взаЇмоповТ¤зан≥. ¬ажливу роль у сусп≥льств≥ в≥д≥грають соц≥альн≥ в≥дносини, ¤к≥ вт≥люють у соб≥ норми економ≥чного, пол≥тичного, правового, морального житт¤ сусп≥льства, а також сусп≥льн≥ правила життЇд≥¤льност≥ й повед≥нки людей. —оц≥альн≥ в≥дносини виникають м≥ж людьми у процес≥ њх д≥¤льност≥ та сп≥лкуванн¤. ¬они характеризують життЇд≥¤льн≥сть людини ≥ под≥л¤ють на економ≥чн≥, соц≥ально-пол≥тичн≥, ≥деолог≥чн≥, культурн≥, побутов≥, с≥мейн≥ та ≥нш≥.
¬ основ≥ сусп≥льних в≥дносин лежать ≥ндив≥дуально-сусп≥льн≥ ≥нтереси ≥ потреби людей. ” сусп≥льств≥ пост≥йно виникають ≥ вир≥шуютьс¤ р≥зноман≥тн≥ суперечност≥, з≥ткненн¤ ≥нтерес≥в, сусп≥льних ц≥нностей, в≥дносин. «авершальним етапом механ≥зму вир≥шенн¤ суперечностей у систем≥ сусп≥льних в≥дносин Ї конфл≥кт. ”се ≥сторичне сусп≥льство постаЇ перед нами ¤к конфл≥ктне. ” цьому звТ¤зку конфл≥кт Ї не в≥дхиленн¤м в≥д норми, а нормою сп≥в≥снуванн¤ людей у соц≥ум≥, формою встановленн¤ пр≥оритет≥в у систем≥ ≥нтерес≥в, потреб, сусп≥льних в≥дносин взагал≥. Ћюди конфл≥ктують ≥з р≥зних причин Ц економ≥чних, пол≥тичних, соц≥альних, еколог≥чних, моральних, рел≥г≥йних, ≥деолог≥чних тощо.  онфл≥кти бувають р≥зними: м≥ж крањнами ≥ народами, соц≥альними верствами й нац≥¤ми, п≥дприЇмствами та установами, роб≥тниками й адм≥н≥страц≥Їю, п≥дприЇмц¤ми та екологами, студентами й викладачами, чолов≥ками та ж≥нками, молодшим ≥ старшим покол≥нн¤м.
Ћюди у процес≥ життЇд≥¤льност≥ обТЇднуютьс¤ в соц≥альн≥ групи. —оц≥альна група Ц це сукупн≥сть певного числа людей, обТЇднаних сп≥льним ≥нтересом чи сп≥льною справою. ќбТЇднанн¤ людей у соц≥альн≥ групи в≥дбуваЇтьс¤ на засадах не лише матер≥альних ≥нтерес≥в. ƒе¤к≥ групи (рел≥г≥йн≥) ірунтуютьс¤ на засадах духовност≥. ™ групи, в основ≥ ¤ких лежать кревн≥ звТ¤зки, взаЇмодопомога, в≥дпов≥дальн≥сть (р≥д, с≥мТњ тощо). Ћюдей Їднають також сп≥льн≥ етн≥чн≥ особливост≥ (народ, нац≥¤), соц≥ально-пол≥тичн≥ ≥нтереси (парт≥¤, держава), громадсько-моральн≥ та культурн≥ прист-раст≥ (сусп≥льн≥ орган≥зац≥њ, братства, сп≥лки тощо).
Ќеобх≥дно розр≥зн¤ти мал≥, середн≥ й велик≥ соц≥альн≥ групи.
ћал≥ соц≥альн≥ групи Ц це групи, що обТЇднують до дек≥лькох дес¤тк≥в ос≥б: с≥мТ¤, первинн≥ виробнич≥ обТЇднанн¤ (бригади), сус≥дськ≥ сп≥льност≥, дружн≥ (товариськ≥) компан≥њ, шк≥льний клас тощо.
—ередн≥ соц≥альн≥ групи Ц групи, що обТЇднують жител≥в одного села чи м≥ста, прац≥вник≥в одного заводу, викладач≥в одного навчального закладу.
¬елик≥ соц≥альн≥ групи Ц класи, етн≥чн≥ сп≥льност≥ (нац≥¤, народн≥сть, племТ¤), в≥ков≥ групи (молодь, пенс≥онери), статев≥ обТЇднанн¤ (чолов≥ки, ж≥нки) Ц це численн≥ обТЇднанн¤ людей (до дек≥лькох дес¤тк≥в ≥ сот м≥льйон≥в).
Ќегативн≥ фактори навколишнього середовища
як≥сний стан компонент≥в середовища бутт¤ людини значно впливаЇ на р≥вень њњ здоровТ¤, життЇд≥¤льност≥ та тривалост≥ житт¤.
 омпоненти природного середовища (пов≥тр¤, вода, харчов≥ продукти, ірунт) м≥ст¤ть ус≥ життЇво необх≥дн≥ дл¤ орган≥зму фактори: кисень, ¤кий надходить в орган≥зм з пов≥тр¤м, воду, б≥лки, жири, вуглеводи, м≥неральн≥ сол≥, в≥там≥ни. ÷≥ ж компоненти навколишнього середовища п≥дтримують необх≥дн≥ дл¤ житт¤ орган≥зму р≥вн≥ температури ≥ вологост≥ пов≥тр¤, на¤вн≥сть ≥ природний р≥вень рад≥оактивност≥, напруженн¤ магн≥тного пол¤, шумовий режим. 
” процес≥ житт¤ ≥ виробничоњ д≥¤льност≥ людина неминуче вносить у середовище, що њњ оточуЇ, певн≥ зм≥ни, ¤к≥ стосуютьс¤ ¤к х≥м≥чного ≥ б≥олог≥чного стану середовища, так ≥ умов ≥снуванн¤ людини. ÷≥ зм≥ни впливають на параметри кл≥мату, особливо в районах з високою концентрац≥Їю населенн¤ та виробництва, ≥ ведуть до зм≥ни складу атмосфери. 
” результат≥ енергетичного забрудненн¤ п≥двищуЇтьс¤ енергетичний вплив на людину, ¤кий створюють промислов≥ та енергетичн≥ п≥дприЇмства, обТЇкти енергетики, звТ¤зку, транспорту. «б≥льшенн¤ енергоозброЇност≥ промисловост≥ с≥льського господарства ≥ особливо побуту п≥двищуЇ загрозу негативного њњ впливу на людей ≥ зб≥льшуЇ ризик небезпеки.
—учасне промислове виробництво забруднюЇ навколишнЇ середовище газопод≥бними, твердими в≥дходами, тепловими викидами, електромагн≥тними пол¤ми, ультраф≥олетовими, ≥нфрачервоними, св≥тловими, в≥броакустичними та ≥он≥зуючими випром≥нюванн¤ми, рад≥оактивними речовинами та ≥ншими ф≥зичними ≥ х≥м≥чними факторами небезпек.
¬ останн≥ дес¤тил≥тт¤ у сусп≥льств≥ загострилис¤ соц≥альн≥ фактори небезпек. ‘ормуванн¤ засад ринковоњ економ≥ки створи-ло в ”крањн≥ принципово нову соц≥альну ситуац≥ю. Ќова соц≥альна структура в ”крањн≥ складаЇтьс¤ з таких соц≥альних груп: дуже багат≥, багат≥, середн≥, б≥дн≥ та злиденн≥. —тановище ускладнюЇтьс¤ тим, що активна, квал≥ф≥кована та працездатна частина украњнського сусп≥льства не маЇ змоги заробл¤ти на пристойне ≥снуванн¤. —тарше покол≥нн¤ абсолютно не готове до новоњ повед≥нки в нових умовах. ¬ украњнському сусп≥льств≥ зТ¤вилис¤ так≥ процеси та ¤вища, ¤к агресивн≥сть, егоњзм, цин≥зм та апат≥¤. «а таких обставин р≥зко зросли злочинн≥сть, самогубство, наркоман≥¤, алкогол≥зм, проституц≥¤ та ≥нше.
ќстанн≥м часом загострилос¤ чимало молод≥жних проблем, серед ¤ких найголовн≥шими Ї: низький р≥вень житт¤; безроб≥тт¤ ≥ значна економ≥чна та соц≥альна залежн≥сть в≥д батьк≥в; великий р≥вень розлучень, низька народжуван≥сть, матер≥альна незабезпечен≥сть, в≥дсутн≥сть умов дл¤ покращанн¤ житла; поганий стан здоровТ¤ ≥ зростанн¤ р≥вн¤ соц≥альних в≥дхилень (злочинн≥сть, пи¤цтво, наркоман≥¤, проституц≥¤); втрати ≥деал≥в, перспективи життЇвого оптим≥зму.
”с≥ ц≥ небезпечн≥ фактори природного, техногенного та соц≥ального характеру, њх вплив на людину та засоби захисту в≥д них будуть розгл¤нут≥ в наступних лекц≥¤х.

<< попередн¤     зм≥ст     наступна >>