міністерство україни з питань надзвичайних ситуацій

Академія цивільного захисту України

 

І.Я.Кріса, Ю.М.Михайлов, С.В.Бєлан,

Г.В.Штангей, В.П.Єременко

 

 

 

 

 

Методи визначення

осередку пожежі

 

Навчальний посібник

За загальною редакцією

начальника Державного департаменту пожежної безпеки МНС України П.Ф.Борисова

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Харків 2004

УДК 614.841

 

ББК 38.96

 

 

К 90

 

 

Рекомендовано МНС України як навчальний посібник для курсантів, студентів та слухачів, які навчаються за освітньо­кваліфікаційною    програмою підготовки бакалавра та спеціаліста у напрямі

0928 "Пожежна безпека"

(Лист від 28.09.2004  № 06-910/281)

 

Рецензенти: Підберезський М.К., проректор з навчальної роботи,
 завідуючий кафедрою правової освіти ХНПУ ім. Г.С. Сковороди  кандидат юридичних наук, доктор педагогічних наук, професор
;

І.М.Рябінін, начальник відділення вибухо-технічних та пожежно-технічних експертиз НД ЕКЦ при ХМУ МВС України в Харківській області підполковник міліції; 

О.В.Тарахно, начальник кафедри процесів горіння АЦЗ України кандидат технічних наук, доцент                                                  

 

     Кріса І.Я., Михайлов Ю.М., Бєлан С.В., Штангей Г.В.,
Єременко В.П.

 К 90

 

 
    Методи визначення осередку пожежі: Навчальний посібник – Харків: АЦЗУ, 2005. -  215 с.

 

 

У навчальному посібнику, призначеному як для курсантів і слухачів закладів освіти МНС України, так і для працівників слідства, експертно-криміналістичних підрозділів та спеціалістів пожежної охорони, що досліджують пожежі, у стислій та доступній формі викладені основні поняття про особливості виникнення та розвитку пожеж. Наведені основні ознаки осередку пожежі та методичні підходи до їх визначення.

 

 

 

 

 

УДК 614.841

ББК  38.96

©  Кріса І.Я., Михайлов Ю.М.,

Бєлан С.В., Штангей Г.В.,

Єременко В.П.,  2005

 

 
© АЦЗУ, 2005

ЗМІСТ

 

Вступ. 6

Розділ 1. Місце виникнення пожежі з точки зору

кримінального процесу. 7

1.1 Значення правильного встановлення місця  виникнення

пожежі (осередку пожежі) 8

1.2  Обставини справи. 9

1.3  Питання, поставлені на вирішення пожежно-технічної

експертизи. 9

1.4    Вихідні дані для розрахунку. 11

1.5  Розрахунок тривалості пожежі 12

1.6  Загальні висновки пожежно-технічної експертизи. 13

1.7  Стан даного питання в спеціальній літературі 15

1.8 Огляд і дослідження літературних джерел. 15

1.8.1 Основні положення і визначення. 15

1.9 Місцеві й ізольовані вторинні осередки горіння. 18

Розділ 2. Сліди впливу вогню і температури  в умовах

пожежі 20

2.1 Зони розвитку пожежі 21

2.2 Причини утворення осередкових ознах. 27

2.3 Основні види ознак для визначення осередку  пожежі за

станом конструкцій, предметів і матеріалів після пожежі 30

2.4 Руйнування і сліди горіння у осередку пожежі при

недостатньому газообміні 31

2.5 Руйнування і сліди горіння у осередку пожежі при

сприятливих умовах для горіння. 34

Розділ 3. Ознаки осередку в місці виникнення пожежі 

на окремих частинах будинків. 36

3.1 Осередок пожежі в перекритті і покритті 36

3.2 Ознаки осередку в місці виникнення пожежі на  меблях

і устаткуванні приміщень. 37

3.3 Ознаки осередку при виникненні пожежі усередині

устаткування. 40

 

3.4 Ознаки осередку в місці виникнення пожежі

на  виробничому або іншому спеціальному устаткуванні 41

3.5 Випадки, коли ознаки осередку в місці виникнення

пожежі не утворюються. 42

3.6 Ознаки осередку, що утворяться над місцем виникнення

пожежі 43

3.7 Ознаки осередку над місцем виникнення пожежі

на горючих перекриттях. 44

3.8 Ознаки осередку над місцем виникнення пожежі

на металевих елементах. 45

3.9 Ознаки осередку над місцем виникнення пожежі

на неспалених перекриттях. 46

3.10 Ознаки осередку над місцем виникнення пожежі

для випадків, коли конструкції над осередком пожежі

не збереглися. 46

Розділ 4. Осередковий конус. 48

4.1 Причини утворення і характер ознак "осередкового

конусу”. 48

4.2 Осередкова ознака "над осередком". 50

4.3 Осередкова ознака "у осередку". 51

4.4 Непрямі ознаки осередку пожежі 51

4.5 Ознаки спрямованості поширення горіння. 53

4.6 Послідовно загасаючі (наростаючі) поразки і сліди

горіння. 57

Розділ 5. Методи встановлення осередку пожежі 61

5.1 Метод установлення осередку пожежі по площі 

пожежі 61

5.2 Метод установлення осередку виникнення пожежі

з використанням конфігурації зон пожежі 64

5.3 Метод встановлення осередку пожежі за допомогою

ультразвукових хвиль. 66

5.4 Метод визначення осередку пожежі по дослідженню

обвуглених залишків деревини і ДСП. Добір проб

обвуглених залишків деревини і ДСП на місці пожежі 71

 

5.5 Визначення осередку пожежі по показанням 

очевидців. 74

5.5.1 Оцінка показань очевидців при визначенні осередку

пожежі 75

5.5.2 Питання, поставлені на вирішення ПТ експертизи. 79

5.5.3 Дослідження. 80

5.5.4 Вихідні дані для розрахунку. 93

5.5.5 Допущення при розрахунку. 94

5.5.6 Розрахунок. 94

5.5.7 Загальні висновки по заключенню ПТЕ.. 96

5.6 Метод диференціального термічного аналізу. 98

Розділ 6. Інструментальні методи визначення осередків

пожеж.. 103

6.2 Методи дослідження обгорілих залишків лакофарбових

покрить (ЛФП) 110

6.3 Методи виявлення і дослідження слідів легкозаймистих

і горючих рідин у речових доказах. 113

6.5 Методи визначення пожежонебезпечних  характеристик

рідин, твердих речовин. 114

Розділ 7. Практичне застосування методів установлення

осередку пожежі  в розслідуванні й експертизі у справах 

про пожежі 117

7.1 Висновок ПТЕ.. 117

7.2 Речові докази у справах про пожежі, їхнє вилучення

і збереження. 117

7.5 Вилучення і збереження речових доказів,  що містять

ЛЗР і ГР. 118

7.6 Приклади фіксації осередкових ознак. 122

Загальні висновки. 123

Питання для самоконтролю.. 125

Література. 128

 

 

 

 

Вступ

Забезпечення пожежної безпеки є невід'ємною частиною державної діяльності по охороні життя і здоров'я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища.

Правовою основою діяльності в області пожежної безпеки є Конституція України, Закон України "Про пожежну безпеку", "Положення про державну пожежну охорону", затверджене постановою Кабінету Міністрів та інші нормативно-правові акти.

У ст. 7 Закону України "Про пожежну безпеку" зазначено, що органи державного пожежного нагляду: "проводять відповідно до чинного законодавства перевірки і дізнання за повідомленнями і заявами про злочини, зв'язані з пожежами і порушеннями правил пожежної безпеки". Це ж законоположення міститься в пункті 6 ст. 101 Кримінально-процесуального кодексу України (КПК).

Наряду з цим у ст. 30 Закону України „Про правові засади цивільного захисту” зазначено, що посадові особи урядового державного нагляду у сфері цивільного захисту мають право: „проводити в установленому порядку дізнання та розслідування  обставин і причин аварій  і надзвичайних ситуацій природного та  техногенного характеру, приймати за результатами розслідувань обовязкові для виконання рішення з питань, віднесених до компетенції урядового органу державного нагляду у сфері цивільного захисту”.

 

Розділ 1. Місце виникнення пожежі з точки зору кримінального процесу

Кінцевою метою розслідування кримінальних справ за всіма видами злочинів (крадіжки, розбої, грабежі, пожежі) є встановлення істини. Істина - це все те, що відбувалося в дійсності, тобто правда. Вона може бути встановлена тільки тоді, коли розслідування проведене всебічно і повно. Під повнотою розслідування розуміють встановлення в повному обсязі всіх обставин, що відносяться до справи і підметів доведення. Сукупність всіх обставин, що підлягають доведенню, називається предметом доведення.

Предмет доведення у справах про пожежі не залежить від того, хто проводить розслідування: слідчий або орган дізнання. Питання, що повинні бути встановлені, підлягають з'ясуванню як у ході дізнання, так і в ході попереднього слідства. Кримінальний процес (ст. 22 КПК) ставить за обов'язок  прокурора, слідчого й особи, що провадить дізнання, прийняти усі передбачені законом заходи для всебічного, повного й об'єктивного дослідження справи. От чому важливо знати, що є предметом доведення по справах про пожежі.

Кримінально - процесуальне законодавство встановлює єдині принципи розслідування для органів дізнання, досудового слідства і суду для всіх злочинів, незалежно від їхнього виду й обставин здійснення. Але разом з цим кожна група однорідних видів злочинів має і свої особливості в предметі доведення.

Конкретне коло обставин, що підлягають доведенню, визначене ст. 64 КПК. У ній зазначено, що при виробництві слідства, дізнання і розгляду справи в суді в обов'язковому порядку підлягає доведенню подія злочину. А подія злочину це, насамперед, час і місце його здійснення. У справах про пожежі місцем здійснення злочину варто вважати місце первісного виникнення пожежі, а іншими словами - місце розташування осередку пожежі. З приведеного випливає, що жодна кримінальна справа про пожежу не може вважатися розслідуваною цілком, якщо не установлений осередок пожежі.

1.1 Значення правильного встановлення місця
виникнення пожежі (осередку пожежі)

Про значення встановлення достовірної причини пожежі написано багато робіт як юристами, так і фахівцями в області пожежної справи. І все-таки не зайвим буде уточнити, що варто розуміти під причиною виникнення пожежі.

У державному стандарті "Пожежна безпека. Терміни і визначення" ДСТУ 2272-93 термінові "причини пожежі" дане визначення: "Явище або обставина, що безпосередньо обумовлює виникнення пожежі". Не вимагає детального пояснення, що ці явища або обставини, які обумовлюють виникнення пожежі, завжди виявляються  у  певному  місці.  А  це  місце  і є   осередком   пожежі.   Із   приведеного   випливає,   що координати осередку пожежі є однією зі складових причин виникнення пожежі. Не знаючи розташування осередку пожежі, не можна говорити про достовірну причину її виникнення.

Установлення осередку пожежі є одним із трьох основних питань, що вимагають вирішення при визначенні причини пожежі.

Відсутність у матеріалах розслідування достовірних даних про осередок пожежі, як правило, робить хибкими висновки про причину її виникнення. Іноді це буває і приводом для касацій, протесту, підставою до перегляду справи.

У справах про пожежі обвинувачувані найчастіше виражають незгоду з висновком про причину пожежі. У зв'язку з цим на суді виникають великі судження, висуваються нові версії. Суперечка нерідко вирішується переконливо доведеним висновком про положення осередку пожежі. Версії, не зв'язані з установленим осередком пожежі, повинні відпасти.

Тому особливе значення має швидке і точне установлення осередку пожежі ще на стадії перевірки обставин її виникнення. Інакше розслідування затягнеться або взагалі може не дати результатів.

 

1.2  Обставини справи

У травні поточного року о 23 годині 12 хвилин була виявлена пожежа в половині житлового будинку, розташованого за адресою: вул. Тиунова, 107, що належить громадянці Перехрест Ю.В. на правах особистої власності. Будівля являє собою одноповерховий цегельний будинок з дерев'яним горищним перекриттям і шиферною покрівлею, оштукатуреною з внутрішньої сторони. Опалення місцеве грубне, освітлення електричне. Пожежа була ліквідована в 23 години 35 хвилин за допомогою води, поданої цебрами. При гасінні пожежі були виявлені трупи домовласника гр. Перехрест Ю.В., що лежала на підлозі кухні біля ліжка, і квартиранта гр. Підлісного П.Д., що лежав на ліжку в залі. Обидва трупи мали тілесні ушкодження.

 

1.3  Питання, поставлені на вирішення пожежно-технічної експертизи

1.Де знаходиться осередок пожежі?

2.Яка причина пожежі?

3.Чи маються ознаки або сліди застосування горючих рідин у осередку пожежі?

4.Яка тривалість пожежі з моменту її виникнення до моменту виявлення?

5.Чи одночасно почалося горіння речей у місцях перебування трупів Перехрест Ю.В. і Підлісного П.Д.?

Оглядом місця події установлено, що вогнем ушкоджені речі в двох кімнатах:

а) у залі - біля ліжка, де лежав труп Підлісного П.Д., обгорілі речі лежали на підлозі і на ліжку;

б) у кухні на підлозі біля ліжка та дверного прорізу, що веде в коридор, де лежав труп гр. Перехрест Ю.В.

Дослідженням характеру ушкодження підлоги, і ліжка в залі встановлено, що на підлозі лежать залишки обгорілої тканини, підлога у двох місцях обвуглена. Над цим місцем сітка ліжка і рамка сітки мають окалину як із внутрішньої поверхні так і з зовнішньої. Наявність окалини з нижньої частини рамки і сітки свідчить про те, що горіння почалося з підлоги і поширювалося на ліжко.

На підставі вищевикладеного можна зробити висновок, що пожежа виникла біля ліжок у двох кімнатах на підлозі, незалежно одне від одного, тобто в будинку гр. Перехрест Ю.В. малося два незалежних один від одного осередки пожежі:
1 -  на підлозі біля ліжка в залі; 2 - на підлозі біля ліжка в кухні.

Пожежа в будинку виникла у двох незалежних друг від друга місцях (у двох окремих кімнатах). У осередку пожежі ніяких нагрівальних і інших приладів не малося, електрична проводка була відсутня, умов для самонагрівання і запалення матеріалів не малося. Це дає підстави виключити технічні причини виникнення пожежі.

Аналізуючи обставини справи, розташування осередків пожежі і трупів, відсутність ознак технічних причин виникнення пожежі, можна зробити висновок про те, що причиною пожежі в залі і на кухні є підпал.

При детальному огляді осередків пожежі знарядь підпалу не виявлено. Це дає підстави думати, що для підпалу використовувалися сірники або запальничка.

При застосуванні ЛЗР і ГР при підпалі  в початковій стадії горіння повинне було бути більш інтенсивним з відносно високим полум'ям, що привело б до задимленості (або до інших характерних слідів) на стелі над осередками. Однак в обох кімнатах на стелях після пожежі залишилися легкі сліди задимленості, однорідні по своїй поверхні. Цей факт свідчить про  те, що над осередками пожежі високого полум'я не було, а дим, що піднімався, від осередків рівномірно заповнював приміщення.        Досліджуючи залишки згорілих матеріалів у осередку пожежі, взаємне їхнє розташування з місцями прогару підлоги (у залі) і дверної коробки (на кухні), експерт прийшов до висновку, що при підпалі пальні рідини не застосовувалися. Застосувавши індикаторні порошки у осередках пожежі (у місцях обвуглювання деревини і тління інших матеріалів), слідів горючих рідин не виявлено.

На підставі вищевикладеного думаю, що у осередку пожежі слідів застосування ЛЗР і ГР не мається.

Тривалість пожежі визначається розрахунком швидкості горіння і тління матеріалів, що знаходяться у осередках.

 

1.4    Вихідні дані для розрахунку

По експериментальним даним, середня швидкість обвуглювання деревини (сосна, ялина) дощатих обшивань, перегородок з дощок товщиною 16-20 мм. складає 0,8 - 1,0 мм/хв. У осередку пожежі крім деревини знаходилися ватяні матраци і ковдра, байкова ковдра, доріжка матер'яна й інша тканини (чохли зі спинок стільців, штора і т.і.). Даних про швидкість горіння (або тління) перерахованих матеріалів не мається.

Для їхнього визначення проведені дослідження в лабораторних умовах. Визначення швидкості горіння і тління проводилося експериментально за оригінальною методикою, розробленою з урахуванням вимог ДСТ 12.1.044-84 (СТ СЕВ 1495-79) "Пожежовибухонебезпечність речовин і матеріалів. Номенклатура показників і методи їхнього визначення" і наближене до реальних для даної пожежі умов.

Сутність методики полягає в наступному: зразки ватяного матраца, ватяної ковдри, байкової ковдри і доріжки, відібрані із їх залишків після пожежі розмірами 320x140 мм у кількості по 5 штук кожного виду, витримані при температурі 280С протягом 52 годин. Після цього кожен
 зразок при кімнатній температурі (210С) підпалювався і проводилися спостереження. Час горіння і тління зразків вимірялися секундомірами, а відстань,  на яку поширювалося горіння і тління - масштабною лінійкою. Після обробки результатів були отримані наступні значення:

- середня швидкість тління:         

Ÿ матраца ватяного 1,3 см/хв.;    

Ÿ ковдри ватяної          1,23 см/хв.;

Ÿ ковдри байкової 0,29 см/хв.

- середня швидкість поширення полум'я:

Ÿ ковдра байкова (по горизонталі) 2,1 см/хв.;

                                       (по вертикалі) 21,3 см/хв.;

Ÿ доріжка (по вертикалі) 7,6 см/хв.

Пожежа була виявлена о 23 годині 12 хвилин, повідомлення в пожежну частину надійшло о 23 годині 15 хвилин. У 23 години 17 хвилин прибув пожежний підрозділ і після розвідки й евакуації трупів о 23 годині 21 хвилину приступили до евакуації і гасіння в дворі палаючих матеріалів з цебра водою. Гасіння осередку в кімнаті почалося о 23 годині 32 хвилини. З моменту виявлення пожежі до початку гасіння в кухні пройшло 9 хвилин, а в кімнаті - 20 хвилин.

 

1.5  Розрахунок тривалості пожежі

Осередок в залі:

З залишків матеріалу у осередку очевидно, що на підлозі горіла доріжка, скатертина і чохли зі спинок стільців. При підпалюванні цих матеріалів горіння супроводжувалося полум'ям, від якого почалося тління матраца, що знаходився на ліжку. Тління матраца могло початися через 1-2 хвилини після підпалу матеріалу на підлозі. Найбільше обвуглення матраца складає 67 см. і ця величина приймається для розрахунку. Швидкість тління матраца складає 1,3 см/хв., отже 67 см матраца обвуглились за 51 хвилину. У цьому випадку тривалість пожежі з моменту виникнення до гасіння складає: (1-2) + 51 = 52-53 хвилини. Приймаючи час початку гасіння пожежі в залі (23 години 32 хвилини) часом припинення тління матраца, можна припускати, що пожежа в залі виникла у 22 години 40-41 хв. З моменту виникнення до виявлення (23 години 12 хвилин) пожежі пройшло 31-32 хвилини.

 

 

Осередок в кухні:

Оцінюючи взаємне розташування залишків матеріалів, що горіли, і матраца можна думати, що тління матраца почалося через 2-3 хвилини після підпалу текстильних матеріалів біля нього. Найбільше обвуглення матраца складає 47 см, що відбулося за 36 хв. У цьому випадку тривалість пожежі складає:
(2-3) + 36 = 38-39 хвилини. Приймаючи час з початку гасіння осередку пожежі в кухні (23 години 21 хвилину) за час припинення тління, можна думати, що пожежа виникла в 22 години 43-44 хвилини. З моменту виникнення до моменту виявлення пожежі пройшло 29-30 хвилин.

Пожежа в залі почалася в 22 години 40-41 хвилину, а в кухні через 3 хвилини - у 22 години 43-44 хвилини.

 

1.6  Загальні висновки пожежно-технічної експертизи

1. У квартирі №2 (вул. Тиунова, 107) мали місце два окремих осередки пожежі, один із яких знаходився в залі, другий - у кухні. Горіння в обох осередках почалося з підлоги.

2. Причиною пожежі є підпал.

3. Ознак і слідів застосування горючих рідин у осередках пожежі не виявлено.

4. Тривалість пожежі з моменту виникнення до виявлення складає:

- у залі  31-32 хвилини;

 - на кухні 38-39 хвилин.

5. Пожежа в залі почалася в 22 години 40-41 хвилину, а в кухні через 3 хвилини - у 22 години 43 - 44 хвилини.

Установлення осередку пожежі представляє часом досить складну задачу. І разом з тим рішення цієї задачі, як ми бачимо, є відповідальним і обов'язковим етапом роботи з установлення причини пожежі. Недостатньо назвати визначене місце в зоні горіння "осередком пожежі". Такий висновок необхідно всебічно обґрунтувати, представити докази і доводи, що забезпечили б його стійкість на всіх наступних стадіях справи.

Робота з установлення осередку пожежі в тому випадку, якщо сама причина її не є абсолютно ясною, іноді жадає від виконавця чимало часу, наполегливості, у всіх випадках спостережливості, уміння узагальнення, сумлінного відношення до своєї справи. Важливо також мати запас спеціальних знань і практичний досвід.           

Остаточний висновок про положення осередку пожежі варто зробити тільки тоді, коли для цього вичерпані всі можливості: зроблено ретельний огляд місця пожежі, зібрані і проаналізовані показання очевидців, враховані особливості обстановки, що передувала виникненню пожежі, особливості дій по його гасінню, при необхідності використані науково-технічні засоби і прийоми і т.і.

Таким чином, осередок пожежі співвідноситься до причини пожежі як частина до цілого.

Приведені вище вимоги законодавчих актів (юридичний аспект) і висловлені судження про осередок пожежі, як складової причини його виникнення (технічний аспект), уже самі по собі свідчать про важливість досліджуваних питань.

Мегорський Б.В. - відомий теоретик і практик в області пожежної справи і пожежно-технічної експертизи - у своїй книзі "Методика встановлення причин пожеж" ще у 1966 р. писав: "Відсутність в матеріалах розслідування достовірних даних про осередок пожежі, як правило, робить хибкими висновки про причину її виникнення. Не знаючи положення осередку пожежі, важко, а частіше взагалі неможливо установити причину її виникнення. І, навпаки, точно установивши, де саме спочатку виникло горіння, можна впевнено вирішувати питання про причини, що його викликали."

Ще до Мегорського Б.В. Брайрин М.С. у книзі "Розслідування справ про пожежі" писав, що при розслідуванні будь-якої пожежі варто встановлювати, у якому місці вона виникла. Брайнин М.С. справедливо відзначав, що іноді саме розташування осередку пожежі може свідчити про підпал.

Про значення установлення осередку пожежі при дослідженні, розслідуванні і проведенні пожежно-технічної експертизи вказували автори: Шиманова З.Е., Гончаров А.А., Анісімов А.С., Пантелєєв І.Ф., Федотов А.І., Лівчиков А.П., Ульянов Л.А., Мішин А.В. і ін.

Актуальність даної роботи полягає не тільки в її значимості, а головним чином у тім, що на практиці встановлення місця виникнення пожежі (осередку пожежі) сполучено з великими труднощами.           

 

1.7  Стан даного питання в спеціальній літературі

В даний час є досить літератури, що стосується дослідження, розслідування і проведення експертизи по справах про пожежі. Майже у всіх джерелах у більшій або меншій мірі висвітлюються питання, зв'язані з установленням осередку пожежі, але в сукупності з методикою розслідування пожеж, або з проведенням пожежно-технічної експертизи.

Багато місця відведено методам установлення осередку пожежі в книгах: МегорськогоБ.В. "Методика встановлення причин пожеж"; Шиманової З.Е. "Пожежно-технічна експертиза"; Гончарова А.А. і Анісімова А.С. "Про деякі питання дослідження і розслідування пожеж"; ФедотоваА.І., Лівчикова А.П., Ульянова Л.А. "Пожежно-технічна експертиза". Однак, на сьогоднішній день відсутній методичний посібник або інше літературне джерело, у якому б усі відомі методи були б у систематизованому виді, досліджені їхня позитивна і негативна сторони і зведені воєдино. У цьому, безсумнівно, полягає новизна даної роботи.

 

1.8 Огляд і дослідження літературних джерел

1.8.1 Основні положення і визначення

Мегорський Б.В. у книзі "Методика встановлення причин пожеж" пише: "Місце, у якому спочатку виникло горіння,
звичайно називають "осередком пожежі", іноді "місцем виникнення пожежі". Правильні обоє визначення. Однак, перший термін, як більш лаконічний, зручніше в звертанні. Частіше будемо застосовувати термін осередок пожежі, розуміючи під цим місце, де виникло первісне горіння".

Тут Мегорський Б.В. ототожнює місце виникнення первісного горіння з місцем виникнення пожежі. У більшості випадків так і буває. Однак, на багатьох пожежах такого збігу немає, тому що не кожне первісне горіння є пожежею, а тільки те, що: по-перше, стає неконтрольованим і, по-друге, одержує розвиток у часі і просторі. Наприклад, при виникненні пожежі від недостатнього оброблення печі в перекритті місцем первісного виникнення горіння буде пальник печі, а місцем виникнення пожежі, тобто осередком пожежі, буде прилягаюча поверхня перекриття до димоходу.

У Державному стандарті України „Пожежна безпека. Терміни і визначення" ДСТУ 2272-93 зазначено, що: "осередок пожежі - це місце первісного виникнення пожежі". А тому вживання даного терміна в іншому значенні неприпустимо. Представляється правомірним називати осередком пожежі "місце, де по тим або іншим причинам виникає неконтрольоване горіння речовин і матеріалів".

З позиції пожежної тактики, осередок пожежі - це те місце, та ділянка в зоні пожежі, де відбувається найбільш інтенсивне горіння. У цьому випадку поняттю "осередок пожежі" відповідає його інший зміст: не як місце виникнення, а як місце, де зосереджене найбільш активне горіння на пожежі". Не вимагає пояснення через очевидність, що на деяких пожежах місце найбільш активного горіння може і не збігатися з місцем виникнення первісного горіння.

На пожежі поряд з її осередком (місцем виникнення) можуть утворюватися вторинні осередки горіння. Якщо ці осередки одержали значний розвиток, з позицій пожежної тактики їх дуже часто теж називають осередками пожежі. Бойовий статут пожежної охорони терміном "осередок пожежі" визначає те
місце, та ділянка в зоні пожежі, де відбувається найбільш інтенсивне горіння. У цьому випадку поняттю "осередок пожежі" відповідає його інший зміст: не як місце виникнення, а як місце, де зосереджене найбільш активне горіння на пожежі. З урахуванням цього визначаються позиції сил і засобів пожежної охорони при гасінні.

Застосування терміна "осередок пожежі" у тім і в іншому значенні однаково обґрунтовано. Обидва значення не суперечать одне іншому.

Але в даному випадку нас цікавить поняття осередку, як місця первісного виникнення горіння, тобто більш близьке до задачі встановлення причини пожежі.

З погляду пожежної криміналістики вторинні осередки горіння вже не є осередками пожежі, оскільки вони утворяться лише завдяки певним умовам, у силу яких на певних ділянках процес горіння стає більш інтенсивним. Осередок пожежі, як місце первісного виникнення горіння, і осередок горіння, як місце, де горіння через які-небудь причини відбувається більш інтенсивно, не завжди збігаються. Безсумнівна різниця між двома поняттями: "осередок пожежі" і "осередок горіння". З ряду осередків горіння на пожежі звичайно лише один є осередком пожежі. Умови, у яких відбувається горіння, як відомо, не завжди приводить до його активного розвитку у осередку пожежі. Звичайно, у осередку виникнення пожежі горіння дуже часте буває інтенсивним, у осередку пожежі дуже часто виникає осередок інтенсивного горіння. Однак, ми уже відзначали, що осередок інтенсивного горіння може утворюватися не тільки у осередку пожежі. Тому надалі умовимося називати осередком пожежі місце первісного виникнення пожежі, а осередками горіння - похідні, вторинні осередки інтенсивного горіння.

 

1.9 Місцеві й ізольовані вторинні осередки горіння

Вторинні осередки горіння доцільно розділити на дві групи. До першої групи вторинних осередків варто віднести так називані місцеві осередки, до другої - ізольовані осередки.

Місцеві вторинні осередки горіння виникають у межах зони горіння за рахунок зосередження певних горючих матеріалів, більш сприятливих умов для горіння (наприклад, за рахунок кращого доступу повітря), а також на ділянках, де гасіння здійснюється менш ефективно, або в результаті сполучення цих умов. Останні, звичайно, надзвичайно різноманітні.

Але утворення місцевих вторинних осередків, як відомо, відбувається головним чином в обсязі приміщень і споруджень. Найчастіше в результаті горіння матеріалів, зосереджених на тих або інших ділянках, у результаті згоряння предметів кімнатної обстановки, устаткування і т.і. У таких випадках у межах зони горіння виникають місцеві вторинні осередки.

Ізольовані вторинні осередки горіння безпосередньо не зв'язані з основною зоною горіння. Вони утворяться за рахунок передачі теплоти на суміжні будівлі, споруди, частини будинків, предмети і матеріали радіацією, конвекцією і теплопровідністю, а також при влученні палаючого вугілля, іскор і т.і. на пальні матеріали, що знаходяться за межами зони горіння. Ізольовані вторинні осередки горіння можуть виникнути, крім того, при витоку на пожежі рідин або газів, несумісних з іншими речовинами.

Найбільше часто вторинні ізольовані осередки горіння утворяться за рахунок теплопередачі конвекцією і радіацією.

У певних умовах з розвитком пожежі можливе злиття ізольованих осередків з утворенням загальної, більш великої зони горіння

Викладені поняття необхідні при аналізі припущень про місце і причину виникнення пожежі. Саме для цього необхідна оцінка умов і особливості розвитку горіння на пожежі. Дуже важливо вміти розібратися в характері і походженні різних осередкових ділянок, ознаки яких можна знайти при огляді місця пожежі.

Звичайно, на пожежі може бути і кілька осередків. Наявність декількох осередків пожежі можлива при підпалах, у результаті іскроутворення, дуже рідко - від занесеного вогню. Такі випадки бувають також при короткому замиканні або перенапрузі в електричній мережі, що має на окремих ділянках ослаблену ізоляцію, тих або інших несправностях при відсутності нормального захисту. Це можливо при влученні електричної напруги на які-небудь пристрої, конструкції будинків і т.і.

Випадки утворення декількох осередків пожежі зустрічаються відносно рідко. Виключення складають підпали.

РОЗДІЛ 2. Сліди впливу вогню і температури
в умовах пожежі

Згідно вимог кримінально-процесуального законодавства (ст. 64 КПК), як було відзначено вище, випливає коло обставин, що підлягають доказуванню. Отже, місце виникнення пожежі повинно бути в обов'язковому порядку доказано, також, як і висновки, що робить пожежно-технічний експерт, фахівець, особа, що проводить дізнання, слідчий, прокурор, суд.           

У справах про пожежі як докази виступають: показання свідків, очевидців, потерпілих, підозрюваних тощо. Однак, більш об'єктивними і достовірними є сліди впливу вогню і температур, що є невід'ємними складовими будь-якої пожежі.

При здійсненні будь-якого злочину на місці події, як правило, залишаються різноманітні сліди. У криміналістиці поняттям "слід" у його широкому значенні називають результат будь-якої матеріальної зміни первісної обстановки, що відбулася внаслідок здійснення злочину. В утворенні слідів беруть участь, як правило, два об'єкти. Об'єкт, що залишає сліди, називають слідоутворюючим, а той, на якому вони залишаються, - сдідосприймаючим. До слідоутворюючих об'єктів, що мають місце в умовах пожежі, варто віднести полум'я, температуру і дим, а до слідосприймаючих - конструкції, предмети, речовини, матеріали (горючі і негорючі). При огляді місця пожежі найчастіше доводиться мати справу саме з останніми, тому що в переважній більшості на момент проведення даної слідчої дії слідоутворюючі об'єкти відсутні (пожежа, як правило, припиняється гасінням).

Сліди також можуть бути: поверхневими - формування яких приводить лише до поверхневих змін слідосприймаючого об'єкта (сліди ушкодження - нашарування і відшарування, кіптява і т.і.); об'ємними, котрі утворяться в результаті деформації слідосприймаючих об'єктів (деформації металевих форм, руйнування конструкцій і т.і.).

Таким чином під слідами впливу вогню і температур, що утворюються в умовах пожежі варто розуміти результат матеріальної зміни обстановки, що відбулася внаслідок пожежі, а сукупність слідів впливу вогню і температур варто розрізняти по двох ознаках: осередковим ознакам та ознакам спрямованості поширення горіння.

Сліди впливу вогню і температур дуже різноманітні.
А тому має сенс розглянути які саме з них утворяться в кожній конкретній зоні пожежі.

Так, різним зонам пожежі властиві різні сліди:

- у зоні горіння горючі конструкції, як правило, знищуються вогнем, утворюються обгорання, наскрізні прогари, тут відбуваються найбільш значні руйнування (ушкодження) негорючих конструкцій (залізобетонних, цегельних і т.і.);

- у зоні теплового впливу горючі конструкції і матеріали піддаються оплавленням, сильному нагріванню, на металевих конструкціях утворяться деформації, сліди мінливості, зміни кольору (через день - два, унаслідок зміни структури металу, вони різко покриваються шаром іржі), на негорючих конструкціях - тріщини, відбувається відшарування штукатурки;

- кіптява - характерний слід зони задимлення.

 

2.1 Зони розвитку пожежі

У результаті горіння, що відбуває на пожежі, матеріали, конструкції, устаткування й окремі предмети, що знаходяться в зоні дії високої температури, перетерплюють різні руйнування, деформації або знищуються повністю - згоряють.

Місце, де відбулася пожежа, являє собою з першого погляду "хаос". Однак, кожний з певних слідів впливу вогню і температури можна віднести до визначеної зони пожежі.

Розрізняють три зони розвитку пожежі: горіння, теплового впливу і задимлення.

Зона горіння - це частина простору, у якому відбувається горіння підготовлених і попереднє перемішаних продуктів
розкладання твердих горючих матеріалів (ТПМ), парів горючих рідин або газів. Так сказано в книзі Федотова А.І., Ульянова Л.Н., Ливчикова А.П. "Пожежно-технічна експертиза". Трохи інакше визначення даної зони звучить в іншому джерелі: Тарабанчук С.Ф., Гуркин А.І., Гусєв Л.К. "Методична допомога з визначення осередку пожежі". Зона горіння - це ділянка простору, у якому відбувається термічне розкладання горючих речовин і окислювання продуктів їхнього розкладання до СО, СО2, Н2О і т.і., що не суперечить, а лише трохи доповнює перше визначення.

Зона горіння включає об’єм парів і газів, обмежених тонким шаром полум'я і поверхнею палаючих речовин і матеріалів, з яким продукти розкладання у виді парів і газів надходять у цю зону. З урахуванням характеру розвитку пожежі, конструктивно-планувального виконання приміщення зона горіння може обмежуватися його розмірами або розмірами огороджень, стінками резервуара, об’ємом апаратів і т.і. Параметром зони горіння, тобто її характеристикою, є поверхня горіння, що представляє тонкий світлий шар полум'я. На практиці цей параметр представляють трохи спрощено і під поверхнею горіння мають на увазі поверхні рідких і твердих речовин і матеріалів, з яких виділяються в зону горіння продукти розкладання і випари.

Можна також виділити три ділянки зони горіння:

- малого, незначного руйнування предметів і конструкцій;

- середнього руйнування предметів і конструкцій;

- максимальної поразки предметів і конструкцій.

Результатом хімічних перетворень, що відбуваються в зоні горіння, є утворення продуктів згоряння і виділення теплоти. Виділена з зони горіння теплота сприяє переміщенню фронту горіння на нову підготовлену ділянку, а на ділянці, де спочатку виникає горіння під впливом високої температури, піролізу, вигоряння ТПМ, відбувається інтенсивний процес слідоутворення характерних ознак, властивих тільки для зони горіння. До числа таких ознак відносяться: повне вигоряння твердих горючих матеріалів, наскрізні прогари, глибоке обвуглення, температурні деформації неспалимих конструктивних елементів будинків, обвалення конструкцій, відшарування захисного шару, утворення тріщин і т. п. Перераховані ознаки зони горіння залишаються і після ліквідації пожежі, але вони можуть бути трохи видозміненими під впливом вогнегасячих засобів і дій особового складу підрозділів, що беруть участь у її гасінні. Тому при огляді місця пожежі необхідно звертати увагу на сліди, що утворилися в зоні горіння., і сліди руйнувань, викликані безпосередньою дією вогнегасячих засобів і особовим складом пожежних підрозділів, уміти розрізняти ці сліди.

Продукти згоряння, що утворяться в зоні горіння, являють багатокомпонентну суміш газоподібних, рідких і твердих речовин, які утворюють якийсь надлишковий тиск. Під дією надлишкового тиску продукти згоряння (дим) поширюються з зони горіння по обєму приміщення, у якому виникла пожежа. Через різницю температур у зоні горіння по висоті і на деякому видаленні від неї розпечені частки вуглецю (тверда складового диму), остигаючи й осаджуючись на вертикальних і горизонтальних поверхнях, утворюють кіптяву (змінюють первісне фарбування поверхонь у чорний або темно-коричневий колір).

Кіптява на поверхнях конструкцій, устаткування і матеріалах може залишитися тільки при визначеній критичній температурі тієї або іншої ділянки, що складає 600-630°С. Тому там, де температура зони горіння була вище зазначених величин, тверді частки диму (вуглець), що осіли, вигорають і утворять білі плями або площі, а навколо них, де температура була нижче 600°С, поверхня має чорний або темно-коричневий кольори, тобто закопчена. Білі (світлі) плями на площі закопченої поверхні в окремих випадках повинні прийматися в увагу експертом як одна з характерних ознак, що вказують на можливий осередок первісного розвитку горіння, тобто пожежі.

У залежності від виду пожежного навантаження (його здатності горіти в першій фазі або на твердій поверхні), форма і розмір зони горіння можуть мати виражену границю. При
горінні на твердій поверхні (тлінні), форма горіння яскраво виражена, і вона обмежується обсягом цілком або частково вигорілого пожежного навантаження. Здатністю до безполум’яного горіння володіють кам'яне (кокс) і деревне вугілля, а також усі тліючі матеріали, наприклад, бавовна в стосах, сіно, солома (особливо при виникненні горіння усередині скирти) і інші матеріали, що знаходяться в несприятливих для горіння по газообміні умовах.

Наявність ознак повного або часткового вигоряння пожежного навантаження, виявлених при огляді місця пожежі, повинно прийматися в увагу експертом при визначенні осередку виникнення пожежі.

Надалі варто мати на увазі, що основні осередкові ознаки під час пожежі формуються саме зоною горіння.

Від впливу крапкового джерела запалювання на пальному матеріалі утворюється зона горіння, що спочатку має форму, наближену до форми кулі. З часом вона збільшується і на її форму починає впливати гравітаційне поле землі. У результаті його впливу над крапкою загоряння утворюється конвективний стовпчик газоподібних продуктів горіння. Наявність конвективного потоку і його вплив на зміну зони горіння можна пояснити різними швидкостями розповсюдження зони горіння в різних напрямках, а саме:

- униз - швидкість поширення найменша;

- по горизонталі - швидкість значно більша;

- нагору - швидкість на кілька порядків більша.

Розходження швидкостей пояснюється наявністю підходящого до зони горіння "свіжого" холодного повітря, що, нагріваючись, відбирає тепло, знижуючи прогрів горючих матеріалів. Тим самим холодне повітря знижує швидкість поширення фронту зони горіння в її нижній частині і переміщає її у верхню частину зони горіння, активізуючи горіння в ній. У цей момент форма зони горіння в розрізі буде каплеподібного виду.

На певний момент часу зона горіння досягне поверхні стелі і буде під його впливом розтікатися в сторони від
епіцентру осередку пожежі. При цьому форма зони горіння буде мати вигляд переверненого конуса або лійки, межі якої надалі опустяться до підлоги. Слідом за цим зона горіння заповнить весь об'єм приміщення.

При розвитку пожежі і ліквідації її на тій або іншій стадії осередок пожежі може бути встановлений по характерних обрисах, залишених зоною горіння. Розвиток зони горіння в просторі сприяє формуванню слідів спрямованості поширення горіння, по яких можна судити про спрямованість поширення фронту горіння і, в остаточному підсумку, про місце осередку пожежі.

Зона теплового впливу являє собою частину простору, що примикає до зони горіння й у якій за рахунок теплового впливу зони горіння випромінюванням, конвекцією, теплопровідністю відбуваються помітні неозброєним оком людини необоротні зміни первісного стану поверхонь конструкцій., устаткування і матеріалів, по яких можна визначити межі зони теплового впливу. З'являються зміни первісного теплового фарбування поверхонь до ясно-коричневого тону, спучування фарби і т.і. У цій зоні також температура підвищується від температури навколишнього середовища до температури запалення речовин і матеріалів, при цьому теплопоглинання в ній перевищує тепловиділення.

При наявності в межах цієї зони пожежного навантаження відбувається її підготовка до горіння і створюється реальна можливість подальшого поширення пожежі, тобто переміщення зони горіння на нову ділянку.

Проекцію зони теплового впливу на горизонтальну площину називають площею теплового впливу. Форма і розміри цієї зони визначаються формою і розмірами зони горіння, що, у свою чергу, визначається характером розподілу пожежного навантаження, умовами газообміну на пожежі, спрямованістю поширення горіння.

При розвитку пожеж усередині будинків слідоутворення зони теплового впливу на конструкціях, технологічному
устаткуванні, сировині і готовій продукції відбувається за рахунок конвекції, випромінювання, теплопровідності. На ділянках поза будинком, але при розвитку пожежі усередині його, слідоутворення другої зони відбувається за рахунок випромінювання через прорізи в конструкціях, що обгороджують, по проекції площі цих прорізів, а на поверхнях вище прорізів - конвекції, тобто впливу нагрітих до високої температури продуктів згоряння.

При пожежах на відкритих просторах слідоутворення другої зони відбувається за рахунок конвекції і випромінювання. Теплопровідність на таких пожежах на слідоутворення другої зони впливає слабо.

Теплопровідність може бути істотною у випадках контактування пожежного навантаження з металевими предметами, трубами, окремі ділянки яких знаходяться в зоні горіння, а інші на видаленні від неї або ізольовані екранами, перегородками, стінами. Такий спосіб передачі тепла на пожежне навантаження сприяє впливові джерела високої температури на нього. Сліди впливу теплової зони при локальному джерелі теплової енергії формуються від місця контактування металевих предметів, трубопроводів і пожежного навантаження.

Добре знаючи характерні сліди зони теплового впливу при випромінюванні, конвекції і теплопровідності, експерт або особа, що провадить дізнання при огляді місця події (пожарища), порівняно просто може відновити її форму, розміри і надалі застосувати їх для визначення осередку виникнення пожежі.

Зоною задимлення називають частину простору, що прилягає до зони горіння, у якій неможливе перебування людей без індивідуальних або групових засобів захисту органів дихання й у якій утрудняються дії особового складу пожежних підрозділів через недостатню видимість і негативну дію на організм людини продуктів згоряння. Зона задимлення на деяких пожежах містить у собі всю зону або частину зони теплового впливу. У цій зоні температура істотно не міняється, але в неї проникають продукти горіння.

 

Характерною ознакою, за якою визначається форма і розміри задимлення після пожежі, є наявність на вертикальних і горизонтальних поверхнях конструкцій, технологічному устаткуванні і матеріальних цінностях відкладень твердих часток диму, що, не змінюючи первісне фарбування поверхонь, додають їм своєрідний специфічний відтінок. Границею зони задимлення при цьому буде відсутність за нею специфічного відтінку, а отже, відсутність відкладень часток диму.

Дим супроводжує горіння на пожежах, особливо на першопочатковій стадії пожежі, що розвивається, у межах одного приміщення, коли вона має розміри менше, ніж розміри самого приміщення. Першою характерною ознакою, за якою очевидці найчастіше виявляють пожежі, є клуби диму, що виходять через віконні, дверні й інші прорізи. Тому дуже важливо фіксувати показання цих очевидців (свідків) щодо місця виявлення виходу диму, його інтенсивності, розмірів та меж виходу по периметру будівлі або його частки. Показання свідків та очевидців відносно місця, інтенсивності і розмірів межі виходу диму можуть бути використані експертом при дослідженні і визначенні осередку виникнення пожежі.

Дим при горінні різного пожежного навантаження має свої відмінні ознаки за запахом, щільністю і кольором. Це також може бути використано експертом при дослідженні осередку пожежі, тому що, знаючи розподіл пожежного навантаження по його видах на об'єкті, де виникла пожежа, можна дати якісну оцінку за запахом диму приналежності продуктів горіння відповідному видові пального матеріалу.

 

2.2 Причини утворення осередкових ознах

У результаті горіння, що відбуває на пожежі, матеріали, конструкції, устаткування й окремі предмети, що опинились в зоні дії високої температури, перетерплюють різні руйнування, деформації або знищуються цілком - згоряють.

Як правило, руйнування відбувається нерівномірно і цією обставиною часто користуються при установленні осередку пожежі. З місцем найбільшого вигоряння, руйнування нерідко зв'язують розташування осередку. У такому випадку виходять із припущення про те, що найбільше руйнування обумовлене більш тривалим горінням, більш тривалою дією високої температури тобто фактором часу і, як наслідок, приходять до висновку, що пожежа могла виникнути саме на цій ділянці. Найчастіше так і буває.

Очевидно, що велика тривалість горіння приведе до великих руйнувань, це може викликати і розвиток більш високої температури у осередку пожежі, що також неминуче позначиться на інтенсивності і ступені руйнувань. Однак така обставина, як тривалість горіння, не є єдиною, а в ряді випадків вона взагалі не може бути причиною найбільшого ушкодження конструкцій і матеріалів на певній ділянці пожежі, у тому числі й у осередку.

Руйнування, що відбуваються на пожежах, залежать нe тільки від тривалості горіння, але і від цілого ряду інших факторів і умов, з якими зв'язаний розвиток пожежі, і, насамперед, від температурного режиму в зоні горіння. Розвиток же температури зв'язаний, звичайно, не тільки з фактором часу. Температура на окремих ділянках пожежі залежить також і від кількості і характеру горючих матеріалів, розташованих на цій ділянці, умов їхнього горіння, зокрема від умов газового обміну (доступу повітря), визначається розвитком конвекції, особливостями гасіння пожежі. Усе це буде визначати умови і причини кількаразового вигоряння, утворення місцевих осередків горіння або окремих, краще збережених ділянок у зоні пожежі. Як нам уже відомо, навіть у осередку пожежі найменші ушкодження можуть відбуватися також завдяки архітектурно-будівельним особливостям спорудження.

Це дуже важливо враховувати при дослідженні пожежі. Інакше не можна серйозно розраховувати на те, що осередок пожежі установлений правильно, а отже, і на вірне визначення причини пожежі.

Таким чином, до числа основних умов і факторів, що визначають руйнівні наслідки пожежі як у цілому, так і на окремих його ділянках, і утворення осередкових ознак, у першу чергу, необхідно віднести:

- пожежно-технічну характеристику спорудження, окремих його частин, конструкцій, предметів і матеріалів, розподіл і величину навантажень на будівельні елементи;

- тривалість горіння або тривалість впливу полум'я та високої температури;

- температурний режим у зоні горіння (з урахуванням охолоджувальної дії вогнегасячих засобів);

- ступінь газового обміну (доступу повітря) у зоні горіння;

- заходи по гасінню пожежі.

Ми знаємо, що на пожежі мають місце різні сполучення перерахованих факторів і умов. Безперервна взаємодія їх у часі визначає як характер розвитку пожежі, так і кінцевий її результат, у тому числі утворення і збереження ознак осередку пожежі.

Такі ознаки різноманітні. Вони визначаються конкретними умовами горіння, що протікає на пожежі і залежать від характеру, тривалості впливу теплового імпульсу, особливістю палаючих матеріалів, взаємним їх розташуванням і т.і.

Для горючих частин будинків, конструкцій, предметів і матеріалів ознаки осередку пожежі можуть бути зв'язані зі ступенем вигоряння (згоряння, прогоряння, обгорання), характером обвуглення, закопчення; деякі органічні матеріали можуть деформуватися, плавитися, змінювати колір, висихати і т.і.

Для металевих елементів і матеріалів ознаки осередку пожежі визначаються ступенем і характером деформацій, окалиною, кольорами мінливості, корозією, розплавлюванням і оплавленням, нагріванням або прогрівом, характером закопчення.

Для силікатних (кам'яних, бетонних) матеріалів, конструкцій і частин будинків до найбільш загальних ознак, по яких можна судити про положення осередку пожежі, варто віднести зміну кольору і закопчення, відшаровування й утворення тріщин, нагрівання і прогрівання, місцеві руйнування.

Але, незважаючи на розмаїтість ознак, між багатьма з них існує подібність, що заснована насамперед на тім, що ознаки осередку пожежі обумовлені тепловими процесами. Вони можуть бути загальними, наприклад, для аналогічних матеріалів, конструкцій і частин будинків, на яких утворилися з урахуванням положення осередку пожежі. Тобто чи виникло горіння, наприклад, у верхній або нижній частині перегородки, на перекритті або усередині нього.

Сказане дозволяє систематизувати ознаки осередку пожежі:

- руйнування і сліди горіння у осередку;

- ознаки осередку, що утворилися над місцем виникнення пожежі;

- "осередковий конус".

 

2.3 Основні види ознак для визначення осередку
пожежі за станом конструкцій, предметів і матеріалів після пожежі

Раніше ми відзначали, що при установленні осередку пожежі дуже часто вирішальне значення має стан конструкцій, матеріалів і устаткування після пожежі. За характером руйнувань, слідами горіння або теплового впливу можна установити місце або ділянку, де спочатку виникла пожежа.

Як правило, чим більш обмежена зона горіння, чим менше руйнування, викликані пожежею, тим легше установити місце виникнення пожежі. Тому нерідко положення осередку пожежі сумнівів не викликає. У таких випадках іноді може бути одночасно встановлена і причина пожежі.

Але частіше висновки про положення осередку вимагають доказів. Тоді пожежі встановлюють шляхом дослідження. У цьому випадку при огляді місця пожежі варто звертати увагу на ознаки, за якими можна судити про місце виникнення й особливості розвитку пожежі.

Незалежно від конкретних умов такі ознаки по особливостях їхнього утворення і положенню в зоні пожежі можна розбити на дві великі групи:

  ознаки осередку пожежі, що утвориться на ділянці його виникнення;

  ознаки спрямованості поширення вогню.

До основних ознак першої групи варто віднести:

  руйнування і сліди горіння у осередку пожежі (у місці виникнення пожежі);

  ознаки осередку, що утворюються над місцем виникнення пожежі;

  "осередковий конус".

Ознаки (сліди) спрямованості поширення горіння доцільно розділити на:

  послідовно загасаючі (зростаючі) поразки;

  довільно розташовані ознаки спрямованості поширення вогню.

Необхідно відзначити, що на пожежі не завжди виникають і зберігаються ознаки всіх типів. Тому в кожнім конкретному випадку важливо виявити і врахувати наявні ознаки. Навіть невелика кількість установлених таких ознак у сполученні з іншими даними допоможе правильному рішенню задач.

Розглянемо основні види ознак для визначення осередку пожежі за станом конструкцій, предметів і матеріалів з обліком згаданих раніше факторів і умов, що визначають характер таких ознак.

 

2.4 Руйнування і сліди горіння у осередку пожежі при недостатньому газообміні

Горіння відбувається в невеликих замкнутих приміщеннях та в масі матеріалів. При виникненні пожежі дуже часто процес горіння на його перших стадіях протікає в умовах недостатнього газообміну.

Результати горіння, поразки, що утворяться безпосередньо у осередку горіння при горінні з недостатнім доступом повітря, мають свої особливості, що не залежать часом навіть від матеріалів, що згоряють. Специфічні ознаки осередку, що утвориться в таких умовах, дуже часто сприяють його успішному виявленню.

При недостатньому газовому обміні місце виникнення пожежі характеризується зосередженими, глибокими руйнуваннями. Пояснюється це тим, що в таких випадках у осередку пожежі спочатку може бути місцеве нагрівання та більш-менш інтенсивне тління в межах обмеженої ділянки. Як відомо, це особливо характерно для тих пожеж, коли горіння виникає в невеликих, невентильованих приміщеннях, зокрема, у коморах.

У коморах, особливо з негорючими або трудногорючими стінами, особливо, якщо немає віконних прорізів, можна спостерігати поширення горіння (в його осередку) углиб матеріалів і, навіть, конструкцій. Утворюються руйнування безпосередньо в місці виникнення пожежі. Можуть бути глибоко вигорілі ділянки щільно складених предметів або товарів, прогари конструкцій підлоги, дерев'яних стін біля їх основи. На обмежених ділянках відшаровується штукатурка і навіть цегельна кладка, захисний шар залізобетону і т.і. Таке безполум'яне горіння, тління, обмежене межами осередку, може розвиватися годинами, якщо воно вчасно не виявлено.

В умовах недостатнього газового обміну зовнішні ознаки осередку іноді можуть не залежати від причини пожежі. Зосереджені прогари можуть утворюватися при горінні, що виникло від зароненого вогню, у результаті підпалу і т.і. Навіть у випадку підпалу із застосуванням речовин ,що підсилюють
вогневий імпульс, останній може перейти в безполум’яне горіння з утворенням глибоких територіально обмежених прогарів. Ці ознаки осередку не рідко можуть бути встановлені і при повному знищенні вогнем будинку, якщо осередок пожежі
розташований на підлозі першого поверху. Для цього необхідно, щоб якоюсь мірою збереглися підлога або хоча б залишки її у недоторканому стані.

Безполум’яне горіння від слабких вогневих імпульсів. Безпосередньо у осередку пожежі можливо місцеве вигоряння, і в тому випадку, якщо горіння на першій його стадії хоча і протікало в умовах, сприятливих для доступу повітря, але воно виникло від незначного, малокалорійного імпульсу на матеріалі, для активного горіння якого необхідне більш сильне джерело запалення. У таких випадках умови газообміну можуть бути несприятливими в наступний період, коли обсяг, (і, можливо, значний) буде вже заповнений продуктами горіння, що протікає у осередку.

Такі випадки можливі в приміщеннях, що знаходяться без спостереження, при сполученні наступних умов.

Слабке джерело підпалювання, наприклад, непогашений недокурок, може потрапити на ділянку з деякою кількістю легкогорючого матеріалу. Тління, що почалося, буде повільно розвиватися. Потім основним пальним матеріалом на ділянці осередку можуть бути, наприклад, підлога або конструкції перекриттів будинку. Тоді у осередку пожежі також можливі місцеві значні руйнування, ознаки теплового впливу на обмеженій ділянці. Вони виникають у результаті тривалого тління і можуть зберігатися незалежно від кінцевих результатів пожежі. Нагадаємо, що підлога, що знаходяться за межами осередку, часто зберігається навіть при знищенні вогнем усього будинку (маються на увазі підлоги перших поверхів або одноповерхових будинків). Якщо ж підлога вигоріла на невеликій площі або частково, то необхідно ретельно досліджувати причини цього факту. Вигоряння підлоги, його ступінь, може пояснюватися особливостями її пристрою, обставинами гасіння пожежі саме на підлозі.

Якщо горіння розвивається довгостроково, тоді нормальний газообмін може бути обмежений навіть у приміщеннях з великим об’ємом. При закритих прорізах (віконні, дверні і т.і.) продукти горіння заповнюють усе приміщення, "спресовуються" і в цих умовах горіння може обмежуватися активним тлінням.

 

2.5 Руйнування і сліди горіння у осередку пожежі при сприятливих умовах для горіння

Умови для горіння на пожежі будуть тим сприятливіші, чим більш пальними є матеріали, легше конструкції, частини будинків, що горіли, та чим краще газообмін. Немаловажне значення має положення палаючих матеріалів, елементів устаткування і конструкцій у просторі, їхнє взаємне розташування, положення щодо осередку.

При сприятливих умовах для горіння руйнування у осередку пожежі утворюються в кілька разів швидше, ніж при недостатньому газообміні, горіння за той же період може охопити і більш велику зону.

За зазначеним причинам на відміну від ознак осередку, що виникають при горінні з недостатнім газообміном, у даному випадку осередкові поразки можуть бути менш чіткими.

Практика дослідження пожеж, однак, показує, що при виникненні пожеж рідко має місце сполучення всіх сприятливих умов одночасно. Займистість матеріалів і конструкцій частіше виявляється недостатньою для швидкого їх охоплення вогнем відразу з виникненням загоряння. Для активного запалення може бути недостатнім і вогневий імпульс.

По зазначених причинах поняття "сприятливі умови для горіння" є відносним. Баланс факторів, як тих, що сприяють, так і тих, що перешкоджають розвиткові горіння у осередку виникаючої пожежі, як правило, буває не на користь сприятливих. Горіння на першій фазі частіше протікає в межах обмеженої
ділянки.
Це і приводить до утворення відповідних більш-менш виражених осередкових поразок і слідів.

При утворенні ознак осередку в місці виникнення пожежі при сприятливих умовах газового обміну безсумнівна роль первісного вогневого імпульсу. У цьому розумінні можуть бути показовими пожежі, що виникають від підпалів із застосуванням легкозаймистих або горючих рідин, матеріалів, що підсилюють вогневий імпульс.

Отримання перерахованих ознак при відсутності аналогічних слідів в іншому місці дозволяє судити про положення осередку пожежі. При цьому було враховано, що на горищі на ділянці осередкових руйнувань яких-небудь додаткових горючих матеріалів не знаходилося. Руйнування були результатом більш тривалого й інтенсивного горіння, що виникло від підпалу із застосуванням легкозаймистих матеріалів, і зв'язані вони тільки з місцем виникнення пожежі. Характер руйнувань свідчить про первісний розвиток горіння по засипаним деревинним обпилюванням. Пожежа у цілому продовжувалася не більш 40-50 хв.

 

 

Розділ 3. Ознаки осередку в місці виникнення пожежі  на окремих частинах будинків

Осередок пожежі в перегородці. На характер ознак осередку пожежі, що утворяться в місці його виникнення, поряд з умовами газообміну й особливостями причини пожежі, може впливати також і положення осередку пожежі в межах частини будинку і конструкції. Це особливо характерно для пустотних і вертикально розташованих конструкцій і частин будинків.

 

3.1 Осередок пожежі в перекритті і покритті

Раніше були приведені приклади ознак осередку пожежі на перекриттях і підлогах при різних умовах для горіння. Звичайно, пожежі можуть починатися не тільки на поверхні перекриттів і покрить, але й усередині них, наприклад, від несправності димоходів. У місці виникнення пожежі утворюються відповідні ознаки осередку. Приведемо один з таких випадків.

У перекритті зайнявся кінець балки, введеної в канал димоходу. Перед цим горіла сажа. Однак горіння, що почалося ввечері, було виявлено майже 10 годин потому. Співробітники школи, де виникла ця пожежа, ранком помітили значне задимлення на другому і третьому поверхах будинку. Пожежу ліквідували. З'ясувалося, що горінням було охоплено більш 10 м2 міжповерхового перекриття і приблизно стільки ж пустотілих перегородок.

Ознаками осередку пожежі були:

  вигоряння торця балки, введеної в канал димоходу, по її грані, зверненої до отвору в стіні, що знаходилась біля балки;

  значне обгорання іншої балки перекриття по грані, зверненої убік першої балки;

  зміна кольору оштукатуреної стіни будинку безпосередньо під перекриттям на ділянці між цими двома балками; під дією високої температури штукатурка тут придбала більш світлий відтінок;

  утворення світлої ділянки, що нагадує трикутник, на стіні в межах порожнини перекриття біля гнізда балки;

  наскрізне прогоряння перекриття над першою балкою з утворенням слідів смолоскипа полум'я на стіні в поверсі будинку, розташованому вище.

Змащення і щільна паркетна підлога перешкоджали доступу повітря і розвиткові горіння навіть нагору, тому воно поширювалося головним чином між оштукатуреним обшиванням, балками і чорною підлогою. У гнізді балки знаходився не забитий у свій час отвір перетином до 200 см2. Продукти горіння видалялися в димохід і далі в атмосферу, створюючи на вулиці враження інтенсивної роботи опалювального приладу, що топиться. Напрямок тяги в цей отвір, мабуть, обмежував розвиток горіння уздовж балок.

Особливості горіння впливали на утворення ознак осередку і були прийняті в увагу. При виникненні пожеж у конструкціях даху зі сталевою покрівлею в числі ознак, що виявляються безпосередньо у осередку, можна помітити зміни кольору покрівлі. У місці виникнення пожежі під впливом високої температури сталева покрівля приймає більш світлі відтінки.

 

3.2 Ознаки осередку в місці виникнення пожежі на
меблях і устаткуванні приміщень

Ознаки осередку на місці виникнення пожежі , як відомо, можуть бути встановлені не тільки на матеріалах, конструкціях, частинах будинків, але і на устаткуванні приміщень.

Якщо пожежа зв'язана з горінням меблів, устаткування службових, житлових або допоміжних приміщень, стан окремих предметів після пожежі може вказувати на положення осередку. Частіше таке устаткування буває спаленним. Тому на ділянці осередку пожежі таке устаткування або може згоріти цілком, підсилюючи тепловий ефект і утворити ознаки осередку, або за характером ушкоджень і залишкам можна орієнтуватися, установлюючи місце виникнення пожежі. Звичайно,
необхідне максимальне збереження залишків. На жаль, ця важлива умова при гасінні пожеж часто не дотримується.

Характер руйнувань таких предметів залежить від ступеня розвитку пожежі і багатьох місцевих умов. Спільність між цікавлячими нас ознаками заснована на подібності конструкцій кімнатного устаткування і на тім, що це устаткування розміщається, як правило, у нижній частині приміщення. Остання обставина може бути істотною тому, що при розвитку пожежі в приміщеннях більш висока температура буває у осередку горіння й у верхніх обсягах. У цих умовах різні руйнування речей, їх стан після пожежі можуть служити орієнтиром при
 установленні осередку пожежі.

У залежності від положення осередку, горіння таких предметів відбувається по-різному. Розшифровка окремих ознак дозволяє з'ясувати, чи знаходився осередок пожежі поза устаткуванням, на устаткуванні або усередині нього.

Ознаки осередку при виникненні пожежі поза устаткуванням. При розташуванні осередку поза устаткуванням ознаки його зв'язані з не однаковим ушкодженням предметів, розташованих на ділянках осередку і суміжних з ним. Звичайно найбільшому руйнуванню вони піддаються з боку, зверненого до місця виникнення пожежі.

Ознаки осередку при виникненні пожежі на устаткуванні. Осередок пожежі на устаткуванні часто зв'язаний з горінням м'яких меблів, ліжок, постільної білизни, інших предметів кімнатної обстановки. Це може відбутися від необережного поводження з вогнем, від нагрівальних і освітлювальних приладів, у результаті підпалу і т.і. Наприклад, шафи, що знаходилися в гардеробі цеху, були облиті пальною рідиною, що при цьому стікала на підлогу. Після розчищення місця пожежі було встановлено характерне вигоряння мостин, по щілинах від рідини, що туди протікала. Дослідження залишків шаф показало, що переважне їх вигоряння відбулося з боку дверцят; збереглися підставки і залишки обв’язок перегородок шаф у нижній їхній частині. Пошуки замків у смітті й огляд їх дозволили
установити, що всі замки шаф були закриті. Ознак,
за якими можна було б зробити висновок про виникнення пожежі усередині шаф, не вбачалося (про це буде сказано нижче).

Як відомо, виникнення пожеж у робочих шафах по необережності осіб, що користуються ними - явище досить розповсюджене. При необережному палінні недбало кинутий недокурок, сірник, голівка, що відскочила від сірника при його запалюванні, утворюють первісний осередок тління на легкозаймистих предметах усередині шафи. У згаданому випадку ця версія перевірялася і була ймовірною. Але наявність даних, що орієнтують на положення осередку на поверхні шаф, при відсутності ознак загоряння усередині них, дозволило виключити версію необережності і направити слідство по правильному шляху.

Як відомо, при зближенні предметів кімнатної обстановки з опалювальними приладами також можливі випадки виникнення тління і пожежа. Положення осередку пожежі й у цих випадках зв'язується з місцем більш значних руйнувань.

Разом з тим, наприклад, м'яка частина пружинних матраців нерідко згоряє цілком. Може лише частково зберегтися дерев'яний каркас матраца. У цих випадках орієнтуються по каркасі, проаналізувавши причини його неоднакового руйнування з урахуванням місцевих умов.

Кімнатне устаткування і, насамперед, столи нерідко загоряються від електроприладів, залишених не вимкненими. Ознакою осередку пожежі, може бути прогар, велике руйнування в місці, де був залишений такий прилад. Звичайно, ці ознаки можна встановлювати при порівняно невеликій пожежі. Але, мабуть, у будь-якому випадку у осередку пожежі може бути знайдений прилад або його залишки.

Якщо прилад, що викликав загоряння, провалився через прогар і легкогорючі матеріали, наприклад, папір, що знаходився в шухлядах столу, запалився – тоді на ділянці горіння таких матеріалів можуть утворюватися руйнування більш значні, ніж на поверхні столу - у місці первісного загоряння.

Чим довше горіння і більше руйнування, викликані пожежею, тим менше різниця між ознаками осередку пожежі, що виникли поза устаткуванням, і на ньому.

 

3.3 Ознаки осередку при виникненні пожежі усередині устаткування

Якщо горіння виникло усередині устаткування, яке після пожежі в тім або іншому ступені збереглося, осередок, як правило, можна установити без особливого клопоту.

Частіше пожежі виникають в устаткуванні приміщень, яке призначено для збереження або розміщення тих або інших предметів, речей, цінностей, тобто в шафах, столах, тумбочках, на стелажах і т.і. До більш розповсюджених причин таких пожеж варто віднести необережне поводження з вогнем або умисел, а також самозаймання.

Особливості розвитку горіння і, отже, ознаки осередку пожежі багато в чому визначаються вмістом такого устаткування, тобто тим, що саме і як у ньому покладене, а також недостатньо гарними умовами газообміну.

У шафах, столах і тумбочках горіння може спочатку відбуватися у вигляді тління, мати строго обмежені межі. Предмети, що знаходяться в них, (папір, тканини, білизна і т.і.), іноді щільно складені, перешкоджають розвиткові горіння не тільки вниз і уздовж полиць, але навіть нагору. Якщо дверцята і шухляди виявилися закритими і спочатку вогневий імпульс був не сильним, тління може відбуватися довго, у всякому разі доти, поки не прогорять стінки та дверцята, або в шафах із заскленими дверцятами не зруйнується скло. Характер такого горіння буде визначатися умовами газообміну в обсязі приміщення, у якому виникла пожежа.

Для шаф характерно місцеве прогоряння фанерних стінок (задньої або бічних) у залежності від того, де розташований осередок пожежі. Такі стінки є більш слабкою перешкодою для вогню, ніж предмети і матеріали, що знаходяться в шафах, або полки, зроблені з дощок. Це істотно в разі утворення ознак осередку пожежі. Відомо багато прикладів, коли з первісним прогорянням задньої стінки шафи відбувається місцевий тепловий вплив на відповідній ділянці стіни, біля якої знаходиться шафа.

 

3.4 Ознаки осередку в місці виникнення пожежі на
виробничому або іншому спеціальному устаткуванні

Якщо пожежа виникає там, де знаходиться виробниче або спеціальне устаткування, ознаки його осередку також будуть визначатися конкретними умовами горіння і будуть залежати від того, чи виникла пожежа поза устаткуванням, усередині устаткування або на ньому. Однак, в таких випадках ознаки осередку пожежі більш різноманітні. На їхнє формування впливають не тільки матеріал і особливості пристрою, але, нерідко, й особливості речовин і матеріалів, з якими зв'язана робота устаткування. Поводження в умовах пожежі речовин і матеріалів, що знаходяться в устаткуванні, впливає на утворення певних ознак осередку, на їхнє положення, їх індивідуальний характер.

Спільність же ознак осередку пожежі й у цих випадках визначається розвитком теплових процесів. У місці виникнення пожежі на металевих елементах устаткування дуже часто утворяться ознаки різкого теплового впливу - сліди мінливості, оплавлення, корозії, а також окалина, деформація. Дерев'яні частини і деталі з інших матеріалів руйнуються відповідно до їх властивостей і особливостей теплового режиму у осередку пожежі.

Поряд з ознаками осередку пожежі, що утвориться на устаткуванні, результати теплового впливу і сліди горіння можуть утворитися також на матеріалах, предметах і частинах будинків, суміжних з місцем виникнення пожежі.

Ретельне зіставлення таких ознак нерідко дозволяє підтвердити факт і місце виникнення пожежі на устаткуванні, зробити обґрунтовані висновки про причину пожежі.

3.5 Випадки, коли ознаки осередку в місці виникнення пожежі не утворюються

Можуть бути випадки, коли руйнування у осередку пожежі виявляються мінімальними або не зберігаються. Іноді ознаки осередку пожежі не утворяться взагалі.

Так, при досить сприятливих умовах для горіння, якщо поширення вогню відбувається дуже активно, швидко, у місці виникнення пожежі осередкові поразки сформуватися не встигають.

Якщо горіння поширюється з осередку, наприклад, по поверхні якого-небудь волокнистого матеріалу (бавовна, льон, вата і т.і.), руйнування у осередку пожежі можуть не відрізнятися від руйнувань на інших ділянках цього матеріалу. Установити осередок пожежі за характером вигоряння може бути особливо важко і навіть неможливо, якщо горіння по таких матеріалах розвивалося в різні боки при відносно горизонтальному положенні палаючих поверхонь. При вертикальному положенні палаючих поверхонь осередок пожежі, звичайно, знаходиться в нижній їхній зоні.

Потрібно враховувати, що гасіння таких матеріалів зв'язано з їхнім розбиранням, тому що окремі осередки тління здатні стійко зберігатися в масі волокнистих матеріалів. Тому ретельне розбирання і проливання місця пожежі при її гасінні виключають імовірність збереження ознак осередку навіть у тому випадку, якщо вони спочатку існували. Виключення можуть скласти ті випадки, коли гасіння здійснюється з використанням поверхнево-активних речовин - змочувачів. З застосуванням змочувачів необхідність у додатковому розбиранні конструкцій і навіть волокнистих матеріалів скорочується, а іноді цілком відпадає. Таким чином, використання поверхнево-активних речовин для гасіння пожеж у відомій мірі сприяє збереженню ознак осередку пожежі.

Широке впровадження в практику гасіння пожеж цього засобу доцільно і з погляду інтересів установлення причин пожеж.

Звичайно, не слід очікувати виявлення яких-небудь ознак осередку пожежі при горінні пальної рідини, що розлилася по воді. У таких випадках здобувають особливу цінність показання очевидців початку пожежі.

Ознаки осередку в місці виникнення пожежі часто не зберігаються, якщо матеріали, предмети або конструкції вигорають на значній площі або переміщуються в результаті розбирання конструкцій в місці пожежі при її гасінні. Чим більше горючим є матеріал, тим менше імовірність збереження ознак осередку в місці виникнення пожежі. Однак, при цьому можуть утворитися і зберегтися ознаки інших видів, що взаємно доповнюють одна одну. Треба лише виявити і правильно розшифрувати їх.

  

3.6 Ознаки осередку, що утворяться над місцем виникнення пожежі

Причини утворення і характер ознак осередку над місцем виникнення пожежі. Однією з ознак, за якою можна орієнтуватися, установлюючи місце виникнення пожежі, є результат різкого теплового впливу над осередком. Порозумівається така ознака висхідним характером конвекції з осередку пожежі.

Спрямовуючись нагору, продукти горіння несуть із собою значну кількість тепла і нагрівають конструкції, матеріали на шляху конвекційних потоків. Це приводить до прогріву, вигоряння, деформації, руйнування над осередком пожежі. Характер і вигляд кожної з таких ознак залежать від того, у яких умовах розвивалося горіння, де і на чому утворилася така ознака.

Якщо пожежа відбулася усередині будинку і ліквідована, в той час коли конструкції в тім або іншому ступені збереглися, цю ознаку осередку помітити було б неважко. У залежності від ступеня розвитку пожежі, особливостей стін, перегородок, перекриттів або покрить, вона може виражатися в обгоранні шпалер, обшивання, зміні кольору або місцевому обваленні штукатурки й інших елементів конструкцій на обмежених ділянках над осередком. Відбувається також більш значне нагрівання конструкцій, виконаних з неспалених матеріалів, деформація металевих конструкцій.

Ознаки осередку пожежі, що утворяться над місцем його виникнення, здобувають той або інший характер також у залежності від положення в просторі конструкцій, матеріалів, що піддаються дії полум'я, або продуктів горіння з осередку пожежі.

На вертикально розташованих конструкціях (стіни, перегородки) і матеріалах над осередком пожежі можна помітити сліди висхідного потоку продуктів горіння. Звичайно, ця ознака, не зберігається, якщо матеріали, що знаходилися над осередком на шляху такого потоку, згоріли цілком або були потім розібрані і вилучені. У таких випадках сліди впливу теплового потоку можуть зберегтися на інших частинах будинків, окремих їхніх елементах, розташованих вище.

Якщо осередок пожежі знаходиться в підгрунті стіни або перегородки, то шпалери нерідко вигорають вертикально розташованою смугою.

При недостатньому газообміні в приміщенні, у якому виникла пожежа, перегородка, що жевріє над осередком пожежі, може цілком обвуглитися в межах потоку продуктів горіння. Така ознака положення осередку особливо характерна для пожеж, що виникають на підлозі від залишених не вимкненими електроприладів. Інтенсивне тління утворює сильний потік конвекції. Приміщення може бути заповнене "стиснутими" продуктами горіння і, при обмеженому доступі повітря, руйнування в таких випадках відбуваються головним чином у межах потоку, особливо якщо перегородка оштукатурена.

 

3.7 Ознаки осередку над місцем виникнення пожежі на горючих перекриттях

Приведемо приклад одного з таких випадків. Пожежа виникла усередині шафи. На стелі над шафою утворилася пляма. Потім ця шафа могла бути вилучена з приміщення. Разом з тим слід теплового впливу на перекритті зафіксував положення осередку пожежі. Звичайно, для уточнення місця виникнення осередку пожежі треба було оглянути шафу або її залишки.

Зосереджене руйнування перекриття, що лежить вище, дуже розповсюджена ознака положення осередку. Пожежа може бути в стадії значного розвитку, а горіння приймати відкритий характер, руйнування ж над місцем виникнення пожежі при цьому будить прогресувати, якщо гасіння тут не виявиться більш ефективним, ніж на інших ділянках пожежі.

Сказане справедливо як для пожеж у будинках з негорючими або з важкогорючими конструкціями, так і для тих випадків, коли горіння розвивається тільки по горючих елементах (звичайно, якщо вони не цілком вигоріли).

 

3.8 Ознаки осередку над місцем виникнення пожежі на металевих елементах

Металеві відкриті конструкції невеликого перетину, що знаходяться над осередком пожежі, особливо "чуттєві" до теплового впливу осередку. Характерно в цьому розумінні поводження сталевих ферм. Їхня межа вогнестійкості за даними будівельних норм складає близько 15-20 хв. При утворенні осередку під такою фермою потік продуктів горіння викликає її деформацію над осередком пожежі. Подальший розвиток пожежі нерідко приводить до обвалення металоконструкцій.

Обґрунтоване виключення інших версій з урахуванням установленого місця виникнення пожежі й інших обставин справи дозволяє установити причину пожежі.

 

3.9 Ознаки осередку над місцем виникнення пожежі на неспалених перекриттях

Приведемо ще два випадки, коли по ознаках цього роду встановлювалися причини пожеж. Пожежі відбувалися в складах з негорючими перекриттями.

При пожежах, що виникають у складах, установлення осередку пожежі іноді утрудняється тією обставиною, що в ході пожежегасіння і після нього з приміщення видаляють не тільки залишки товарів, що горіли, але також предмети і матеріали, що не знаходилися в зоні горіння. Останні можуть мати потребу в сортуванні, сушінні, у будь-якому випадку в переобліку, збереженні і т.і. Це ускладнює, а іноді і виключає можливість установлення осередку пожежі за характером руйнувань у місці його виникнення. Тому облік осередкових поразок, що утворюються над осередком пожежі, у таких випадках особливо важливий. Приклад, приведений вище, є характерним у цьому відношенні. Відомі випадки, коли при виникненні пожежі в складах до моменту огляду місця події не зберігається ніяких ознак осередку, за винятком осередкового "відбитка", що утворився над місцем виникнення пожежі.

При виникненні пожеж у панельних домах залізобетонні панелі перекриттів з низькою межею вогнестійкості над осередком пожежі нерідко руйнуються. На ділянці зосередженого прогріву в тонкій панелі утворюється наскрізний отвір.

 

3.10 Ознаки осередку над місцем виникнення пожежі для випадків, коли конструкції над осередком пожежі не збереглися

Практика показує, що місце виникнення пожежі іноді можна визначити по ознаці зосереджених руйнувань над осередком навіть у тому випадку, якщо конструкції будинку над осередком пожежі не збереглися. Але для цього необхідно дотримувати певні умови. Так, наприклад, знищені пожежею горючі конструкції (даху, покриття, перекриття) повинні мати
в таких випадках негорючі металеві деталі (великі цвяхи, болти, кріплення і т.і.). Коли над осередком пожежі горючі елементи вигорають, негорючі деталі (цвяхи, болти і т.і.) у цьому місці обсипаються. За межами ж ділянки, що вигоріла над осередком пожежі, конструкції можуть обвалитися, не згоряючи цілком. При цьому обвалюються і негорючі деталі. Таким чином, скупчення, наприклад, цвяхів в одному місці іноді може служити додатковою ознакою положення осередку пожежі.

 

Розділ 4. Осередковий конус

4.1 Причини утворення і характер ознак "осередкового конусу”

На ділянці виникнення пожежі може бути ще одна ознака, за якою можна орієнтуватися, установлюючи осередок пожежі. Вона також виникає над осередком пожежі й утворюється за рахунок висхідного потоку продуктів горіння з осередку. Велике поширення і характерна конфігурація цієї ознаки роблять доцільним її виділення в окрему групу ознак осередку пожежі.

Сліди горіння нерідко мають вигляд трикутника, що утворюється в тім місці, відкіля поширилося горіння. Його вершина звернена вниз, убік осередку. Утворенню такої ознаки сприяють дві причини.

Спочатку це відповідає природній формі смолоскипа продуктів горіння, що розширюється в міру підйому. Зона горіння збільшується з видаленням від осередку. Наприклад, пожежа почалася на ґанку дачі. З подальшим розвитком пожежі, якщо вона виникла у будинку або в межах тих або інших обсягів, продукти горіння зустрічають на своєму шляху будівельні конструкції, наприклад, перекриття. Тоді потік розходиться в сторони і, якщо осередок розташовано в нижній частині простору, особливо в стіні або біля яких-небудь матеріалів, розташованих у просторі, сліди теплового впливу й у цьому випадку можуть нагадувати трикутник, конус. Конус звернений гострим кінцем униз - убік осередку. Ця ознака дуже розповсюджена. Умовно її можна назвати "осередковим конусом".

Поняття про "осередковий конус" уперше було введено Мегорським Б.В. Під "осередковим конусом" розуміється сукупність ознак і слідів горіння, відображуваних на вертикальних і горизонтальних поверхнях конструкцій і частин будинку, а також на матеріальних цінностях, що мають форму конуса, зверненого вершиною вниз, тобто убік первісного місця виникнення горіння.

"Осередковий конус" - найбільш розповсюджена осередкова ознака, що утворюється на місці пожежі в приміщеннях. Для цього явища пропонується наступне визначення: "осередковий конус" - це уявлювана конусоподібна або воронкоподібна фігура, поверхня якої утворена безліччю крапок однозначних термічних поразок.

Під крапками "однозначних термічних поразок" розуміють величину термічної поразки з конкретними координатами. Наприклад, кінці обгорілих дерев'яних конструкцій стелажів, виконаних з дощок одного перетину або межі початку обвуглювання деревини. До однозначних термічних поразок можна віднести також величину обвуглення деревини, час її обвуглення, колір термічної поразки яких-небудь конструкцій і т.і.

За допомогою уявлення або графічно з'єднуючи між собою крапки з позначеною термічною поразкою, ми одержуємо на місці пожежі в кращому випадку конусоподібну або воронкоподібну фігуру "осередковий конус", або сліди цієї фігури. У даної фігури варто розрізняти "вісь конуса", що на практиці може розташовуватися вертикально, похило або бути вигнута дугою .

Власне, побудова осередкового конуса не є метою. Кінцевою метою в цій роботі є перебування координат "осі конуса", після чого, виходячи з аксіоми, що осередок знаходиться на осі конуса, нам залишається вирішити найпростішу задачу - установити місце розташування осередку на осі конуса.

Як правило, на місці пожежі не завжди можна виявити в достатній кількості крапки однозначних термічних поразок, рівномірно розміщених по обсягові пожежі які були описані вище. Однак у розпорядженні фахівця на місці пожежі є й інші види слідів осередкового конуса.

Дане вище визначення осередкового конуса описує об'ємну фігуру. Тому будівельні конструкції (стіни, стелі, підлоги) можна трактувати як січні площини конуса - горизонтальні і вертикальні. У залежності від форми осередкового конуса в горизонтальному перетині будуть формуватися картини термічної поразки у виді правильних або витягнутих окружностей. На місці пожежі фахівцеві потрібно уміти виявляти цю картину і фіксувати її за допомогою фото і відеозйомки, ескізів або схем.

Візуально помітні межі між зонами різного ступеня термічної поразки конструкцій будинку на схемах потрібно фіксувати за допомогою різних видів ліній з обов'язковим дотриманням масштабу. Ці лінії (рівні термічних поразок або ізолінії) проводяться як по суцільних границях різних зон, так і по рідко розташованих однозначних крапках термічної поразки. На горизонтальних конструкціях зони, що обводяться ізолініями, можуть мати вигляд неправильного кола або еліпса, на вертикальних конструкціях, аналогічні термічні поразки утворюють іншу картину. Вона утворюється параболоподібними лініями.

Таку картину можна одержати на плані-схемі стіни, з'єднуючи ізолініями однозначні крапки з тим або іншим ступенем термічної поразки, обумовлені візуально. На схему також наносять лінії меж закопчення оштукатурених стін (конденсат сажі вигорає при t = 700 - 800° С), відшарування штукатурки, початку обвуглювання або межі повного перевуглення деревини стін або дерев'яних конструкцій, що розташовувалися поруч із стіною.

 

4.2 Осередкова ознака "над осередком"

Осередкова ознака "над осередком", виділена Мегорським Б.В. в окрему ознаку, є по суті плоским горизонтальним слідом осередкового конуса. Але в початковій стадії розвитку пожежі, коли ще не сформувалася ознака "осередковий конус", термічні поразки на перекритті над осередком можна виділяти як окрему ознаку. Геометричний центр сліду термічної поразки варто вважати проекцією осередку пожежі, що знаходиться нижче цієї поразки.

4.3 Осередкова ознака "у осередку"

Ця ознака характеризується локальним вигорянням горючих матеріалів у місці осередку пожежі або сильною термічною поразкою негорючих або важкогорючих матеріалів і конструкцій. Ця ознака утворюється в початковій стадії розвитку пожежі і найчастіше зберігається майже до кінця розвиненої стадії.

За цією ознакою координати осередку є очевидними лише при локалізації пожежі в початковій стадії.

Як правило при ліквідації пожежі під час її розвиненої стадії, ця ознака виявляється під час динамічного огляду зони осередку пожежі і служить уточненням координат осередку пожежі.

 

4.4 Непрямі ознаки осередку пожежі

До непрямих ознак осередку пожежі відносять окремі явища, що відбивають процеси горіння на пожежі; поводження технічних пристроїв, що діють на момент виникнення пожежі, реакцію людей і тварин на пожежу і т.і. Непрямихознак положення осередку, що відбивають процеси горіння, дуже багато. Наприклад, вихід з ладу систем виявлення, повідомлення і гасіння пожежі, порушення роботи електричних годинників, телефонного зв'язку і т.і.    

Виявлення на місці пожежі первинних засобів пожежегасіння може свідчити про те, що в даному районі знаходився осередок пожежі.

У випадку загибелі людини, що не мала можливості залишити приміщення, у якому виникла пожежа, її труп іноді знаходять у місці, найбільш видаленому від осередку пожежі, головою убік від осередку, тому що людина, виявившись у небезпеці, прагне до виходу з приміщення, до вікон, проникає в нижні зони приміщень, де менше продуктів горіння (диму) і де нижче температура, а діти нерідко ховаються від вогню в затишних місцях (під ліжками, столами, у шафах і т.і.).

Спроба людини піти від небезпеки, що їй погрожує, логічно виправдовує таку непряму ознаку положення осередку пожежі. Те ж можна сказати і про реакцію тварин, які були захоплених пожежею без прив'язі, або про прагнення зірвалися з неї.

У процесі огляду місця пожежі і установленні осередку варто виявити сукупність не тільки прямих, але і непрямих ознак. Наприклад, при огляді трупа необхідно з'ясувати:

• конкретне місце його розташування. Якщо смерть наступила від отруєння і труп виявлений біля дверей, віконних і інших прорізів у стіні головою убік виходу або стіни, то це свідчить про те, що ця людина, одержавши отруєння продуктами горіння, намагалася піти від осередку пожежі і вийти з приміщення. У таких випадках труп інших ушкоджень, крім впливу від вогню, не має. Іноді людина, що палила (особливо в нетверезому стані) засипає з тліючою цигаркою або сигаретою, від яких згодом починають горіти одяг, постільні приналежності і т.і. Людина, одержавши отруєння, може залишитися на місці або спробувати встати і вийти з приміщення. У цих випадках цілком згоряють постільні приналежності, а труп виявляють на деякій відстані від місця сну, тобто осередку пожежі;

• вид одягу на трупі або його залишки, характер їх ушкоджень. Варто пам'ятати, що від впливу вогню одяг одержує округлі або неправильні форми ушкодження різної конфігурації. Але ніколи ці ушкодження не мають гострих кутів і ворсинок по краях. Наявність на одязі дірок з гострими кутами або ворсинками свідчить про їхнє походження до пожежі і можуть указувати на сліди насильницької смерті людини, тобто на інший злочин, схований пожежею;

• предмети і сліди, що є біля трупа;

• характер ушкодження й обгорання (вигоряння) трупа. Практика показує, що при пожежі в першу чергу згоряє голова і кінцівки трупа. Іноді, у залежності від місця виникнення вогню, можливе відділення кінцівок або їхніх частин від тулуба. Оглядаючи характер ушкодження трупа, варто звернути увагу на місце, де він знаходиться і чи могло на цьому місці відбутися таке горіння, чи малися тут пальні речовини у виді ЛЗР або ГР. На трупі в результаті впливу вогню або горіння його самого виникають ушкодження округлої або овальної форми без гострих кутів. Щоб установити особистість загиблих на пожежі, труп (або його частини) повинний бути негайно спрямований на судово-медичне дослідження.

Вищесказане можна підсумувати, посилаючись на "Методичний посібник з визначення осередка пожежі" авторів Тарабанчука С.Ф., Гуркіна А.І., Гусєва Л.К. : "Непрямі ознаки про місце перебування осередку пожежі - це факти, фіксовані очевидцями або приладами, що є вторинними проявами процесу горіння”.

Ці ознаки повинні узгоджуватися як з часом і місцем, так і з напрямком надходження інформації. От деякі приклади таких ознак: спрацьовування пожежної й охоронної сигналізація; зміна технологічного процесу, що зареєстрована приладами; відключення або інші явища електричної мережі, що зафіксовані візуально по палаючих лампочках або на слух по працюючих двигунах; поява запаху диму; поводження тварин, напрямок їхнього пересування або місця загибелі.

Непрямі ознаки на відміну від прямих, як правило, не показують точного положення осередку пожежі. Часто вони визначають його напрямок, ділянку, зону і приймаються в увагу в сукупності з іншими доказами по справі. Але значення таких ознак не знижується тому, що вони непрямі, оскільки ці ознаки можуть мати важливе, а іноді вирішальне значення.

 

4.5 Ознаки спрямованості поширення горіння

Ознаки спрямованості поширення горіння виникають на шляхах поширення пожежі з осередку та з його зони.

На відміну від ознак, що утворюються безпосередньо у осередку пожежі або над ним у межах обмеженої ділянки, ознаки спрямованості горіння можуть бути розташовані по більш-менш значній периферії від осередку, іноді в межах усієї зони пожежі.

Звичайне положення осередку пожежі встановлюється з урахуванням як тих, так і інших ознак по їхній сукупності.

Утворення ознак спрямованості горіння, що сприяють визначенню осередку пожежі, теж зв'язано з закономірностями горіння. Більш значний прогрів і руйнування конструкцій, матеріалів і предметів частіше відбувається ближче до місця виникнення пожежі. Насамперед це обумовлено фактором часу: на більш віддалених від осередку ділянках горіння виникає пізніше, тому за інших рівних умов на цих ділянках менші й поразки. Найбільш тривале горіння повинне бути у осередку пожежі.

Крім того, більш значні однобічні прогріви і руйнування конструкцій, предметів і матеріалів дуже часто виникають з боку, зверненого до осередку пожежі. Поверхні, звернені убік осередку, можуть одержати великі поразки й орієнтувати при визначенні напрямку, у якому поширювалася пожежа на тій або іншій ділянці. Останнє пояснюється тим, що теплове випромінювання і конвекція продуктів горіння, що поширюються з осередку, зустрічаючи звернені в їхню сторону поверхні, впливають на них, але прогрівають у значно меншому ступені або не впливають зовсім на поверхні, протилежні першим, що не знаходяться під безпосередньою дією випромінювання або потоку.

Зовнішній вигляд таких ознак різноманітний. Різноманітні умови, у яких поширюється горіння на пожежах. Та й різні частини будинків, матеріали, предмети і їхні деталі, що навіть знаходяться в подібних умовах, але мають неоднакові властивості, поводяться в обстановці пожежі по-різному. Одні з них вигорають, інші під дією високої температури змінюють колір, треті оплавляються і т.і. Вигляд таких ознак залежить також від тривалості пожежі і ступеня руйнувань. Разом з тим зазначені руйнування і сліди, що є результатом температурних впливів, відбивають закономірності теплових процесів пожежі.

Незважаючи на розмаїтість конкретних умов, особливостей і масштабів горіння на пожежах, правильна оцінка таких ознак дає можливість установити напрямок, у якому поширювалося горіння на окремих ділянках пожежі. Порівнюючи ступінь і особливості руйнувань на різних ділянках, установлюючи спрямованість горіння, можна зорієнтуватися щодо положення осередку пожежі або хоча б його зони. Потім уже на ділянці пожежі можна шукати відомі нам ознаки осередку.

Важливо, однак, не забувати, що утворення таких ознак можливо не тільки з розвитком горіння з осередку пожежі, але і з розвитком вогню із вторинних осередків горіння.

Деякі ознаки спрямованості горіння в межах окремої ділянки пожежі, а іноді і всієї зони горіння можуть утворити контури "конуса". Однак це можливо тільки в тому випадку, якщо визначена частина конструкцій спорудження збереглася. При більш значних руйнуваннях (у результаті горіння або розбирання конструкцій і матеріалів при гасінні пожежі) зберігаються лише окремі такі ознаки і вже без видимого зв'язку між ними. Багато з ознак спрямованості горіння узагалі ніякого відношення до "осередкового конуса" не мають.

Практика пожежно-технічної експертизи свідчить про велику важливість виявлення і правильної оцінки таких ознак. У криміналістиці "дріб'язків" немає. Виходячи з теорії судових доказів, ознаки спрямованості горіння поряд з іншими осередковими поразками являють собою доказові факти.

Відомо чимало випадків, коли належний облік і кваліфікована оцінка цих деталей сприяли правильному розслідуванню складних справ. Не завжди досить спиратися тільки на зовні "очевидні" ознаки осередку. Чим складніша задача визначення осередку пожежі (а отже, і його причини), тим глибше експерт зобов'язаний досліджувати всі деталі.

Ознак спрямованості горіння може бути дуже багато. Це утрудняє їхнє вивчення, а також виявлення й оцінку в конкретних випадках на пожежах. Тому, дотримуючись загального правила, яким керуються при науковому узагальненні фактів, найбільш розповсюджені види ознак спрямованості горіння доцільно привести в систему. Вивчення нескладної класифікації не складе великого клопоту особливо для тих працівників пожежної охорони, які безпосередньо зв'язані з установленням причин пожеж і практично знайомі з такими ознаками. Чим вище спостережливість, уміння шукати і читати сліди, чим фахівець впевненіше орієнтується в деталях своєї роботи, тим вище кваліфікація фахівця. Класифікація, що рекомендується, підказана практикою пожежно-технічної експертизи, склалася при узагальненні цієї практики і допоможе експертам у їхній роботі (схема 1).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Схема 1 - Класифікація ознак спрямованості поширення горіння

4.6 Послідовно загасаючі (наростаючі) поразки і сліди горіння

Загальна характеристика послідовно загасаючих поразок. При поширенні горіння в горизонтальних напрямках у межах якого-небудь предмета, устаткування, тієї або іншої конструкції, частини будинку, приміщення або спорудження в цілому найбільш значні руйнування, як відомо, частіше відповідають положенню осередку.

Якщо горіння ліквідоване в межах відповідної ділянки (предмета, устаткування, конструкції, приміщення, частини будинку) або спорудження збереглося хоча б частково, то нерідко можна помітити, що з видаленням від осередку пожежі руйнування зменшуються. "Загасання" руйнувань у міру видалення від осередку або, навпаки, наростання їх з наближенням до осередку пожежі орієнтують при встановленні місця виникнення пожежі.

Звичайно, можуть бути випадки, коли загальна закономірність зміни ступеня поразок порушується під впливом тих або інших обставин, що спотворюють таку закономірність. На окремих ділянках у межах зони горіння руйнування можуть бути великими або, навпаки, у зоні значних руйнувань може виявитися менш вигоріла ділянка. При одному осередку пожежі це відбувається або в силу особливостей конструкцій, предметів і матеріалів, або в результаті певних умов горіння на відповідних ділянках.

Причинами, що порушують поступове, послідовне загасання поразок, можуть бути більш висока горючість, кращий доступ повітря, горіння зосереджених матеріалів, окремих предметів, у результаті чого утворяться місцеві осередки з більш високою температурою і відповідні їм осередкові поразки. Або, навпаки, гірші умови газообміну, менша займистість матеріалів на окремих ділянках будуть мати своїм наслідком менші, локально обмежені руйнування.

Потрібно враховувати і можливість неоднакового навантаження на різні елементи. Руйнування конструкцій можуть бути великими при великих навантаженнях, від чого залежать напруги в перетинах елементів, що нагріваються або обгоряють. Але й у таких випадках загальна тенденція зміни ступеня поразок з видаленням від осередку пожежі може бути очевидною. Буде потрібно лише розібратися в причинах утворення осередкових або краще збережених ділянок, пояснити, чому в межах цих ділянок загальна закономірність зміни поразок виявилася порушеною. Остання задача є досить важливою. Без уважного аналізу причин цих явищ можна впасти у великі помилки при визначенні осередку пожежі і її причини.

Послідовно загасаючі (наростаючі) поразки, як відзначалося вище, можуть бути двох типів: періодично повторюваними і суцільними. Як ті, так і інші, нерідко знаходяться вже на ділянці самого осередку пожежі, складаючи його ознаки. Поширюючись за межі осередку, вони свідчать про спрямованість горіння.

Періодично повторювані поразки, що свідчать про спрямованість горіння, звичайно утворюються на будівельних конструкціях з однаковими повторюваними елементами, тобто на балках перекриттів і покрить, на лагах, підкосах, стійках і т.і.

Різні повторювані елементи (не обов'язково дерев'яні) можуть бути не тільки в будівельних конструкціях, але й в устаткуванні, установках, пристроях, апаратурі і т.і.

При відсутності обставин, що спотворюють, загальний характер термічних поразок таких елементів буде однаковим, оскільки елементи теж однакові. До певної стадії розвитку горіння великі поразки будуть звернені в, сторону осередку, ступінь же поразки кожної деталі визначається в таких випадках відстанню відповідної деталі від осередку, тривалістю горіння, температурним режимом, що може змінюватися з видаленням від осередку.

З подальшим розвитком горіння, у зоні якого виявилися однойменні горючі елементи, різниця в ступені обгорання їх поверхонь, звернених до осередку пожежі й у протилежну
сторону, може згладитися. Однак ступінь поразки повторюваних деталей у міру видалення від осередку й у цьому випадку залишиться такою, що загасає.

До числа ознак спрямованості горіння раніше ми віднесли випадки, коли горіння поширюється поперек балок, покрівлі і аналогічних їм елементів у порожнині покрить і перекриттів. Спрямованість горіння встановлювалася по послідовному зменшенню обгорання вертикальних граней з видаленням від осередку. У практиці можуть бути випадки, коли і на горизонтальних поверхнях будівельних елементів утворюються ознаки спрямованості горіння. Маються на увазі ті випадки, коли горіння поширюється в міжбалочному просторі, поперек балок, уздовж настилу (накату, опалубки, мостин) чи підшивки.

Ознаками спрямованості горіння, тобто ті ознаки, за якими визначається напрямок місця розташування осередку пожежі, рекомендується виявляти на пожежах, ліквідованих наприкінці розвитої чи загасаючої стадій. Ці ознаки виявляються на двох чи більшій кількості елементів (опори перекриття, рівномірно розташовані на площі пожежі, горючі конструкції декількох віконних рам, і ін.) по співвідношенню площі чи довжини ураженої і не ураженої поверхні елементів.

При значному ушкодженні однакових дерев'яних конструктивних елементів, коли ми не маємо на них ушкоджених ділянок поверхні, вони також несуть ознаки спрямованості
поширення горіння, але іншого виду: нарізних відстанях від осередку величини їхнього обвуглювання будуть різними. Елементи з найбільшою величиною обвуглювання будуть знаходитись ближче до осередку пожежі. З урахуванням швидкостей обвуглювання деревини 0,6 - 1,2 мм/хв., можна визначити орієнтовний час горіння і користатися часовою характеристикою для виявлення зони горіння.

Ознаки спрямованості горіння також можна визначити і по окремому елементі - дерев'яній опорі, столу і т.і. У цьому випадку про напрямок руху до зони осередку пожежі судять по асиметрії поразки елемента, тобто по різному ступені поразки елемента в його горизонтальному перетині. Сторона із найбільшою поразкою звернена у бік осередку пожежі.

Практично виявляти асиметрію можна візуально - поперечним розпилюванням дерев'яних елементів, а також по цвяхах, забитих у деревину.

Слід зазначити, що довгомірні вертикально розташовані дерев'яні деталі під час пожежі деформуються у виді дуги, кінці якої спрямовані убік осередку пожежі. Це пояснюється тим, що найбільший термічний вплив з боку осередку сприяє усадці частини волокон з боку нагрівання, що згинає дерев'яні деталі.

Металеві балки, труби в більшому ступені деформуються в зоні осередку пожежі. При цьому в безпосередній близькості від осередку пожежі поверхня деяких металевих конструкцій здобуває білий колір.

До ознак спрямованості можна віднести також сліди короткого замикання, що залишаються на місці пожежі на проводах, хомутах і інших струмопровідних елементах електричної мережі приміщення при відсутності захисту чи його загрубленні. З огляду на те, що напруга подається по проводах з однієї сторони, ми можемо знайти просторовий зв'язок між місцем короткого замикання з місцем виникнення пожежі.

Знайшовши всі місця коротких замикань і знаючи напрямок подачі напруги, ми можемо знайти частину приміщення, у якому виникла пожежа чи її ділянка. У випадку, якщо в приміщенні спостерігається наявність двох ліній зі слідами короткого замикання, розташованих перпендикулярно, місце осередку пожежі може бути знайдене більш точно.

Різноманіття умов виникнення і розвитку пожеж у кожнім окремому випадку може давати приклади ознак спрямованості горіння не тільки на однорідних конструкціях та елементах споруджень, але також і в умовах змішаного середовища в межах більш-менш великої зони горіння.

Суцільні загасаючі поразки (руйнування) і сліди горіння. Цей вид ознак спрямованості горіння відноситься до числа найбільш розповсюджених.

Якщо при періодично повторюваних поразках зміна руйнувань, що сталися в результаті пожежі, визначається порівнянням ступенів поразок по вузлових ділянках, однойменним повторюваним деталям, то при суцільних поразках і слідах спрямованість горіння встановлюється по їхній зміні.

 

Розділ 5. Методи встановлення осередку пожежі

5.1 Метод установлення осередку пожежі по площі
пожежі

Даний метод є одним з перших, які стали застосовуватися для установлення осередку виникнення пожежі. Взятий він з тактики гасіння пожеж.

Основним параметром, на якому базується даний метод, є площа пожежі. Площею пожежі називається площа проекції зони горіння на горизонтальну чи вертикальну площину.

Форма площі пожежі залежить від місця виникнення пожежі в приміщенні (у центрі, у куті, поблизу стіни будинку і т.і.) і часу. З часом форма площі пожежі може змінюватися; наприклад, із кругової переходити в прямокутну.

При круговому розвитку пожежі і часу поширення до 10 хвилин площа пожежі обчислюється за формулою:

,                           (1)

де t1 10 хв;

.                                    (2)

Вираження в дужках є не що інше, як радіус пожежі:

.                                   (3)

При часі поширення пожежі більш 10 хвилин до моменту введення перших стволів на гасіння пожежі, площа пожежі і його радіус розраховуються відповідно до формул:

,                          (4)

,                               (5)

де t2 = т-10.

При обмеженні поширення пожежі стінами приміщення, площа пожежі буде приймати форму півкола чи сектора при загорянні однієї зі стін чи у куті приміщення. Тоді розрахункові формули будуть виглядати таким чином:

,                (6)

,              (7)

,                (8)

,             (9)

У приміщеннях, у яких довжина в кілька разів перевищує ширину, наприклад, у коридорах готельних комплексів і т.і., пожежа тільки на самій ранній стадії буде мати кругову форму, а потім переходить у прямокутну. У залежності від місця виникнення, пожежа буде поширюватися в одному напрямку чи в декількох одночасно.

При цьому розрахункові формули будуть мати наступний вид:

 ,                 (10)

.                (11)

З моменту введення перших стволів і до моменту локалізації пожежі - значення лінійної швидкості в розрахунках приймається рівним 50% табличного значення, тобто

.                               (12)

У цьому випадку розрахунок площі пожежі здійснюється за наступними формулами:

,                  (13)

круговий розвиток;

,                (14)

-напівкруговий розвиток;

,                (15)

-кутовий розвиток;

,                 (16)

-прямокутний розвиток;

де       t3 = tт - tвв; tт - сучасний момент часу;

          tвв - час уведення перших стволів на гасіння;

          t3 = tлок - tвв; tлок - час локалізації пожежі, хв.

Так, вичертивши схему пожежі і відобразивши на ній площу розвитку пожежі, указавши напрямок поширення горіння, можна, з достатньою часткою імовірності указати проекцію осередкової зони на площину. По приведеним вище формулам (з урахуванням лінійної швидкості поширення вогню і часових показників) можна вирахувати параметри проекції осередкової зони на горизонтальну або вертикальну площину, що варто назвати осередковою площею і, більш того, указати місце її розташування.

Так, визначивши проекцію осередкової зони на площину, набагато швидше і легше можна знайти осередок виникнення пожежі.

Слід однак помітити, що даний метод виявляється діючим тільки в тому випадку, коли осередок пожежі приблизно
розташований на горизонтальній або вертикальній площині, тобто попадає в осередкову площу. Якщо ж осередок пожежі характеризується просторовими характеристиками, то варто використовувати метод його встановлення, розглянутий нижче.

 

5.2 Метод установлення осередку виникнення пожежі з використанням конфігурації зон пожежі

Як використання експрес-методу визначення осередку виникнення пожежі може бути рекомендований метод, розроблений у ВІПТШ МВС СРСР.

Пожежа як явище має свої просторові характеристики - форму і розміри. Форма пожежі може бути приведена до відповідної геометричної фігурі: кола, еліпса, півкола, прямокутника (до фігур на площині) чи кулі, конусу, циліндру (до об'ємних фігур) і т.і.

Кожна з перерахованих геометричних фігур має свій центр, визначення якого засноване на відомих з курсу геометрії способах і прийомах. На цьому ґрунтується запропонований метод визначення осередку виникнення пожежі за зонами його розвитку.

При визначенні границь розвитку зон горіння і теплового впливу, необхідно враховувати умови газообміну, наявність відкритих дверних, віконних і технологічних прорізів, а також систем приточной і витяжної вентиляції.

Для графічної побудови можливої зони виникнення пожежі необхідно у відповідному масштабі побудувати план приміщення, у якому відбулася пожежа, і нанести координатну сітку. Координатну сітку плану приміщення прив'язують до плану колон. На плані приміщення вичерчують форму і границі зон горіння і теплового впливу. Після виконання даної дії приступають до геометричної побудови можливої зони виникнення пожежі. Побудова цієї зони здійснюється в наступній послідовності.

 

 

Вибирають довільні точки по периметру зони теплового впливу чи зони горіння. Кількість обираних точок визначають у кожнім конкретному випадку з урахуванням форми зон горіння чи теплового впливу.

Для випадків, коли форма цих зон близька до кола, число обираних точок повинне бути не менш 5, а при формі, близької до еліпса, - не менш 10. Тут варто мати на увазі, що чим більше точок вибирають, тим точніше буде побудова можливої зони виникнення горіння.

Через довільно обрані точки проводять дотичні і перпендикуляри до них. Перпендикуляри проводять до взаємного перетинання один з одним усередині відповідної зони пожежі.

Точки взаємного перетинання перпендикуляра один з одним нумерують чи позначають відповідними буквами. Далі ці точки з'єднують ламаною лінією. Площина, обмежена ламаною лінією, указує на ділянку можливої зони виникнення пожежі.

Після визначення границь можливої зони виникнення пожежі роблять прив'язку даної ділянки до координатної сітки об'єкта, де виникла пожежа. Приступають до більш ретельного дослідження виділеного району з метою виявлення речових доказів, що вказують на причину пожежі, і визначення точного місця його виникнення.

Викладені принципи визначення центра різних геометричних фігур можуть застосовуватися як на стадії експертного і слідчого огляду місця пожежі, так і в процесі виробництва пожежно-технічної експертизи за матеріалами кримінальних справ. Правомірність використання даного методу визначення осередку виникнення пожежі доведена експериментально.

При формах зон розвитку пожежі, близьких до кола, відсоток відхилення дійсного місця первісного крапкового впливу джерела запалювання від визначеного геометричною побудовою по границях зон розвитку пожежі і координатних осей X і Y не перевищує 10-15%, але у всіх випадках крапка первісного впливу джерела запалювання лежить у зоні фігури, обкресленої через точки взаємного перетинання перпендикулярів.

Для форм зон розвитку пожежі, близьких до прямокутної, крапка первісного впливу джерела запалювання знаходиться в межах окружності з радіусом, рівним половині ширини прямокутника, проведеного з геометричного центра даної фігури. При формах зон розвитку пожежі, близьких до еліпса, крапка первісного впливу джерела запалювання лежить в межах окружності, рівній половині мінімального діаметра даної фігури.

Викладені методи визначення осередку виникнення пожежі взаємно доповнюють один одного і тому при слідчих і експертних оглядах місця пожежі можуть застосовуватися одночасно з метою об'єктивного визначення осередку виникнення пожежі.

 

5.3 Метод встановлення осередку пожежі за допомогою ультразвукових хвиль

В даний час у слідчій і експертній практиці найбільш широко використовується метод визначення осередку виникнення пожежі по Б.В.Мегорському. Сутність даного методу полягає в тім, що об'єкт пожежі піддається суцільному огляду з визначеною межею зорового сприйняття обстановки. У ході огляду виявляються ознаки спрямованості поширення горіння, сліди й ознаки, що вказують на осередок виникнення пожежі, і речові докази, що підтверджують безпосередню (технічну) причину виникнення пожежі.

Даний метод є досить надійним при установленні осередку виникнення пожежі, але для його здійснення вимагаються значні витрати часу, особливо на пожежах великих розмірів.

Для скорочення витрат часу і виключення суб'єктивних помилок при цьому методі огляду Ленінградською філією ВНДІПО МВС СРСР розроблений метод комплексного обстеження залізобетонних конструкцій за допомогою ультразвукових хвиль для виявлення осередкових ознак пожежі.

Для обстеження залізобетонних конструкцій за допомогою ультразвукових хвиль при огляді місця пожежі застосовуються наступні прилади, матеріали і пристосування: прилад КК-10ПМ чи УКБ-1М – 1; датчики з плоскими контактами на частоту 60 кГц чи експонентні концентратори на частоту 90-100 кГц; штанга для кріплення датчиків, використовувана при прозвучиванні високо розташованих конструкцій; кабель для підключення датчиків з розніманнями на кінцях довжиною 10 м; провід для заземлення приладу - 30 м; кабель для електроживлення приладу - 30 м; електролампа з патроном переносна; журнал для ведення записів; допоміжний інструмент, що складається з викрутки, бокорізів, ножа, електричного індикатора, шукача, крейди і ізоляційної стрічки.

По прибуттю на об'єкт пожежі експертна група з'ясовує по проектним даним і на місці пожежі план і висоту приміщення з указівкою фактичного розташування пожежного навантаження, устаткування і т.і.; габаритні розміри, марку бетону, товщину захисного шару і вид обробки поверхні залізобетонних плит і панелей стін, перекриттів, покрить і інших елементів; напрямок стиків між плитами і панелями; температуру конструкцій і повітря в приміщенні в момент початку прозвучування УЗ-хвилями.

Перед початком прозвучування описуються дані про пожежу, а саме характер і місця видимих руйнувань негорючих і важкогорючих конструкцій; моменти виникнення і ліквідації пожежі; час активного горіння; передбачувана причина пожежі; характер дій пожежних підрозділів при гасінні пожежі і використані при цьому вогнегасні засоби.

Установлення осередку виникнення пожежі здійснюється шляхом порівняння. Сутність методу полягає в порівнянні швидкості проходження УЗ-хвиль у нагрітих і не нагрітих зонах конструкцій через співвідношення:

Сr/Cro чи Ciro,                              (17)

де:     Cr - середнє значення швидкості проходження поверхневої УЗ-хвилі в бетоні, підданому температурному впливу при пожежі;

Cro - середнє значення швидкості проходження поверхневої УЗ-хвилі в бетоні, не підданому температурному впливу при пожежі;

Сі - середнє значення швидкості проходження подовжної УЗ-хвилі в бетоні, підданому температурному впливу при пожежі;

Сro - середнє значення швидкості проходження продольної УЗ-хвилі в бетоні, не підданому температурному впливу при пожежі.

Чим менше зазначені відносини швидкостей, тим більше руйнувань у бетоні і, отже, вище температурний вплив при пожежі на досліджуваній ділянці конструкції. Зони розподілу мінімальних значень відносин швидкостей визначають зону осередку виникнення пожежі.

Тактика установлення осередку пожежі цим методом здійснюється в такий спосіб.

На місці пожежі намічають план обстеження і вибирають найбільш характерні типи конструкцій. У відповідному масштабі складають план обраної конструкції і на ньому роблять розмітку по квадратах прозвучування. У кожнім квадраті визначають точки прозвучування, що нумерують у визначеній послідовності. Кроки прозвучування вибирають з урахуванням ступеня поразки і розмірів конструкції в межах від 25 до 50 см. Потім розмітку з плану переносять на натуру з урахуванням обраного масштабу побудованого плану.

У визначених точках прозвучування конструкції при необхідності захищають від залишків шпаклівки, фарби для створення акустичного контакту.

Обстеження конструкцій здійснюється за допомогою поверхневих і подовжніх УЗ-хвиль. Поверхневими хвилями прозвучивають конструкції, що при пожежі піддаються однобічному прогріву (стіни, перегородки, перекриття, покриття і т.і.). Подовжніми хвилями прозвучивають конструкції, що при пожежі піддаються трибічному чи чотирибічному прогріву (колони, ферми, балки, ригеля і т.і.).

На результати прозвучування впливає положення арматурного стрижня в бетоні. Якщо напрямок поширення УЗ-хвилі і розташування арматурного стрижня збігаються, то швидкість проходження хвилі підвищується. Якщо напрямок прозвучування перпендикулярний арматурному стрижню, то його положення не впливає на результати вимірів. Тому й в обраних точках для прозвучування виміри проводять при двох взаємно перпендикулярних положеннях шаблона з концентраторами і з отриманих даних вибирають найбільше значення часу проходження УЗ-хвилі.

При застосуванні поверхневих УЗ-хвиль, конструкції в намічених точках обстежують методом однобічного прозвучування. У залежності від стану бетону базу прозвучування вибирають у межах від 6 до 10 см. Час проходження УЗ-хвилі фіксують по першому максимумі прийнятого сигналу. Для порівняння з однотипною конструкцією поза зоною горіння визначають середню швидкість проходження поверхні хвилею, що приймають за еталонну Сro. Результати прозвучування поверхневими звуковими УЗ-хвилями в прийнятих точках заносять у таблицю.

Для обстеження конструкцій прозвучуванням подовжніми хвилями вибирають ті самі елементи частин будинків. Обстеження проводять методом наскрізного прозвучування. Датчики встановлюють із протилежних сторін обраної конструкції точно навпроти один одного, заміряють товщину конструкції в тім місці, що вважають базою вимірів. Час проходження УЗ-хвилі фіксують по першому надходженню прийнятого сигналу. На непрогрітій ділянці чи на однотипній конструкції визначають середню швидкість подовжньої хвилі, що приймають за еталонну Сro.

Результати прозвучування подовжніми УЗ-хвилями в прийнятих точках заносять у таблицю.

Після завершення прозвучування обраних конструкцій для кожної точки обстеження розраховують середнє значення часу проходження поверхневої (подовжньої) УЗ-хвилі по формулі:

                                   (18)

де:   t - середній час проходження поверхневої (подовжньої) УЗ-хвилі, мкс;

ti - обмірюване значення часу прохорждения УЗ-хвилі в досліджуваній точці, мкс;

n - число вимірів за часом проходження поверхневої (подовжньої) точці вимірів повинне бути не менш п'яти.

При прозвучиванні поверхневими УЗ-хвилями відносну швидкість, вираженучерез відношення обмірюваної швидкості проходження УЗ-хвилі до еталонного, розраховують по формулі:

 Сі/Сro= (tr-to)/(tro-t0)                         (19)

де:    tr - середній час проходження поверхневих УЗ-хвиль у досліджуваній точці, мкс;

tro -середній час проходження поверхневих УЗ-хвиль у бетоні, не підданому температурному впливу при пожежі, мкс;

to - середній час затримки УЗ-хвилі в датчиках і сполучних кабелях, мкс.

При прозвучиванні подовжніми УЗ-хвилями відносну швидкість, виражену через відношення обмірюваної швидкості проходження УЗ-хвилі до еталонного, розраховують по формулі:

Ci / Сro = (δi . 106) / (ti – tю). δю                   (20)

де:      δi , δю - відповідно база прозвучивания в досліджуваній точці на місці пожежі й у бетоні, не підданому температурному впливу при пожежі, м;

ti і tю -відповідно середній час проходження подовжніх УЗ-хвиль у досліджуваній точці на місці пожежі й у бетоні, не підданому температурному впливу при пожежі, мкс.

Після завершення розрахунків відносної швидкості проходження поверхневих (продольних) УЗ-хвиль їх значення проставляють на плані конструкції. Потім на плані умовно обраним штрихуванням відзначають зони, у яких відносна швидкість проходження УЗ-хвиль знаходиться відповідно в межах 1.6 - 0.91; 0.9 - 0.81; 0.8 - 0.71; 0.7 - 0.61; 0.6 - 0.51 і т.і. Зона найменшої відносної швидкості відповідає зоні найбільших руйнувань конструкції під дією тепла на пожежі і відповідає, як правило, осередку виникнення пожежі.

Остаточний висновок про положення осередку виникнення пожежі роблять тільки з урахуванням розташування і характеру вигоряння пожежного навантаження на об'єкті, де відбувається пожежа.

При відомому часі горіння по відносній швидкості проходження поверхневих (подовжніх) УЗ-хвиль можна визначити поле розподілу температур, до яких нагрівалася конструкція при пожежі в приміщенні з точністю до ±50°С. Зона максимальних температур відповідає осередку виникнення пожежі. Викладений метод визначення осередку виникнення пожежі за допомогою УЗ-хвиль істотно доповнює перший. Але область застосування даного методу поки обмежується тільки залізобетонними конструкціями, виконаними з марок бетону від М200 до М600.

 

5.4 Метод визначення осередку пожежі по дослідженню обвуглених залишків деревини і ДСП. Добір проб обвуглених залишків деревини і ДСП на місці пожежі

У ряді випадків осередкові ознаки на місці пожежі виражені не ясно і тому виникають утруднення при установленні осередку пожежі, отже, і з’ясуванні її причини. У таких випадках практичному працівнику неоціненну допомогу можуть
надати дослідження різних ушкоджених вогнем предметів і матеріалів, розроблені Ленінградською філією ВНІІПО МВС РФ.

Одним з найбільш доступних у приладовому відношенні й, у той же час, найбільш інформативних є метод визначення осередку пожежі по залишках обвуглювання дерев'яних конструкцій.

Суть даного методу полягає в тому, що деревина термічно розкладається в умовах пожежі, проходить цілий ряд хімічних перетворень своєї структури, а також і фізико-хімічних властивостей.

Фізико-хімічні властивості вугілля, що утворюється в умовах пожежі, визначається в основному температурою і тривалістю теплового впливу. Вплив інших умов, наприклад, повітрообміну, як правило, є другорядним і їм можна зневажити.

До безсумнівних переваг цього методу варто віднести те, що на обумовлені фізико-хімічні властивості вугілля не здійснюють впливу ні порода досліджуваної деревини, ні можлива присутність на поверхні деревини в момент виникнення пожежі ЛЗР і ГР.

У той же час збереження на поверхні вугілля деяких інших, що заважають його аналізу компонентів, наприклад, мінеральних залишків лакофарбових покриттів, істотно змінюють фізико-хімічні властивості вугілля за глибиною вугільного шару. Це обумовлює досить тверді вимоги до добору проб вугілля на місці пожежі. Тільки при дотриманні всіх описаних вище вимог метод визначення осередку пожежі по деревинних ву-гільних залишках буде максимально інформативний.

Насамперед при доборі проб вугілля необхідне ретельне візуальне обстеження обгорілих конструкцій і предметів. Добір проб доцільний у точках з найбільшою глибиною обвуглювання, на ділянках, де по тим чи іншим розумінням передбачається осередок пожежі, зона тривалого горіння чи тління, а також в інших точках, інформація про тривалість і інтенсивність процесу горіння, який становить першочерговий інтерес для дослідника.

Дуже доцільний добір проб у значній кількості точок
(15-20 і більш) по всій зоні пожежі. Це дає можливість більш об'єктивно відтворити картину її розвитку. Дуже важливо, щоб у намічених точках добору проб шар вугілля не був порушений, сколений, тому що ушкоджена ділянка вугілля непридатна для аналізу.

В обраних точках змінюється товщина шару вугілля. Зручніше за все це робити за допомогою штангенциркуля-глибиноміра. При його відсутності для вимірів може бути використана тонка металева лінійка. Вона також легко протикає шар вугілля, але не входить у деревину.

Крім товщини шару вугілля в даній точці визначається величина втрати перетину конструкції (hn). Якщо пробу відбирають на ділянці деревини з роздутої при пожежі поверхні, то приймають hn=0.

Визначають також первісну товщину елемента конструкції на даній ділянці. Роблять це або виміром конструкції на уцілій ділянці, або шляхом обмірювання аналогічних конструктивних елементів (дощок підлоги, балок і т.і.).

Потім приступають до добору проби. За допомогою ножа чи скальпеля на дослідження відбирають верхній (3-5 мм) шар вугілля з площі до 5 см2, попередньо змахнувши з його м'яким пензликом хлоп’я золи і часточки пожежного сміття.

Варто підкреслити, що властивості вугілля міняються по шарах, тому шар потрібно відбирати по можливості точно й акуратно. У місцях суцільних прогарів вугілля відбирають по схилі "кратера" прогару, бажано в 2-3 точках, окремими пробами. У випадках же великих тріщин пробу відбирають не в тріщині, а на поверхні елемента конструкції. Тут же вимірюють товщину обвугленого шару.

Вугілля необхідно відбирати з боку, зверненого до джерела теплового впливу. Якщо неясно, відкіля відбувався вогневий вплив, то окремі проби відбирають із двох сторін.

Відібране вугілля упаковують у стандартні паперові конверти, на кожнім конверті вказують номер проби і місце її
добору на плані. На кожнім конверті також указуються чисельні значення величин: hy; hn; h, обумовлені в процесі добору проб вугілля. До проб вугілля повинна бути обов'язково представлена план-схема місця пожежі з указівкою місця добору проб. Описаний метод визначення осередку пожежі по дослідженню фізико-хімічний властивостей вугілля успішно застосовується протягом ряду років ВПЛ УДПО УМВС Одеської області і зарекомендував себе як інформативний, достовірний і досить простий. Застосування даного методу дозволяє вказати для кожної точки, у якій відібрана проба два найважливіших параметри: час теплового впливу (у хвилинах) і температуру (у °С). Маючи ці дані для 15 - 20 точок по всій зоні пожежі, можна, об'єднавши лініями точки з однаковими чи близькими параметрами, одержати представлення про спрямованість поширення вогню, а також про місце розташування осередку пожежі.

 

5.5 Визначення осередку пожежі по показанням
очевидців

Класифікація ознак осередку, викладена вище, являє собою один з "ключів", необхідних для обґрунтованого визначення місця виникнення пожежі. Ті поразки, що закономірно утворюються на пожежі і сліди горіння є найважливішою і найбільш об'єктивною ознакою положення осередку. Але, як уже відзначалося, остаточний висновок про положення осередку пожежі може бути зроблений тільки по сукупності цілого ряду даних.

Визначаючи положення осередку пожежі необхідно враховувати:

  показання очевидців про місце і час виникнення пожежі, появи його прямих і непрямих ознак, про особливості розвитку пожежі;

  умови й особливості горіння на досліджуваній ділянці;

  результати пожежі.

Для того щоб висновок про місце виникнення пожежі був не тільки правильним, але і безперечним, переконливим навіть для тих, хто погоджується з таким висновком або з ним не схильний, потрібно зібрати, правильно проаналізувати й оцінити дані по всім перерахованим трьом пунктам, обов'язково зіставивши їх між собою. Не можна робити висновок по одному із зазначених пунктів. Помилки з визначенням осередку пожежі нерідко бувають результатом ігнорування слідчими й експертами цієї вимоги. Вона є практично дуже важливою.

Помилку з висновком про осередок пожежі, зроблену без обліку усіх фактичних обставин, можна і не помітити, не маючи спеціальної кваліфікації. Показання свідків про ознаки пожежі по появі вогню чи диму можуть виглядати на перший погляд переконливими і послужити основою для інших висновків попереднього слідства і суду. Але помилковість таких висновків стане очевидною наприклад, якщо з'ясується, що осередкові поразки знаходяться в іншім місці і що вогонь з цього місця поширився туди, де його побачили очевидці, завдяки особливостям конструкцій будинку й інших місцевих умов, що спочатку не були враховані. І навпаки. Поспішний, неправильний висновок про положення осередку пожежі може бути зроблений по класичних осередкових ознаках. Вони теж будуть виглядати переконливими. Однак, такий висновок, у свою чергу, може втратити зміст, якщо з'ясується, що в місці з осередковими поразками в момент виявлення пожежі горіння не було, а були умови, які сприяли розвитку вторинного осередку.

Аналіз усіх фактичних даних дуже часто вимагає великої і кропіткої роботи.

 

5.5.1 Оцінка показань очевидців при визначенні осередку пожежі

Показання свідків-очевидців є одним з найбільш розповсюджених джерел доказів. Кримінальний процес ставить цей вид доказів в один ряд з іншими видами доказів. Тому
і показання свідків-очевидців служить дуже розповсюдженим засобом встановлення істини по справах про пожежі.

При установленні осередку пожежі показання очевидців можуть мати особливо велике значення, якщо пожежа була ними виявлена у початковій стадії. Замічена поява запаху диму, вогню, його відсвіту, шуму, звуків, ударів і вибухів, хвилювання домашніх тварин і т.і. з урахуванням місця, часу і характеру цих явищ повинна бути зіставлена з іншими обставинами в справі.

Не завжди перші ознаки виниклого горіння, на його початку, сприймаються вірно, як ознака пожежі: інтенсивне горіння сухих дерев'яних конструкцій нерідко приймають за шум сильного дощу, граду; запах диму пожежі, що почалася, перший час зв'язують з порушенням нормальної дії приладів опалення, пояснюють якимись роботами, але не раптово виниклою пожежею. При обліку і дослідженні таких даних важливо установити час і місце появи таких ознак, позицію, відкіля вони були замічені, тривалість періоду, що відокремлює їхню появу до того, як був установлений їхній дійсний зміст, тобто треба установити, де саме і як виглядали ознаки уже виявленої пожежі.

Особі, що здійснює дізнання чи слідчому, що допитує очевидців пожежі, потрібно чітко представляти обстановку, у якій відбувалися явища, що спостерігалися очевидцями. З цією метою, якщо немає можливості проводити роботу на місці чи користатися фотознімками, планами і кресленнями об'єкта, корисно зобразити хоча б у виді нескладної схеми фасад, частину будинку, план приміщення, де були замічені ознаки пожежі, що почалася. На схемі очевидець покаже, з яких прорізів (двері, вікна, ворота) чи в якім місці виходив дим, де були видні відблиски полум'я, на якій ділянці приміщення чи конструкцій було чутно тріск і т.і. Точними на такій схемі повинні бути кількість дверей, вікон, димарів будинку і т.і. деталей, щодо яких орієнтується ділянка, де була замічена пожежа, а також місце, на якому в цей час знаходиться свідок.

Частіше особа, яка здійснює дізнання чи слідчий, приступаючи до роботи, ще не знає місцевих особливостей, не знайомий із плануванням і іншими деталями об'єкта пожежі. У результаті пожежі первісна обстановка може взагалі не зберегтися. Пояснення ж, підкріплені схемою, можуть не забезпечувати правильної передачі інформації очевидцем і сприйняття особою, яка проводить дізнання або слідчим положення того місця, де були помічені ознаки пожежі, що почалася. А це дуже важливо. Приведемо випадок, коли показання свідків дозволили установити місце і причину виникнення пожежі.

13 листопада о 13 годин 15 хвилин у складі № 2 цукрового заводу ім. Газети "Правда" с. Кирикова Писаревського району Сумської області виникла пожежа. Вогнем було знищено приміщення складу в якому знаходилося 4100 т цукру.

Під час огляду місця події було встановлено, що склад являє собою одноповерхову цегельну будівлю розмірами в плані 17 м на 69 м, висота до коника покрівлі складає 12м. На головному фасаді торцевої стіни маються два прорізи для в'їздних воріт. Один проріз розташований у центральній частині і має розміри 2,3 м на 3,1 м, другий проріз розташований лівіше і має розміри 2,3 м на 2,95 м. У верхній частині стіни мається проріз розміром 1,2 м на 1,8 м, у ньому маються залишки дерев'яного короба. Даний проріз знаходиться на висоті 9 м від рівня підлоги. У причілках складу маються по 15 віконних прорізів розмірами 1,4 м. на 2,2 м. У передній частині складу праворуч від центральних воріт лежать рулони з руберойду, а поруч 7 стопок обгорілого шиферу і металеві ваги. Руберойд і ваги також обгорілі. Уздовж правої стіни складу проходить транспортер, що завалений обгорілими мішками з цукром. Усередині складу на всій площі знаходяться обгорілі мішки з цукром. По поверхні мішків розташовується чорний шар обвугленого цукру. При цьому шар обвуглювання цукру розташовується нерівномірно. Так на відстані 20 м від тильної стіни шар обвуглювання виявляється на висоті 3,5 м від рівня підлоги. У правій стороні, на відстані 6 метрів від торцевої стіни знаходиться штабель обгорілих мішків з цукром, на якому зверху мається шар обвугленого цукру товщиною 0,7 м. Далі, центральна частина штабелів обгорілих мішків з цукром по всій довжині складу вигоріла нерівномірно, при цьому обвуглювання мішків з цукром коливається від 3,5 м до 7 м від рівня підлоги. Найбільша глибина масового обвуглювання складає:

• проти 5-го вікна від входу, проти 8, 10 і 11 вікон;

• проти 15-го вікна від виходу складає 3,5 м від рівня підлоги;

• проти 2, 3, 4 і 9 вікон рівень обвуглювання складає 4,5 м від рівня підлоги.

Найбільше обвуглювання мішків з цукром знаходиться в лівої стіни в другій половині складу і проти 3-5 вікон.

Прогари мішків з цукром на глибину спостерігаються в місцях стиків мішків при їхньому укладанні.

На причілках мається по 15 віконних прорізів. На лівій стіні дерев'яні віконні плетіння і коробка обгоріли в такий спосіб. На перших трьох від входу вікнах збереглися обгорілі короби і плетіння і на них маються металеві ґрати зі сталевих лозин діаметром 32 мм. з розмірами отворів 15x15см. В інших вікнах маються незначні, обгорілі залишки коробів. За 9-м вікні частина лівого причілка, у зв'язку з обвалом відсутня. Унизу на обгорілих мішках цукру під вікнами лежать металеві ґрати, аналогічні описаним вище. На даній стіні штукатурка збереглася на рівні другого вікна, далі в глиб складу штукатурка відсутня. На стіні в окремих місцях маються задимленості, що розташовуються від 4-го вікна всередину складу й у нижній її частині. А в окремих місцях зі стіни звисають у глиб складу металеві аркуші покрівлі зі шматками шиферу. Під стіною також лежать металеві аркуші покрівлі зі шматками шиферу.

На тильній торцевій стіні штукатурка відсутня. У центральній частині стіни усередині складу мається відкладення сажі і кіптяви у виді конуса з вершиною, зверненою до коника покрівлі. Ширина даної плями відповідає ширині стіни. Вершина конуса знаходиться на висоті 10 м від рівня підлоги.

Права від входу стіна також має 15 прорізів для вікон, що конструктивно улаштовані аналогічно вікнам на лівій стіні. Ґрати збереглися на 1-6 вікнах, дерев'яні віконні плетіння відсутні у всіх вікнах. Ступінь обвуглювання дерев'яних коробів зменшується до виходу зі складу. У 7 і 8 вікнах короба відсутні. Дерев'яні короби вікон правої стіни обгоріли менше, ніж короба вікон лівої стіни. На другій половині складу штукатурка збереглася у верхній її частині на 1 м нижче рівня вікон. У першій половині на даній стіні штукатурка збереглася по усій висоті. Зверху на торці правої стіни також маються залишки покрівлі у виді металевих аркушів і шматків шиферу і збереглися вони на більшій частині стіни. Залишки покрівлі розташовуються в центральній частині стіни. Стіни складу мають товщину 0,7м, а в місцях розташування колон - 1,1м.

Згідно висновку електротехнічної експертизи слідів короткого замикання виявлено не було.

Відповідно до хімічної експертизи виявлені сліди нафтопродуктів у пакеті № 1 (зразки узяті на відстані 7 м від тильної торцевої стіни і 4 м від правої стіни), у пакеті № 3 (зразки узяті на відстані 20 м від тильної торцевої стіни і 5 м від правої стіни), у пакеті № 6 (зразки узяті на відстані 35 м від тильної торцевої стіни і 4м від правої стіни), у пакеті № 7 (зразки узяті на відстані 35 м від тильної торцевої стіни і 4м від лівої стіни). Інші вихідні дані див. у матеріалах кримінальної справи.

 

5.5.2 Питання, поставлені на вирішення ПТ експертизи

1.У якім місці почалося горіння (осередок пожежі) і який напрямок поширення вогню?

2. Чи можливо самозаймання цукру, а також інших предметів, цукрового пилу, руберойду і якщо так, то при яких умовах?

3.Яка безпосередня причина пожежі?

4. Які обставини сприяли виникненню пожежі й інтенсивному горінню?

5.Який приблизний час, судячи з характеру пожежі, повинен пройти від моменту загоряння до появи відкритого вогню?

6. Яка температура спалахування цукру, мішковини, руберойду, дерев'яних перекриттів, прогумованої стрічки транспортера і від якого джерела вогню могло відбутися загоряння?

7. На кому з посадових осіб лежать обов'язки дотримання правил пожежної безпеки?

8. Чи виконала дана посадова особа всі дії, необхідні для попередження пожежі, чи входили в його обов'язки ці дії, якщо ні, то які дії не були виконані?

9. Чи мається причинний зв'язок між допущеними порушеннями вимог пожежної безпеки і виникненням пожежі?

10. Чи правильно використовувалися технічні засоби і техніка при гасінні пожежі?

 

5.5.3 Дослідження

Для розуміння даного питання, викладемо деякі теоретичні положення щодо ознак осередку пожежі і спрямованості поширення горіння.

Розрізняють три зони розвитку пожежі: горіння, теплового впливу і задимлення.

1. Зона горіння - частина простору, у якому пальні продукти розкладання твердих речовин, рідин, газів горять, утворюючи на поверхні світний шар полум'я. Зона горіння після пожежі визначається по наступним ознакам: наскрізним прогарам, повному вигорянню пожежного навантаження, глибокому обвуглюванню окремих конструкцій, предметів, тепловим деформаціям чи обваленню неспалених конструктивних елементів спорудження, утворенню тріщин, зруйнованому захисному шару арматури, відшаруванню захисних конструктивних покрить і т.і.

Продукти горіння, що містять частки вуглецю, осідаючи на вертикальних і горизонтальних поверхнях, утворюють кіптяву. При температурі горіння вище 600-630°С осілі частки
диму (вуглецю) вигорають і утворюють білі плями. Ці плями в ряді випадків можуть указувати на місце первісного виникнення горіння.

 

2. Зона теплового впливу - частина простору, що є продовженням зони горіння, у якій за рахунок випромінювання, конвекції, теплопровідності відбуваються зміни первісного стану поверхонь конструкцій, устаткування і т.і.

Якщо в цій зоні зосереджені пальні матеріали, то різко зростає імовірність їхнього загоряння і подальшого поширення пожежі. На розміри зони теплового впливу впливають умови газообміну, характер пожежного навантаження.

По ознаках зони теплового впливу можна відновити його границі і використовувати отриману інформацію для визначення осередку пожежі.

 

3. Зона задимлення - частина простору, що прилягає до зони горіння, у якій неможливе перебування людей без засобів захисту органів подиху. Ознакою зони задимлення є наявність часток диму на поверхнях конструкцій, устаткування, матеріалах. Дим, що виділяється при горінні різних речовин і матеріалів, розрізняється по кольорі, запаху і щільності.

Таким чином, використовуючи в сукупності дані про закони розвитку пожежі, можна зробити висновок про місце розташування осередку пожежі.

Однак, основні осередкові ознаки під час пожежі формуються зоною горіння.

Осередкові ознаки - це такі характерні термічні поразки речовин, матеріалів, устаткування, обстановки і конструктивних елементів будинків і споруджень, по яких установлюються координати осередку пожежі - місця, де по тим чи іншим причинам виникає неконтрольоване горіння.

У результаті горіння, що відбувається на пожежі, матеріали, конструкції, устаткування й окремі предмети в зоні дії
високої температури, перетерплюють різні руйнування, чи деформації, або знищуються цілком.

Як правило, у місці виникнення пожежі відбуваються найбільш сильні вигоряння і руйнування. На інших ділянках пожежі на конструкціях, устаткуванні і матеріалах у результаті теплового впливу утворюються характерні ознаки, що свідчать про спрямованість горіння. Причиною утворення осередкових ознак є теплові процеси, що закономірно протікають при горінні у осередку пожежі.

До основних закономірностей теплових процесів у осередку пожежі відносяться:

• більш тривалий час горіння у осередку в порівнянні з іншими ділянками пожежі;

• підвищений температурний режим;

• передача тепла висхідним конвективним потоком.

Тривалість горіння при пожежі в приміщенні визначається багатьма факторами, серед яких найбільш важливими є величина пального навантаження приміщення, швидкість вигоряння матеріалів і умови газообміну. Як правило, тривалість горіння у осередку пожежі, перевищує тривалість горіння на інших ділянках пожежі, причому різниця може складати значний час.

Формування у осередку пожежі більш високого температурного режиму в порівнянні з іншими зонами пожежі викликається наступними факторами:

• великим тепловиділенням у осередку пожежі в порівнянні з іншими зонами пожежі;

• характером поширення температурного режиму при пожежі в приміщенні;

• фізичними законами формування температурного режиму в конвективних потоках.

До закономірностей теплових процесів у осередку пожежі відноситься і характер поширення горіння, конвективних потоків з осередку пожежі і внаслідок цього, своєрідна поразка конструкцій за рахунок тепла, що міститься в масі конвективного струменя.

Розглянуті вище основні закономірності теплових процесів притаманні тільки горінню у осередку пожежі.

По характері осередкових ознак, що утворилися, установлюється місце чи зона виникнення пожежі. Незалежно від конкретних умов осередкові ознаки по особливостях їхнього утворення і положенню в зоні пожежі поділяються на дві основні групи:

• ознаки осередку пожежі, що утворюються на ділянці його виникнення;

• ознаки спрямованості поширення горіння.

До ознак осередку пожежі на ділянці його виникнення відносяться:

• руйнування і сліди горіння у осередку пожежі;

• руйнування і сліди горіння над осередком пожежі;

• "осередковий конус".

Ознаки спрямованості горіння утворюються на шляхах поширення пожежі (у зонах горіння і теплового впливу). На відміну від ознак, що утворюються безпосередньо у осередку пожежі в межах обмеженої ділянки, ознаки спрямованості горіння утворюються в межах усієї зони пожежі. У зонах з більш тривалим тепловим впливом і підвищеним температурним режимом відбуваються більш значні поразки конструкцій, устаткування і матеріалів. Унаслідок впливу конвективних потоків і випромінювання, конструкції, устаткування і матеріали більш сильно ушкоджуються з боку осередку пожежі.

Ознаки спрямованості поширення горіння розділяються на наступні два види:

• послідовно загасаючі поразки і сліди горіння;

• довільно розташовані поразки і сліди горіння.

Послідовно загасаючі поразки - сліди теплового впливу на конструкціях, устаткуванні і матеріалах зменшуються з видаленням від осередку пожежі.

Довільно розташовані поразки - сліди теплового впливу на окремих предметах, ділянках конструкцій, частин будинків чи на групі аналогічних об'єктів, що не повторюються з видаленням від осередку пожежі і знаходяться на однаковій відстані від нього.

Підсумовуючи вищенаведені теоретичні положення, можна зробити висновок, що визначення осередку пожежі має дуже важливе значення і безпосереднє зв'язано з причиною пожежі.

Для її визначення проаналізуємо наявний у кримінальній справі протокол огляду місця пожежі і показання очевидців.

У протоколі огляду місця пожежі зазначено, що найбільша глибина масового обвуглювання цукру спостерігається в районі розташування 5-11 вікон від входу в склад.

На наступних листах вищевказаного документа зазначено, що ступінь обвуглювання дерев'яних коробів вікон зменшується до виходу зі складу. На другій половині правої стіни складу (від вхідних дверей) штукатурка збереглася у верхній її частині на 1 м нижче рівня вікон. У першій половині складу штукатурка на даній стіні збереглася по всій її висоті.

Свідок Бесєдін В.Д. показує, що коли він зайшов у склад, то помітив наявність диму, вогню ж видно не було. Коли він пройшов далі, те побачив маленький вогник наприкінці штабеля.

Свідок Линник А.Н. показує, що коли він зайшов у склад, то горів дах складу приблизно на 1/3 довжини складу, але не більш половини. Свідок Яременко Н.Н. показує, що коли вона побачила пожежу на складі № 2, то дим йшов з 4-5 вікон з боку цеху механізації, тобто з вікон далеких від входу в склад.

Свідок Пилипенко Г.Н. показує, що спочатку дим йшов з-під даху від глухої стіни складу.

Свідок Болотний A.M. показує, що димів дах тильної глухої стіни. Коли він зайшов у склад, то побачив що вогнем вже охоплена половина даху з боку далекої глухої стіни.

Свідок Карпусь А.В. показує, що коли він біг уздовж лівої стіни складу, то полум'я було видно з-під даху задньої половини лівої стіни складу, приблизно до половини і до глухої стіни.

Свідок Базимова В.М. показує, що спочатку побачила горіння верхньої частини складу № 2 з торця. Виривався дим з-під даху, у вікна, у тріщину торцевої стіни.

Виходячи з приведених витримок протоколу огляду місця пожежі і показань очевидців, дійдемо висновку, що первісне горіння виникло в другій половині складу № 2, тобто в далекій від входу його частині.

Тепер нам необхідно конкретизувати місце первісного виникнення горіння. Для цього звернемося також до протоколу огляду місця пожежі і до протоколів допиту свідків.

У протоколі огляду місця пожежі відзначено: центральна частина штабелів мішків з цукром, по всій довжині складу вигоріла не рівномірно, при цьому обвуглювання мішків з цукром коливається від 3,5 до 7 м від рівня підлоги. Найбільша глибина масового обвуглювання спостерігається проти 5, 8, 10, 11 вікон від входу. Проти 12 вікна від входу глибина обвуглювання цукру складає 3,5 м від рівня підлоги. Найбільше обвуглювання мішків з цукром знаходиться з лівої сторони в другій половині складу і проти 3-5 вікон. Прогари мішків з цукром на глибину спостерігаються в місцях стикування мішків при їхньому укладанні.

У протоколі відзначено: на лівій стіні дерев'яні віконні плетіння і короби обгоріли в такий спосіб. На перших 3-х від входу вікнах збереглися обгорілі короби і плетіння. В інших 4-9 вікнах маються незначні, обгорілі залишки коробів. На даній стіні штукатурка збереглася на рівні 2-го вікна, далі всередину складу штукатурка відсутня. На стіні в окремих місцях маються кіптяви, що розташовуються від 4-го вікна всередину складу й у нижній його частині.

На правій стіні складу дерев'яні віконні короби і плетіння обгоріли в такий спосіб. Ступінь обвуглювання дерев'яних коробів зменшується до виходу зі складу. У 7-8 вікнах дерев'яні короби відсутні. Дерев'яні короби вікон правої сторони обгоріли менше, ніж короба вікон лівої сторони. На другій половині даної стіни штукатурка збереглася у верхній її частині на 1 м нижче рівня вікон. У першій половині складу на даній стіні штукатурка збереглася по всій її висоті.

Таким чином найбільші ушкодження в результаті впливу вогню мають дерев'яні короби вікон лівої стіни на рівні 4-9 вікон від входу.

На правій стіні найбільші ушкодження мають дерев'яні короби 7 і 8 вікон від входу.

У протоколі огляду місця пожежі зазначена, що транспортер, що стояв у правої стіни має обгорання фарби і деформацію конструкцій від 6-го вікна й убік тунелю.

Очевидці, таким чином, деталізують місце первісного виникнення пожежі.

Свідок Бесєдін В.Д. показує, що коли він з начальником електричного цеху пройшов далі в глиб складу, то побачив маленький вогник наприкінці штабеля.

Свідок Харченко Л.Ф. показує, що приблизно 13 год. З0 хв. вона була в складу № 2. Вона побачила, що дах складу № 2 був задимлений. Дах почав валитися через 5 хвилин, після чого з'явився вогонь наприкінці будинку з правої сторони, якщо стояти обличчям до вхідних дверей.

Свідок Громовий Н.Є. показує: дим поширювався з правої сторони складу, наприкінці його, якщо ставати обличчям до дверей складу.

Свідок Хлебко Г.І. показує наступне. "Коли вантажився трактор Т-150, я почув вибух з боку цукрового складу. З вікна вирвалося полум'я близько 5 м. заввишки. Як мені здається, полум'ям вибило раму зі стеклами і назовні вискочило полум'я. Колір полум'я був червоний, але через кілька секунд полум'я пропало і повалив дим, що йшов із усього складу. Через лічені секунди навколо складу усе було в диму. Колір диму був середній між сталевим і чорним. Вогонь вирвався з 2-го чи 3-го вікна з боку залізниці".

На додаток до своїх показань він говорить, що коли він дивився на склад те побачив, що з 3-го чи 4-го вікна вирвалося полум'я, довжина якого була 3-5 м, полум'я було червонуватого кольору. З інших вікон полум'я не виривалося. Полум'я виривалося з вікна десь протягом 1-ї хвилини, а можливо і менше. Потім полум'я перестало вириватися і по всій довжині складу з-під даху повалив дим. Дим був темний, але не чорного кольору.

Свідок Корнієнко А.І. показує наступне. Приблизно в 13 год. 20 хв. він прибіг до другого складу і побачив, що з усіх вікон складу валить дим. Дим валив чорний і з усіх вікон рівномірно. Приблизно через 5 хв. у всіх вікнах стали видні відблиски полум'я. А ще через 10 хвилин прогорів й обвалився дах складу. Увесь час свідок знаходився з правої сторони складу, якщо дивитися з боку вхідних дверей. Сила полум'я була скрізь однакова. Лише трохи пізніше в середині приміщення полум'я стало зменшуватися. Колір полум'я в середині складу був блакитнуватий, а в інших місцях червоний.

Свідок Линник А.Н. показує: про пожежу довідався приблизно в 13 год. 30 хв. Дим побачили тільки наприкінці складу № 2 з лівої сторони над дахом. Коли зайшли в склад, то осередок вогню був з лівої сторони. Горів дах складу приблизно на 1/3 довжини складу, але не більш половини. Права сторона даху ще не горіла.

Свідок Первак М.І. показує, що коли робітники відкрили ворота складу, то посередині складу з вікон стали вириватися відблиски полум'я і клуби чорного диму. Дим був такий чорний, начебто це горіла нафта чи мазут. Через деякий час, орієнтовно хвилин через 15-20 (точно сказати свідок не може) почала валитися по середині довжини складу покрівля.

Свідок Пилипенко Г.І. показує, що приблизно о 13 год. 10 хв. звернув увагу, що з-під даху складу №2 йде дим.

Аналогічні факти викладають у своїх показаннях очевидці Болотний А. М., та Карпусь А. Б.

Свідок Веселовская А. А. показує, що о 13 год. 20 хв. до неї забіг водій Рябуха Ю. І. і сказав, що горить склад №2. Виглянувши у вікно вона побачила, що дим валив з-під даху з правої сторони (якщо дивитися від глухої стіни). З лівої сторони диму не було.

Свідок Яцюк Н.Т. показує, що про пожежу він довідався в 13 годин 20 хвилин. Далі він говорить, що коли дах упав, видно було, що найбільш інтенсивне горіння відбувалося в тильної торцевої стіни складу, а відтіля вже наростало до середини приміщення і далі.

Свідок Кисилевский Л. Т. показує, що по прибуттю до складу № 2 (час - 13 год. 30 хв.) побачив, що дим піднімався з лівого далекого кута складу, з тильної сторони. Полум'я не було. Видно було, що найбільш інтенсивне горіння було з тильної сторони до середини.

У протоколі очної ставки Харченко Н. А. і Болотного А. М. указується про наступне (показання Болотного А. М.): транспортна стрічка в складі №2 місцями вже горіла, суцільного горіння ще не було.

Свідок Ткаченко А. А. показує, що задимлення в момент відкриття дверей було по всьому складі, але в основному у верхній його частині. Поблизу себе відкритого вогню він не помітив, а з лівої сторони ближче до далекого кута помітив полум'я вгорі приміщення. Горів дах чи штабелі видно не було, але горіння відбувалося під стелею.

Аналізуючи показання очевидців розвитку пожежі, приведені вище, можна зробити наступні висновки:

1.Показання свідків Харченко Л. Ф., Громового Н. Є., Корнієнко А. І. однобічні і не відображають повну картину розвитку пожежі. Це зв'язано з тим, що ці свідки увесь час знаходилися або у вхідних дверей, або з правої сторони складу, якщо дивитися з боку вхідних дверей.

2.Найбільш інтенсивне горіння свідки спостерігали в лівому далекому куті складського приміщення, якщо дивитися з боку вхідних дверей.

3.Горіння штабелів цукру поширювалося по їхній поверхні і зверху вниз.

4.Спочатку прогар покрівлі був виявлений на лівому їх схилі, у далекій від входу стороні складу на рівні другого вікна і приблизно посередині схилу.

Таким чином, прив'язуючись до плану складу, дійдемо висновку, що осередок пожежі знаходиться в лівій далекій від входу стороні складу на відстані 8 м від далекої глухої стіни і на відстані 4 м від лівої стіни.

Далі пожежа прийняла кругову форму розвитку і поширилася в усі сторони по поверхні штабелів з цукром.

Поширення вогню відбувалося по ворсистій поверхні мішків з цукром і по будівельних конструкціях покрівлі.

Найбільш тривалим тепловим впливом в осередку пожежі порозумівається й обвалення кутової лівої далекої частини стіни, що відбулося під впливом високої термічної напруги і під впливом цукрового розплаву.

Після обвалення стіни стало видно, що тут горіння цукру відбувалося по усій висоті складування. В інших же місцях складування цукру, горіння було осередковим, із глибокими прогарами в місцях стикування штабелів мішків з цукром.

Ці висновки підтверджуються і показаннями свідка гр. Рябухи Ю. І. У них він, зокрема, пояснює момент виявлення пожежі і характер горіння конструкцій складу. Він чітко фіксує час повідомлення йому працівником Собко А. Ф. про пожежу о 13 год. 20 хв. Хвилин через 10, тобто в 13 год. 30 хв., Рябуха Ю. І. був уже на ваговій, розташованій біля прохідної. Він подивився вліво, убік жомової ями і побачив на покрівлі складу №2 полум'я. Диму з даху приміщення а також з вікон складу видно ще не було. Осередок полум'я розташовувався на лівому схилі даху в далекій від входу стороні складу на рівні другого від далекого краю вікна і, приблизно, посередині схилу. Прогар у шифері був рівний приблизно 1,5 м у діаметрі. Як він зрозумів, у цьому місці прогоріла покрівля і полум'я вирвалося назовні. Побачивши описане, він повідомив про пожежу вагарці й, у цей час, з-під даху по підшивці став вириватися чорний густий дим. Дим виходив з-під даху приблизно до половини
будинку складу ліворуч, починаючи від кута глухої стіни, тобто з боку цеху механізації. Коли свідок Рябуха Ю. І. вже під'їжджав до складу (часу з моменту як він помітив вогонь пройшло приблизно 5 хвилин), то побачив, що дим виривається з-під даху по всій довжині складу, тобто він зрозумів, що вогонь поширився на весь дах. Далі, зупинивши машину, свідок побіг уздовж складу, але по іншій його стороні. Вогню з цієї сторони ще не було, тільки з-під даху і з вікон валив чорний дим.

Свідок Литвиненко А. П. показує, що найбільш інтенсивне горіння було від лівого кута тильної сторони убік середини складу і до протилежного кута, а також в районі приблизно в середині складу.

На жаль у спеціальній літературі відсутні зведення про схильність до самозаймання цукру, цукрового пилу, руберойду.

Тобто можливими причинами пожежі могли бути:

1.Виникнення горіння в результаті несправності якого-небудь електроустаткування, що знаходиться в складі №2. Тут може бути наступне:

1)несправність електричної проводки;

2)несправність охоронної чи пожежної сигналізації;

3)несправність транспортерів, що знаходилися в складі №2;

4) випадання чи проплавлення колби електричної лампи освітлення і влучення розпечених частин нікелю на горючі матеріали.

2. Занесення відкритого джерела вогню в приміщення складу №2.

Розглянемо кожну з висунутих версій про причину пожежі.

З показань свідків і очевидців пожежі відомо, що рубильник, який подає електроенергію на електроустаткування (лампи освітлення, транспортер) на момент виникнення пожежі був виключений. Таким чином, подача електроенергії на споживачі, що знаходилися в складі була припинена раніш, ніж виникла пожежа. Слідів короткого замикання, що виникло до пожежі на електричній проводці виявлено не було. Це підтверджується висновками електротехнічної експертизи.

Несправність електродвигуна приводу транспортера також не могла послужити причиною пожежі оскільки слідів перегріву чи короткого замикання на ньому не виявлено, крім того у момент виникнення пожежі транспортер був відключений, двигун був закритий суцільним металевим ковпаком.

Багато свідків (див. показання Кожушко В. В., Бердина В. Г., Линник А. Н.) показують, що плафони освітлення мали захисні ковпаки, що у випадку оплавлення колби лампи накалювання виключає влучення розпечених часток спіралі накалювання на горючі матеріали.

Відомо, що охоронна і пожежна сигналізація була змонтована роздільними шлейфами і виконувала свої функції після здачі складу №2 під охорону аж до виявлення пожежі. При особистому огляді було встановлено, що апаратура сигналізації не має руйнувань, що свідчать про вплив на неї високих напруг.

Крім того, установлено, що осередок пожежі знаходилося в лівій далекій від входу стороні складу на відстані 8 м від далекої глухої стіни і на відстані 4 м від лівої стіни, де було відсутнє яке-небудь електроустаткування.

Таким чином, пожежа в результаті несправності якого-небудь електроустаткування, що знаходилось в складі №2, відбутися не могла.

Цей висновок підтверджує і відсутність яскраво виражених осередкових ознак, що свідчать про поверхневе горіння цукру і мішків. При влученні в штабель мішків з цукром, у вузькій його зоні, розплавлених часток металу при короткому замиканні, такі осередкові ознаки були б у наявності.

Отже, причиною пожежі є занесення відкритого джерела вогню в приміщення складу №2.

У підтвердження даної версії свідчать наступні обставини:

1. У висновках криміналістичної експертизи, наявних у кримінальній справі вказується, що в зразках золи представлені у пакетах маються сліди нафтопродукту, що свідчить про підготовлені дії, сприятливі для швидкого розвитку пожежі.

2. Відсутність яскраво виражених осередкових поразок.

3. Відсутність технічної причини виникнення пожежі.

4. Показання свідка Карпова А. В., який показує, що коли він був у складі, то чув запах горілого цукру і біля лівої стіни бачив дим угорі біля вікон.

Його показання погоджуються з місцем розташування осередку пожежі і показаннями свідка гр. Рябухи Ю. І.

5. Показання перших очевидців про те, що спочатку дим був чорного кольору, свідчить про горіння нафтопродуктів (див. показання Пилипенко Г. П., Корнієнко А. І. та ін.).

6. На плані складу №2, доданому до експертизи, відзначене місце виникнення пожежі: місця добору проб золи, де виявлені сліди нафтопродуктів та характер спрямованості горіння з урахуванням напрямку вітру.

Схема виконання збігається з показаннями очевидців в плані місця виявлення горіння, задимлення приміщення складу й обвалення покрівлі.

Інтенсивному горінню сприяла наявність на мішках, у момент виникнення пожежі світлого нафтопродукту (бензину, гасу, дизельного палива). Ця обставина свідчить і про попередню підготовку даної події.

Для відповіді на дане питання, проаналізуємо показання очевидців за часовими характеристиками.

Час виявлення пожежі по відкритому горінню на даху складу складає 13 годин 30 хвилин.

Показання гр. Рябухи Ю. І. "Він мені відповів, що о
13 год. 20 хв. я їхав на завод і через 10 хвилин був на вагарні. При цьому, я помітив на покрівлі складу №2 полум'я. Осередок полум'я розташовувався на лівому схилі даху в далекій від входу стороні на рівні другого від далекого краю вікна. Прогар у шифері був на цей час приблизно 1,5 м у діаметрі".

Показання гр. Коваль М. Т. "О 13 год. 30 хв. подзвонили з комутатора заводу і повідомили, що горить цукровий склад".

Показання Базимової В. М. "Я подивилася саме на годинник, тому точно назвала час".

Час обвалення перекриття в середній частині складу - 13 годин 45 хвилин - 13 годин 50 хвилин. Показання гр. Харченко Д. Ф. "Пішки додому мені йти 7-10 хвилин. Від будинку на велосипеді їхав мій чоловік . Коли я прийшла до складів, то побачила, що з вікон і з-під даху валив чорний дим. Хвилин через 5-7 покрівля провалилася з середини".

Показання гр. Первак М. І. "Він мені повідомив, що горить склад. Через, орієнтовно, хвилин 10-20, точно вказати не можу, почала валитися по середині складу покрівля, а потім поступово пожежа пішла на краї покрівлі і до 15 години цілком її звалила".

Показання гр. Коваль М. Т. "З моменту виїзду до моменту прибуття пройшло порядку 10 хвилин. Коли ми гасили, то в передній частині складу вже падали палаючі частини даху".

На підставі даних показань зробимо розрахунок часу від початку виникнення пожежі до появи відкритого вогню на даху складу №2, а також від початку виникнення пожежі до обвалення конструкцій покрівлі в середній частині складу №2.

 

5.5.4 Вихідні дані для розрахунку

1. Площа приміщення складу Fn=1088 м2.

2. Площа, зайнята пожежним навантаженням

ΣFп.н.= (15 x l 4,3) + (9 x l l,7) + (37,5 x ll,7) + (l,5 x ll,7) +
(7,5 x 7,8) = 57l м2.

3. Лінійна швидкість поширення пожежі Ул=0,33 м/хв. (довідкові дані).

4.Швидкість перевуглення деревини Yo=l мм/хв, (довідкові дані).

5. Глибина перевуглення деревини б =40 мм.

6.Відстань по прямій від границі зони горіння до осередку пожежі С =1,4 м.

5.5.5 Допущення при розрахунку

1. З огляду на місце розташування осередку пожежі, приймаємо, що в первісний момент пожежа розвивалася за круговою формою.

2. За відстань по прямій від границі зони горіння до осередку пожежі приймаємо відстань від верхнього рівня штабеля до дерев'яних балок і крокв.

3. Обвалення дерев'яних конструкцій приймаємо, за умови втрати маси, - 50%.

4. Межу вогнестійкості покриття складу №2 приймаємо рівним Пф = 0,25 години (довідкові дані).

 

5.5.6 Розрахунок

1. Визначимо час з моменту виникнення пожежі до появи вогню на даху складу:

τв = τ12,

де:   τ1- час розвитку пожежі на площі 1,5 м., τ2- час прогару покриття.

τв = R п /0,5 . V л + П = 1,5/0,5*0,33 +0,25 години = 9+15 = 24 хв. (23)

Отже, з моменту виникнення пожежі до появи відкритого вогню на даху складу пройшло приблизно 24 хвилини.

2. Визначимо час з моменту виникнення пожежі до обвалення покриття в середній частині складу.

Τобр= б/Y + С/УЛ = 40/1 + 1,4/0,33 = 40 + 4,2 = 44 хв.   (24)

Отже, з моменту виникнення пожежі до обвалення покриття в середній частині складу пройшло 44 хвилини.

На підставі даних розрахунків можна прийти до висновку, що виникнення пожежі приходиться на наступний час:

1) по виявленню полум'я на даху складу - 13 годин 30 хвилин - 24 хвилини = 13 годин 06 хвилин.

2) по обваленню дерев'яних конструкцій - 13 годин 45 хвилин ÷ 13 годин 50 хвилин - 44 хвилини = 13 годин 01 хвилина ÷ 13 годин 06 хвилин.

Далі можна зробити наступні висновки:

1. Цукор - пальна речовина. Температура запалення 470-500°С. Температура самозапалювання 540°С. Температура тління - 295 °С.

2. Мішковина - пальний матеріал. Температура запалення 235°С. Температура самозаймання 410°С. Температура тління 235°С.

3. Руберойд - пальний матеріал. Температура запалення 303°С. Температура самозапалювання 400°С.

4. Дерев'яні перекриття. Пальний матеріал. Температура запалення 255 °С. Температура самозапалювання 399 °С. Температура тління 265 °С.

5. Прогумована стрічка транспортера. Оскільки основу стрічки складає гума, приводимо показники її пожежної небезпеки. Температура запалення 308оС. Температура самозапалювання - 410 °С.

У відповідності з місцем розташування осередку пожежі вважаємо, що в горінні первинно брала участь мішковина - пакувальний матеріал для цукру. Дамо коротку характеристику цьому матеріалу в плані впливу на нього джерела запалювання. При контакті з джерелом запалювання виникле тління матеріалу в умовах відсутності акумуляції тепла поступово припиняється. Розвиток тління по рівній поверхні матеріалу при цьому не відбувається. У місці контакту з джерелом запалювання температура підвищується до 480-530 °С і потім повільно падає.

Полум'яне горіння, як правило, виникає в умовах, що забезпечують акумуляцію тепла, тобто коли тління поширюється усередині масиву матеріалу і навколо джерела запалювання.

Таким чином, непогашена цигарка, чи сигарета, непогашений сірник не могли з'явитися джерелом запалювання.

На наш погляд, у даному випадку джерелом запалювання з'явилося більш могутнє джерело відкритого вогню, ніж перераховані вище.

Відповідно до встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, відповідальність за пожежну безпеку окремих цехів, лабораторій, складів, майстерних і інших виробничих ділянок несуть їх керівники чи особи, що виконують їхні обов'язки.

У функціональних обов'язках завідувача цукровими складами зазначено, що він несе повну відповідальність за порушення протипожежних правил.

Поширенню пожежі сприяло невиконання наступних основних вимог:

1. Відсутність вогнезахисної обробки дерев'яних конструкцій покрівлі.

2. Відсутність проходів між штабелями і проти вхідних дверей.

3. Істотне перевищення припустимого питомого пожежного навантаження.

Для відповіді на наступне запитання використовуємо наявний в кримінальній справі опис пожежі.

 

5.5.7 Загальні висновки по заключенню ПТЕ

1. Осередок пожежі знаходився в лівій далекій від входу стороні складу на відстані 8 м від далекої глухої стіни і на відстані 4 м від лівої стіни.

2. Причиною пожежі є занесення відкритого джерела вогню в приміщення складу №2. Причому, виявлення в зразках золи слідів нафтопродуктів свідчить про підготовлені дії, що сприяли швидкому розвитку пожежі.

3. Виникнення пожежі приходиться на 13 годин 01 хвилину ÷ 13 годин 06 хвилин.

4. Причинного зв'язку між наявними порушеннями пожежної безпеки і причиною пожежі немає.

Показання очевидців про ознаки пожежі, що почалася, необхідно ретельно погоджувати з обстановкою, у якій виникла та розповсюджувалась пожежа: враховувати в часі наявність, чи, навпаки, відсутність визначених явищ з урахуванням планування приміщень, особливостей конструкцій, характеру та розташування предметів і матеріалів, здатних горіти з виділенням характерного диму і запаху, прогоряти, деформуватися і т.і., а також реальну можливість очевидців бачити і чути ознаки пожежі, що почалася. Поряд з великою роллю показань очевидців пожежі, переважна більшість яких щиро прагнуть надати слідчому посильну допомогу у встановленні причини й інших обставин пожежі, ці дані не можна ідеалізувати. Людям властиво помилятися. Нерідко, наприклад, можна чути від різних осіб, що прибули на ту саму пожежу "я прибіг першим". Омана може бути щирою та не переслідувати корисливих цілей. В усіх випадках показання очевидців варто перевіряти. Необхідно прагнути установити не тільки час тих чи інших спостережень, але вимагати обґрунтування таких даних. Очевидець-свідок зобов'язаний пояснити, чому саме він відносить той чи інший факт до названому їм часу. У такому випадку можна правильно оцінити ступінь вірогідності показань.

З огляду на показання очевидців, завжди необхідно мати на увазі не тільки ті чи інші особливості обстановки, але так само реальну можливість відчути і почути ознаки пожежі, що починається, наявність у людей дефектів у стані органів почуттів.

Можна зустрітися і зі свідомими перекручуваннями фактів особами, з діями яких зв'язана причина пожежі. Практика показує, що деякі особи в таких випадках спотворюють чи не договорюють тільки те, що на їхню думку може сприяти викриттю їхньої причетності до причини пожежі. Ті ж обставини справи, що, як їм здається, не можуть говорити проти них, вони висвітлюють правильно.

Велике значення при встановленні місця виникнення пожежі можуть також мати показання особового складу пожежних підрозділів, членів добровільних пожежних дружин.

 

5.6 Метод диференціального термічного аналізу

Одним з основних питань, розв'язуваних при дослідженні й експертизі пожеж, є питання визначення осередку, тобто місця, де безпосередньо виникло горіння. При всіх інших рівних умовах воно характеризується більш високою температурою і тривалістю теплового впливу на навколишні матеріали і конструкції, а отже, і більш високим ступенем термічних поразок матеріалів. У зв'язку з цим задача розробки простих в експлуатації і недорогих приладів, а також заснованих на їхньому використанні методик кількісної оцінки ступеня термічної деструкції різних матеріалів безсумнівно актуальна.

Диференціальний термічний аналіз (ДТА) - це фізико-хімічний метод дослідження різних перетворень, що протікають у речовинах і матеріалах при програмованій зміні температури. Метод заснований на порівнянні термічних властивостей зразків досліджуваної речовини й еталонної речовини, термічно інертної в робочому інтервалі температур. Уперше метод був застосований Ле-Шателье в 1887 р. для вивчення термічних властивостей глини і мінералів. Згодом він знайшов широке застосування для визначення ступеня чистоти, термостабільності, питомої теплоємності, температур плавлення і кипіння різних органічних і неорганічних речовин; при вивченні кінетики хімічних реакцій розкладання і кристалізації, поліморфних фазових переходів, полімеризації полімерних матеріалів, а також для дослідження різних властивостей мінералів і сплавів.

Наприкінці 60-х років за рубежем були початі спроби використовувати ДТА в криміналістиці і судовій медицині. Так, наприклад, у роботах R.W. Pfeil, P.D. Garn приводяться приклади застосування методу з метою ідентифікації речовин, визначення ступеня їхньої чистоти, а також дослідження різних медичних препаратів, тканин людського тіла й оголених шкірних покривів.

Метод термографічного і диференціального термічного аналізу був рекомендований фахівцями ВНДІПО МВС СРСР для дослідження після пожежі обгорілих залишків полімерних матеріалів, використовуваних в інтер'єрах пасажирських салонів залізничних потягів і повітряних судів: алкідного лінолеуму, пвх-лінолеумів різних марок, теплоізоляційного матеріалу на основі пінополіуретану. Робота проводилася на дериватографі угорської фірми "MOM". Авторами було встановлено, що кожному режиму попереднього нагрівання відповідає визначене значення показника втрати маси зразка, що є критерієм оцінки умов теплового впливу на матеріал (температури і тривалості нагрівання). Для двох видів пвх-лінолеума були отримані порівняльні регресії, що описують зміни маси коксових залишків у залежності від температури і часу їхнього нагрівання. Як допоміжні критерії оцінки умов теплового впливу на матеріал у ході пожежі були запропоновані температура початку розкладання коксових залишків і характер термодинамічної кривої.

В останні роки активно розробляються методики використання термогравіметричного і диференціального термічного аналізу для оцінки пожежної небезпеки полімерних будівельних матеріалів, ефективності дії антипіренів, контролю якості вогнезахисту; дослідження спалених текстильних волокон; ідентифікації матеріалів перед іспитами на пожежну небезпеку.

На жаль, широке використовувати термогравіметричного і диференціального термічного аналізу при дослідженні й експертизі пожеж не завжди можливе, тому що прилади даного класу досить складні по конструкції, вітчизняною промисловістю не випускаються, а закордонні зразки мають занадто високу вартість і тому недоступні більшості експертних установ міліції й іспитових пожежних лабораторій.

Нами вивчалася можливість оцінки ступеня термічних поразок різних органічних матеріалів на найпростішому приладі диференціального термічного аналізу. Він являє собою
диференціальну й звичайну термопари, з'єднані разом і поміщені в електричну нагрівальну піч. На термопари встановлюються кварцові тиглі з досліджуваною й еталонною речовинами. Тепловий режим у печі задається і підтримується за допомогою теплорегулятора ПТР-105. Крива ДТА (залежність різниці температур у тиглях з еталонною і досліджуваною речовинами від температури нагрівання еталона) фіксується двокоординатним самописцем ПДА-1.

Для досліджень відбирали зразки деревини сосни, ватину холстопрошивного (арт. ЗС 13-18-86, ДСТ 19008-82), полотнини меблевої оббивної ткані прошивної (арт. 2С29Н), пінополіуретану на основі поліефіру П-2200 (марка 35-98, ТУ 6-55-45-90), піногуми перфорованої для меблевої промисловості (ТУ 38-108485-84) марки ПМ, лінолеуму ПВХ, тобто органічних матеріалів різної природи, широко використовуваних для обробки побутових приміщень і виготовлення м'яких меблів. Зразки піддавали піролізу в муфельній печі при температурах 200, 300, 400, 500, 600°С продовж 0,5 год. Для того, щоб забезпечити відносно стабільний температурний режим піролізу, зразки нагрівали в закритих порцелянових тиглях. Обвуглені залишки матеріалу розтирали в порцеляновій ступці і досліджували методом ДТА на зазначеному вище приладі. Маса досліджуваної проби складала 0,03-0,07 гр. Температура при проведенні аналізу піднімалася лінійно зі швидкістю 10°С/хв в інтервалі від 20 до 600°С.

Вихідна (не піддавалася термічному впливу) деревина в інтервалі температур 20-100°С має слабковизначений ендотермічний ефект, зв'язаний з випаром її вологи. При температурі 290-340°С виявляється екзотермічний пік з максимумом при 310°С, що, імовірно, зв'язаний з деструкцією кисен-вуглецевих зв'язків целюлози з вигорянням пальних летучих речовин. Зі зростанням температури попереднього піролізу цей пік поступово згладжується і при температурі первісного піролізу 400°С на кривої ДТА вугілля цілком відсутнє. При температурі 390-440°С виявляється другий екзотермічний пік з максимумом при 400°С, зв'язаний, імовірно, з руйнуванням -С-С- зв'язків карбонізованих структур вугілля і його вигорянням. Зі зростанням температури первісного піролізу площа цього піка значно збільшується, а максимум зрушується убік більш низьких температур. Так, у деревини, деструктованої при температурі 200°С, максимум виявляється при 395°С - 400°С, при 370°С - 600°С - при 330°С.

 

Таблиця 1 - Сумарне тепловиділення при різних температурах піролізу

Матеріал

Температурний вплив

Навантаж.

m, г

Qсум

ум.од.

Q/m

Q1350C,

ум.од

Q1/m

Деревина

Нема

200

300

400

500

600

0,0355

0,0268

0,0271

0,0268

0,0268

0,0269

0,0703

0,0935

0,1491

0,1574

0,1633

0,1853

1,98

3,49

5,50

5,87

6,09

6,89

0,0478

0,0538

0,1028

0,1574

0,1633

0,1853

1,37

2,01

3,79

5,87

6,09

6,89

Тканина

Нема

300

600

0,0338

0,0319

0,0249

0,2084

0,1845

0,2334

6,16

5,78

9,37

0,1170

0,1606

0,2334

3,46

5,03

9,37

Ватин

Нема

300

600

0,0299

0,0259

0,0219

0,1043

0,0815

0,1574

3,49

3,15

7,19

0,0205

0,0243

0,0643

0,68

0,93

2,93

Лінолеум

Нема

300

600

0,0922

0,1045

0,0716

0,1553

0,2271

0,2241

1,68

2,17

3,13

0,1231

0,1947

0,2241

1,34

1,86

3,13

Піногума

Нема

200

500

0,0279

0,0282

0,0499

0,1992

0,1430

0,0930

5,71

5,07

1,86

0,1346

0,1430

0,0930

4,81

5,07

1,86

Пенополіуретан

Нема

200

500

0,0475

0,0850

0,0624

0,2134

0,6064

0,3542

4,49

7,13

5,68

0,1590

0,3455

0,3542

3,35

4,06

5,68

Аналогічні тенденції спостерігаються у ватині та меблевому полотні.

У лінолеума ПВХ зі збільшенням температури попереднього піролізу виявляється ендотермічний пік при 140оС (у вихідного матеріалу пік відсутній), в той час як даний пік при 280оС у піролізованих залишків зникає. Площа екзотермічного піку при температурі більшій за 300оС зростає.

Піногума у вихідному стані має екзотермічний пік з максимумом 200оС, однак, у піролізованих зразків він зникає. Площа другого екзотермічного піку збільшується при зростанні температури першопочаткового піролізу. При температурі попереднього піролізу більше 400оС на кривій ДТА ендо- та екзотермічні піки закономірно відсутні, оскільки при даній температурі піролізу піногума вже розкладається до зольного залишку.

Таким чином, можна зробити висновок, що диференціальний термічний аналіз, навіть при його проведенні на найпростіших приладах, дає можливість не тільки якісно, але і кількісно оцінити ступінь термічної поразки ряду розповсюджених органічних матеріалів. З цією метою його, імовірно, можна буде з успіхом застосовувати при дослідженні й експертизі пожеж. Критерієм якісної оцінки може бути величина екзотермічного піка, що виявляється при 350-450°С, обумовленого вигорянням (гетерогенним горінням) вугільного залишку матеріалу. Природно, метод може бути застосований лише для матеріалів, що утворюють твердий карбонізований (коксовий) залишок при піролізу.

Крім розглянутої вище задачі оцінки ступеня термічної поразки матеріалів, розв'язуваної в основному при пошуках осередку пожежі, метод ДТА безсумнівно корисний і для рішення інших експертних задач, насамперед для вивчення поводження матеріалу при нагріванні.

Практичне впровадження цього методу буде залежати від того, наскільки швидко удасться вирішити проблему випуску найпростіших приладів ДТА.

 

Розділ 6. Інструментальні методи визначення осередків пожеж

На сьогоднішній день існує ряд фізико-хімічних методів, за допомогою яких можна вірогідно визначити ознаки осередку й установити причини виникнення пожеж. Майже усі вони ґрунтуються на можливості реєструвати структурні перетворення, що відбуваються під впливом високих температур і безпосередньо полум'я на пожежах.

У свій час Ленінградською філією ВНДІПО СРСР була розроблена комплексна методика визначення осередків пожежі. Схема науково-технічного забезпечення досліджень пожеж розроблена з обліком цієї й іншої методик досліджень.

Усі методики можна умовно розділити на ті, котрі використовуються на місці пожежі, і лабораторні. Як одні, так і інші спрямовані на визначення осередку пожежі встановлення причин виникнення пожеж.

Об'єктами досліджень є конструкційні й оздоблювальні матеріали, що потрапили під вплив температури, рідини, тверді речовини й електротехнічні об'єкти.

Метою досліджень відповідних речовин і матеріалів є виявлення ознак осередку - зон термічних ушкоджень температури і тривалості нагрівання в різних зонах пожежі, визначення й ідентифікація залишків ЛЗР і ГР, визначення можливості причетності до виникнення пожежі приладів і устаткування.

У залежності від об'єктів досліджень використовуються відповідні фізико-хімічні методи, деякі з який використовуються для визначення характеру ушкодження різних матеріалів.

У процесі вигоряння пожежного навантаження променева енергія полум'я приводить значному однобічному нагріванню матеріалів і конструкцій, у результаті чого в останніх відбуваються структурні зміни і руйнування. Чим ближче до полум'я, тим великі зміни відбуваються в матеріалах. Таким чином, їхній стан свідчить про спрямованість розвитку пожежі. Оскільки зміни в структурі і властивостях можуть бути непомітними візуально, їхнє виявлення і фіксація можливі тільки за допомогою інструментальних, фізичних і хімічних методів, які можна коротко охарактеризувати в порядку розгляду матеріалів - об'єктів дослідження.

Суть методу визначення електричного опору вугілля постійному струму за допомогою стандартного вимірювального приладу складається у вимірі його значення під тиском до 40 кг/см2, створеним мікропресом, у межах 1-108-10Ом. Розрахунки параметрів горіння роблять по формулах.

Дослідження, проведені в УкрНДІПБ МНС України, дозволили удосконалити математичний апарат методики, за рахунок чого знизилася погрішність підрахунків температури і тривалість її впливу на дерев'яні конструкції. Дана методика є найбільш доступної і результативний.

Для визначення параметрів обвуглювання деревини необхідно зробити виміру геометричних розмірів початкової товщини конструкції в напрямку теплового впливу на уцілілих елементах; відповідного розміру після припинення горіння в місці добору проби; товщини обвугленого шару .

Різниця між початковою товщиною конструкції і товщиною її уцілілого зрізу визначає втрату зрізу. Товщина обвугленого шару і втрата зрізу разом складають загальну глибину обвуглювання деревини.

З урахуванням глибини обвуглювання й електричного опору 1-3 мм у місці добору проби визначають параметри обвуглювання. При оцінці результатів необхідно робити виправлення на умови газового обміну при горінні і те, що коли глибина менше 2 мм, погрішності розрахованих значень можуть значно зростати. Необхідно також ураховувати, що коли розрахункове значення температури менше 230°С, то імовірно, що обвуглений шар деревини утворився в результаті тління.

Метод визначення змісту летучих речовин

Складається у встановленні співвідношення маси летучих речовин, що виділяються протягом 7 хвилин при витримці
тигля з вугіллям при температурі 800±5°С в муфельної печі, до маси вугілля. Параметри горіння розраховуються по існуючим формулах. Методика придатна до застосування, якщо залишковий процентний уміст летучих речовин у досліджуваному куті менш 50%.

Метод елементарного аналізу складається у визначенні складу вуглецю і водню в куті шляхом спалювання його в кварцовій пробірці, поміщеної в трубку, через яку безперервно пропускають кисень. Компоненти повного згоряння вугілля поглинаються ангидроном і аскаритом. Відзначено необхідність виконання не менш 4-5 визначень для усереднення отриманих даних у зв'язку з недостатньою збіжністю результатів рівнобіжних визначень вуглецю і водню в куті. Метод вимагає значних витрат часу до 8 годин на аналіз 3-5 рівнобіжних проб. За отриманими результатами аналізів розраховують температуру і тривалість горіння деревини в точці добору проби.

Оцінка режиму горіння деревини можлива також за допомогою методу інфрачервоної спектроскопії. Спектр вугілля знімають у таблетці з бромистим калієм, що одержують шляхом розтирання і подальшого пресування під тиском 4/103 - 1/104 кг/см, що забезпечує спікання у прозору масу. Спектр записують на ІЧ-спектрометрі в діапазоні 2000-1000см -1, при цьому розрахункові смуги спектра (1240, 1800 см -1) не повинні перевищувати границі поглинання 20-80%. Якісна оцінка режиму горіння в точці добору проби роблять по зовнішньому вигляді спектра. Зі збільшенням температури спектральна крива в область 2000-900см -1 "випрямляється". Для більш точної диференціації вугілля по режиму горіння в отриманих спектрах розраховують оптичну щільність смуги 1240 см -1 щодо базової лінії, проведеної паралельно осі 100% пропущення від экстремуму в області 1800 см -1. Метод дозволяє одержати винятково якісну оцінку.

 

 

 

Термічний чи термогравитаційний аналіз (ТГА).

дозволяє диференціювати вугілля високотемпературного (t > 600°С) і низькотемпературного (300°С< ДО 500°С) піролізу. Це може бути корисним при визначенні зон низькотемпературного піролізу (тління) на деревині, що у ряді случаевсоответствуют осередку пожежі. Навішення вугілля (близько 50 мг) пиролизируют у керамічному чи платиновому тиглі в потоці гелію (120 мг\хв) при швидкості підвищення температури 6 град\хв.Вугілля відносять до низькотемпературним чи високотемпературної шляхом визначення відсотка втрати маси по кривій її втрати з урахуванням присутності відносно термостабильных елементів.

Метод флуорисцентной спектроскопії екстрактів дозволяє виявити проби вугілля дерев'яних елементів, що знаходяться в зоні досить тривалого (більше години) низькотемпературного піролізу.

Таким чином, методи виміру электросопротивления, визначення змісту летучих речовин і елементарного аналізу можна віднести до кількісних, оскільки в результаті їхнього використання можна одержати конкретні значення параметрів горіння, а методи ТГА, УЧ - і флуоресцентної спектрометрії - до якісного. Метод виміру електричного опору виявився найбільш точним і зручним у практичному застосуванні.

 

Методи дослідження сталевих конструкцій і предметів.

Описана методика розрахована на дослідження об'єктів з найбільш розповсюджених конструкційних сталей від вуглеродистих, звичайної якості (від Ст.3 до Ст.6), до якісних сталей.

Залізо як елемент має дві кристалічні модифікації, а і g. Нижче 910°С є стійким а -залізо. яке має об'ємно-центровані кубічні ґрати, а-2,6645 А (20°С) і щільність 7,874 (20°С). Між 910°С и 1400°С є стійким g-залізо з гранецентрированими кубічними ґратами з параметром а = 3,64 А. Вище 1400°С g-залізо переходить у d-залізо зі структурою а-модифікації (а=2,94 А), стійке до температури плавлення. Характерною рисою а-заліза є феромагнетизм. При температурах вище 769°С (крапка Кюрі) феромагнетизм зникає при збереженні структури а-заліза. Парамагнітне залізо, стійке в інтервалі 769-910°С, іноді називають d-залізом.

У хімічному відношенні залізо - метал середньої активності. У сухому повітрі при нагріванні до температури 150-200 °С на поверхні компактного заліза створюється тонка захисна оксидна плівка, що попереджає його подальше окислювання. В вологому повітрі залізо легке окисляється і покривається іржею яка складається в основному з його гідротированого окисла. В умовах високих температур при пожежі має місце взаємодія кисню з металом, у результаті чого останній інтенсивно кородирує (газова хімічна корозія), на його поверхні утвориться шар окалини. З кислотних з'єднань найбільш активні його дво- і тривалентні оксиди.

Методи визначення температури і тривалості теплового впливу шляхом дослідження складу окалини засновані на властивостях заліза і його оксидів. Високотемпературне окислювання конструкційних сталей, що приводить до формування щільного шару окалини, починається орієнтовно при температурі близько 700°С. З підвищенням температури ріст шаруючи інтенсифікується і відбувається по параболічному законі.

Окалина складається із шарів трьох оксидів заліза: вуститу (окису заліза Fe), магнетиту і гематиту (оксиду заліза Ре2Оз), що розміщаються шарами після металу в цьому порядку. Зміст і співвідношення оксидів залежить від температури і тривалості її впливу на метал, так само як і товщина окалини.

 

Аналіз складу окалини здійснюється двома методами:

хімічним, з визначенням процентного вмісту в окалині двовалентного (Fe31) і тривалентного заліза (Fe2), і рентгенографічним, з визначенням процентного вмісту в окалині вуститу, магнетиту і гематиту.

Хімічний аналіз виробляється шляхом комплексного метричного тетрування окалини, розчиненій в суміші сірчаної і соляний кислот. Зміст Fe2 і Fe розраховують по формулах. Практика застосування методу підтвердила його високу точність.

Відповідно до комплексної методики визначення осередку пожежі, умови теплового впливу на металоконструкції, приблизну температуру і тривалість нагрівання визначають за допомогою номограм. Для цього використовують дані по середній товщині шаруючи окалини кожної проби і змісту в ній Fe2+.

На відповідній номограмі знаходять крапку перетинання кривої, що приблизно відповідає товщині шаруючи окалини, і кривої, що відповідає змісту в пробі Fe2. З точки перетинання опускають перпендикуляри на осі абсцис і ординат, знаходять приблизні температуру і час нагрівання.

Для забезпечення точності визначення умов температурного впливу на металоконструкції необхідно максимально вірогідно визначити товщину шару і зміст окалини. Товщину шару окалини визначають багаторазовим виміром за допомогою мікрометра, а зміст Fe2+ виявляють комплексним тетруванням. На дослідження беруть навішення дробленої окалини масою 0,2-0,5 м (з точністю до 0,0001 г).

Рентгенографічний аналіз виконується на дифрактовимірювачі шляхом прямого порівняння, що базується на тім, що інтегральна інтенсивність дифракційного максимуму пропорційна об'ємному змісту присутньої фази. Температуру і тривалість її дії на метал визначають по номограмах і за допомогою розрахунків після одержання результатів змісту результатів змісту в окалині вуститу, магнетиту і гематиту.

 

Магнітний метод полягає у вимірі струму розмагнічування на однотипних металевих виробах. При цьому оцінюється і порівнюється між собою ступінь розвитку дорекристалізаційних і рекристалізаційних процесів у сталевих виробах, що знаходилися в зоні впливу високих температур в умовах
пожежі. За відносними показниками коерцетивної сили можна робити висновки про розміщення осередку пожежі. Коерцетивна сила (величина напруженості магнітного поля, при якій дорівнює нулю намагніченість матеріалу, що виміряється по петлі гістерезісу) і відповідна їй величина струму розмагнічування є найбільше структурне сприймання магнітними характеристиками матеріалу, при цьому для холоднотягнутих сталей характерне зменшення значень коерцетивної сили, тоді як для горячекатаних вони, під впливом вищих температур, зростають.

Одержання достовірного результату при вимірі залишкової намагніченості залежить від якості зачищення металу перед установленням магнітного перетворювача: поверхня повинна зачищатися шкребком до легкого сріблистого блиску.

Час температурного впливу практично не відбивається на показниках коерцетивної сили.

Охолодження металевих зразків у повітрі і струменями розпиленої води відбиваються на показниках коерцетивної сили майже однаково й одночасно впливають на них набагато менше, ніж суцільне водяне охолодження.

Корцитиметри КРМ-Ц відрегульовані по контрольних металевих зразках, тому показники, отримані за допомогою різних приладів, будуть мати різні значення. З огляду на цю обставину, а також неможливість ідентифікації марок стали металевих елементів і конструкції, величину температурного впливу на них у результаті пожежі, при визначенні осередку пожежі необхідно мати у виді відносність значень цих показників, зіставляючи їх із зовнішніми ознаками прояву температурного впливу на метал.

У зв'язку з наявністю різних залежностей зміни коерцетивної сили від температури для різних марок стали, магнітний метод може застосовуватися як інструментальне підтвердження версій про особливості виникнення і розвитку пожежі. При цьому необхідно визначати характер зміни коерцетивної сили досліджуваних металевих предметів і конструкцій з урахуванням непрямих ознак температурного впливу на них і значення вихідного показника на неушкоджених металевих елементах.

Метод визначення величини і тривалості температурної дії за допомогою коерцетивної сили має свої недоліки, що обумовлені:

• відсутністю первинної інформації про марку сталі і характер залежності коерцетивної сили від температури, яку необхідно визначити в ході вимірів, порівнюючи з непрямими ознаками температурного впливу;

• відносністю показників коерцетивної сили, оскільки вони не показують величини температурного впливу під час пожежі, а лише дають відповідь, де цей вплив було великим чи меншим.

У цілому цей метод може використовуватися для дослідження як високоякісних, так і низькоякісних сталевих конструкцій і предметів з метою підтвердження особливостей виникнення і розвитку пожеж по непрямим ознаках температурного впливу. До його достоїнств можна віднести визначену експресність, що дозволяє одержувати результати вже в ході огляду місця пожежі.

 

6.2 Методи дослідження обгорілих залишків лакофарбових покрить (ЛФП)

Методика, описана в, розрахована на дослідження найбільше широко використовуваних типів лакофарбових покрить (ЛКП) - масляних, алкідних (пентафталевых, гліфталевих), нитроцеллюлозных, їхніх композицій, а також основних різновидів покрить з водоемульсійних фарб.

ЛКП деструктурируют при температурах нижче 600-700°С, Помітне зниження маси плінкоутворювача до 10-12% відбувається в нитроцеллюлозных покриттях при ізометричному нагріванні вже при 150°С, у ПФ і МА покриттях при температурі 200°С. У водоемульсионных покрить (вінілацетатних, акрилатних, латексних) помітне зменшення органічної маси до 20% відбувається при 250-300°С, вона послідовно зменшується зі збільшенням температури і тривалості нагрівання. Органічна складова даних покрить практично вигорає при 500°С та в інтервалі температур 500-700°С зменшення маси покрить практично не спостерігається. Однак, при температурі 700-8000C і вище починається процес розкладання карбонатів кальцію (крейди), що входять у рецептуру, що обумовлює додаткову втрату маси.

Протікання зазначених вище процесів приводить до послідовного зниження в пробах ЛКП змісту термолабільних компонентів і, відповідно, збільшення зольності обвугленого залишку фарби. Залежність величини зольності від температури і тривалості їх піролізу в різних пробах дає можливість виявляти зони термічних ушкоджень пофарбованих конструкцій.

Процес термічного розкладання ЛКП обумовлює не тільки кількісні, але і якісні зміни у плівкоутворювачі. Окремі фрагменти його структури відрізняються по термостабільності і розкладаються з різною швидкістю в різних температурних інтервалах. Крім цього, на визначених етапах піролізу утворюються, а потім вигорають карбонізовані структури. Ці зміни функціонального складу ЛКП під впливом температури найкраще фіксуються методом ІЧ-спектроскопії.

 

Метод визначення зольності складається в нагріванні до 550°С протягом 1,5 години фіксованої маси навішення ЛКП із наступним визначенням утрат маси і розрахунком зольності НЦ-, МА- і ПФ-покрить. Зольність водоемульсійних покрить визначають у два етапи. Слід зазначити, що метод не дає визначеної відповіді про температуру і час її впливу на ЛКП.

 

Метод ІЧ-спектроскопии дозволяє по отриманих Р-спектрах установити орієнтований тип покриття, розрахувати спектральні коефіцієнти, величину спектрального критерію і побудувати зони термічних ушкоджень. Даний метод дозволяє досить точно визначити діапазон температур, що діяли на ЛКП.

Методи дослідження матеріалів на основі гіпсу, вапна і цементу.

До неорганічних зв'язувальних речовин відносять матеріали, що при додаванні води утворюють пластичне тісто, здатне в результаті фізико-хімічних процесів згодом твердіти, переходячи у твердий камнеподібний стан. Зв'язувальні речовини використовують для готування бетонів, будівельних розчинів, а також штучних кам'яних матеріалів і виробів. Неорганічні зв'язувальні речовини, що використовуються в звичайному будівництві, поділяються на повітряні і гідравлічні. Повітряні в’яжучі речовини здатні твердіти і зберігати свою міцність тільки в повітрі (повітряне вапно, гіпс). Гідравлічні в’яжучі речовини здатні твердіти; зберігати міцність не тільки на повітрі, але й у воді (портландцемент, інші види цементів).

При дії високої температури (520 - 580°С) на твердий вапняний розчин відбувається дегідратація хімічно зв'язаної води із Са і дисоціація СаСО, за рахунок чого знижується його міцність.

Дисоціація вуглекислого кальцію інтенсивно відбувається при нагріванні до 900°С и вище. Оксид кальцію, що утвориться, схильний до вторинної гідратації, що супроводжується збільшенням обсягу і руйнування твердого вапняного розчину, у результаті чого він утрачає свою міцність.

Аналогічно вапняному розчину відбуваються зміни в гіпсі: значна втрата міцності з руйнуванням структури в результаті дегідратації при 400°С. Нагрівання до 700°С приводить до повної втрати міцності.

Хімічні перетворення силікатів у цементах обумовлюють подібні зміни стану цементного каменю під впливом високих температур.

В УкрНДІПБ МНС України проведені експерименти і дослідження зразків матеріалів на основі сполучних методом ІЧ-спектрометрії, за результатами яких підтверджена можливість оцінки ступеня термічного впливу на ці матеріали.

 

6.3 Методи виявлення і дослідження слідів легкозаймистих і горючих рідин у речових доказах

В усіх ЛЗР і ГР в умовах пожежі відбуваються глибокі фізико-хімічні перетворення в результаті випару або вигоряння, тому вони залишаються на конструкціях і предметах найчастіше лише в обмежених кількостях.

Наявність залишків визначається органолептичним способом. За допомогою нескладної операції запах для більшої впевненості можна підсилити, особливо коли він заглушається іншими. Пробу з носієм сліду рідини (ґрунт, обпилювання, стружку) поміщають у скляну ємність з додаванням декількох кристалів перманганату калію, доливають небагато води, щільно закривають і нагрівають до 50-70°С. Після цього сторонні запахи не так явно відчуваються і, відкривши ємність, наявність запаху ЛЗР чи ГР визначають більш упевнено. Запах бензину здатний зберігатися на дереві протягом 2-х діб, гасу - ще довше.

Застосування газового аналізу дозволяє визначити місця з найбільшою концентрацією парів рідин по наявності СП-груп. Експериментально перевірено, що газоаналізатор 102-ФА-01-М, оснащений дифузором, здатний фіксувати залишки ЛЗР і ГР протягом 4-5 годин після зупинки горіння.

Ефективним є дослідження на місці пожежі слідів ЛЗР і ГР в ультрафіолетових променях методом люмінесценції. Яскравість і колір плям люмінесценції дозволяють досить точно розрізняти вид рідини.

Кольори люмінесценції дуже залежать від матеріалу носія, тому рекомендується проводити дослідження після перенесення (екстрагування) сліду на нейтральний носій, що не викривляє люмінесценцію рідини, найкраще на білий фільтрувальний папір чи на білу порцеляну.

Для одержання ефекту люмінесценції застосовують випромінювач ОЛД-41 зі світлофільтром УФС-6 чи прилад "Спектр ДО", що безпосередньо використовується для експрес-аналізу істинності цінних паперів.

Характер люмінесценції ЛЗР і ГР при використанні випромінювача ОЛД зі світлофільтром УФС-6.

Кваліфіковане визначення виду рідини вимагає використання більш складних методів: інфрачервоної (ІЧ), ультрафіолетової (УФ) і флуоресцентної спектроскопії, а також газорідинної і тонкошарової хроматографії (ГРХ, ТШХ). Відповідне устаткування є в окремих дослідно-випробувальних лабораторіях і експертно-криміналістичних відділах УВС.

 

6.5 Методи визначення пожежонебезпечних
характеристик рідин, твердих речовин

У випадку, коли є необхідність установлення причетності до виникнення пожежі чи загибелі людей речовин і матеріалів, властивості яких невідомі, застосовують стандартні методи визначення пожежонебезпечних параметрів: групи горючості, температури запалення, концентраційних і температурних границь поширення полум'я, температури тління, коефіцієнта поширення полум'я, показника токсичності продуктів горіння полімерних матеріалів і інших.

Значну групу експертних задач по справах про пожежі складає визначення природи, властивостей, походження виявлених у осередку пожежі речовин (злитків металів, продуктів термічного розкладання і т.і.), дані про які цілком відсутні. У цих випадках вони досліджуються методами емісійного, спектрального, лазерного, мікроспектрального, рентгеноспектрального чи флуоресцентного аналізів. Для встановлення природи кристалічних речовин застосовуються рентгеноструктурний чи електрографічний аналізи; аморфних речовин - молекулярна спектроскопія, люмінесценція, спектроскопія комбінованого розсіювання, електронний парамагнітний резонанс.

Елементний аналіз, скажемо, дозволяє диференціювати злитки металу білого кольору (алюміній) як матеріал жил кабельних виробів, чи арматури будівельних конструкцій.

Методи дослідження оплавлених металевих провідників і електротехнічних виробів.

Практично за кожним фактом виявлення під час огляду пожежі залишків проводів і кабелів з оплавленими жилами висувається версія про причетність до виникнення пожежі аварійних режимів в електроустановках. У таких випадках для рішення питання про первинність чи вторинності аварійних режимів місця оплавлень досліджуються шляхом рентгеноструктурного фазового аналізу і металографії.

Для проведення електричних вимірів на місці пожежі (з метою установлення величини напруги і сили струму в електромережі, цілісності плавких уставок запобіжників, спіралей ТЕНів і наявності їхнього контакту з корпусом нагрівача, визначення величини електричного опору) використовуються комбіновані прилади типу Ц-4315, мости переносні типу ММВ із межами вимірів від 0,05 Ом до 50 кОм, мегометри типу М416 з межами вимірів від 0,1 до 1000 мОм. За допомогою приладу Ц-4315 фіксується, наприклад, опір нагрівальних спіралей трубчастих електронагрівників, на підставі якого визначаються потужність і токові навантаження в проводах живлення ТЕН. Спочатку виміряється опір між контактними стрижнями спіралі і корпусом нагрівача. Якщо електричний контакт відсутній, вимірюють величину опору між двома контактними стрижнями, до яких приєднані кінці спіралі.

Цілісність плавких вставок електрозапобіжників звичайно перевіряється омметром, а також візуальним оглядом для визначення нестандартних плавких елементів - "жучків".

Вимір опору ізоляції мережі здійснюється за допомогою мегометра М-416, один затиск якого ("Л") з'єднують з металевою жилкою проводу, а іншої ("3") заземлюють, після чого крутять ручку приладу. Стрілка відхилиться і укаже величину опору ізоляції струму, що проходить через землю й ізоляцію проводу.

Для виміру опору ізоляції між двома проводами затиски мегометра з'єднують з жилами обох проводів і створюють у даній схемі напругу.

Схеми підключень зазначених приладів і способи вимірів приводяться на їхніх кришках чи корпусах в інструкціях з їх експлуатації.

 

Розділ 7. Практичне застосування методів установлення осередку пожежі
в розслідуванні й експертизі у справах
про пожежі

7.1 Висновок ПТЕ

Установлено, що в практиці для установлення осередку пожежі застосовуються всі перераховані вище методи. Метод, а точніше, методи (тому що, як правило, застосовується не один, а одночасно декілька) обираються в залежності від характерних рис досліджуваної пожежі. У деяких випадках установлення осередку пожежі є підставою не тільки для визначення причини виникнення, але і для виявлення осіб, причетних до виникнення пожеж.

 

7.2 Речові докази у справах про пожежі, їхнє вилучення і збереження

При провадженні дізнання у справах про пожежі однією з першочергових задач органів дізнання та слідства є виявлення і добір речових доказів.

Процесуальне законодавство (ст. 78 УПК України) визначає речові докази як предмети, що були знаряддям підпалу чи зберегли на собі сліди підпалу, а також всі інші предмети, що можуть служити засобами виявлення осередку пожежі і встановлення причини його виникнення, установлення фактичних обставин справи, виявлення винних, або чи спростування зм'якшення провини обвинувачуваного.

Як речові докази можуть виступити не тільки предмети, але і сліди (плями ЛЗР на предметах, кіптява, кольори мінливості, тріщини, відбитки предметів на підлоги, стінах і т.і.).

Речові докази повинні бути сфотографовані і докладно описані в протоколі огляду.

Особливу увагу варто приділяти збереженню речових доказів.

Слід дотримуватися наступних правил упакування:

• предмети зі слідами ЛЗР і ГР упаковуються герметично в скляний посуд чи поліетиленові пакети;

• сліди, що маються на предметах, не повинні стикатися з тарою;

• вилучені предмети упаковуються в міцну тару і закріплюються нерухомо;

• упаковані предмети повинні бути опечатані та позначені написом, що містить найменування предмета, місце його виявлення, дату вилучення і прізвище особи, що вилучила дані предмети;

• рідини повинні бути поміщені в скляний посуд і щільно закупорені.

Порушення правил вилучення, упакування і транспортування речових доказів може привести до втрати їхнього доказового значення.

Як правило, вилучення з місць пожеж електронагрівальних приладів, електропроводів зі слідами оплавлень, запобіжників і ін. особливих ускладнень не представляє. Значно складніше зробити виявлення, вилучення, упакування речових доказів зі слідами ЛЗР і ГР, використаних при підпалі, тому що з часом імовірність їхнього виявлення значно знижується і неправильне упакування даних речових доказів приводить до втрати їхньої цінності.

 

7.5 Вилучення і збереження речових доказів,
що містять ЛЗР і ГР

ЛЗР і ГР можуть бути виявлені в зоні осередку пожежі чи біля нього у виді плям, бризів на обгорілих конструкціях, підлозі, стінах, меблях, одязі і т.і. Найбільш ймовірним є перебування слідів ЛЗР у зоні осередку пожежі, тому починати їхні пошуки необхідно з зовнішнього огляду цієї зони. Характерною зовнішньою ознакою вигоряння ЛЗР і ГР у осередку є утворення на підлозі, конструкціях, предметах ділянки
обгорання з різко обкресленою конфігурацією. Подібні плями від вигоряння ЛЗР і ГР можуть виявлятися і на меблях, у тому числі і м'якої. Крім того, на місці пожежі залишки нафтопродуктів варто шукати в місцях, мінімального теплового впливу. Такими є, зокрема, підлоги будинків, фундамент облитих ЛЗР і підпалених стін сараїв, будинків, і т.і. Тому, якщо підлога в зоні осередку пожежі завалений сміттям, необхідно почати розкопку і розбирання сміття, звертаючи увагу на скляні судини і їхні осколки, металеву і пластмасову тару і т.і. Після збирання всього пожежного сміття потрібно ретельно вивчити розчищену ділянку підлоги. Ідеальним місцем для збереження залишків ЛЗР на пожежі є внутрішні конструкції дерев'яних підлог, а також тріщини, пази і поглиблення на меблях і т.і.

Ще одним потенційним носієм ЛЗР є тканини. Вони прекрасно усмоктують ЛЗР, нафтопродукти зокрема, і зберігають залишки їхнього вигоряння, незважаючи на те, що самі запалюються й у значній мірі вигорають. Сучасні методи дослідження дозволяють знайти залишки від згоряння 0,5 Молів бензину А-76 на горизонтальній поверхні ватину, вовни з лавсаном, матрацного полотна.

При вивченні предметів і конструкцій поблизу осередку пожежі необхідно звертати увага на кіптяву, що зібралася на цих предметах, тому що аналізом цієї кіптяви також можна установити факт згоряння у осередку пожежі нафтопродуктів. Нижче приведемо правила добору проб і вилучення об'єктів-носіїв зі слідами ЛЗР і ПЖ.

У випадку, якщо об'єкт носій занадто громіздкий, необхідно відбирати проби з його ділянок, на яких найбільш ймовірне виявлення слідів ЛЗР. Крім того, бажано відібрати 2-3 проби того ж об'єкта-носія з місць, де було знайдено залишки ЛЗР (зворотна сторона закритих підпалених дверей, закритий яким-небудь предметом ділянка підпаленої підлоги). Місце добору неосновної проби, як і місце добору основної проби, необхідно сфотографувати - відзначити в протоколі огляду. Якщо виявлені плями чи краплі невідомої рідини, її потрібно копіювати на фільтрувальний папір, вату, марлю. Чистий зразок такої ж вати, фільтрованого папера, марлі теж надається на експертизу. Подібні відібрані тампони складаються в герметично закриту ємність (новий поліетиленовий мішок, скляна банка з гвинтовою кришкою).

При можливості влучення ЛЗР з поверхні елементів будівельних конструкцій, предметів і т.і. пробу деревини на аналіз можна відбирати на глибину не більш 1 метра. Особливу увагу варто приділяти внутрішнім конструкціям підлог, тому що саме там можливе збереження в плині тривалого часу залишків ЛЗР і ГР.

У відмінності від деревини, добір проб тканин не викликає утруднень. Якщо матеріал не можна відправити на експертизу цілком, то вирізують ділянку, на якій передбачається знайти ЛЗР і ГР. Добір проб тканин у цьому випадку також необхідний, як і у випадку з деревиною.

Добір ґрунту, на якому передбачається наявність залишків ЛЗР, виробляється лопатою чи широким ножем. Відбирається шар ґрунту на глибині 2 - 3 см. нижче прожареного шаруючи ґрунту.

Пробу кіптяви на конструкціях поблизу осередку пожежі зскрібають у 5 - 6 точках шпателем, чи ножем т.і. предметом і упаковують у пробірку з притертою пробкою. Орієнтована маса таких проб складає 0,2 - 0,5 гр. Вище перелічувалися загальні правила упакування речових доказів. Однак питання правильного упакування предметів, що можуть містити ЛЗР і ГР, настільки важливий, що заслуговує на окрему увагу. Як показує досвід, саме при упакуванні неосновних речових доказів практичними працівниками допускається безліч помилок, у результаті яких залишки ЛЗР і ГР безповоротно губляться.

Тара для упакування об'єктів зі слідами ЛЗР і ГР повинна бути чистою, хімічно інертною, герметичною. Необхідність герметичного упакування порозумівається тим, що ЛЗР і ГР інтенсивно випаровуються навіть при кімнатній температурі. Наприклад, при нанесенні на поверхню деревини бензину А-76, хромотографічно обумовлених його компонентів неможливо знайти вже через 6 годин в умовах вільного повітрообміну. Вимоги до чистого посуду диктуються дуже високою чутливістю сучасних фізико-хімічних методів аналізу, які можуть знайти випадкові, не приналежні об'єкту-носію компоненти і, таким чином, привести до помилкових висновків. Ідеальною тарою для упакування об'єктів із ЛЗР є скло, у крайньому випадку - нові неушкоджені поліетиленові мішки. Скляний посуд після упакування в неї предметів, що вилучаються, варто закрити герметичними, що добре загвинчуються кришками, поліетиленові пакети зав'язуються вузлом (не можна зав'язувати мішки у верхній частині ниткою, тому що при цьому потрібна герметичність не досягається). Якщо залишки пальної рідини виявлені на поверхні предметів, які не можна вилучити з місця пожежі, то рідину варто всотати в чистий фільтрувальний папір чи вату і герметизувати.

Слід особливо зазначити, що закупорка пляшок з нафтопродуктами й іншими рідинами, картонними, паперовими і гумовими пробками категорично забороняється. Пляшки, банки, пробірки варто опечатати так: горлечко закупореної пляшки (разом із пробкою) обертають папером, поліетиленом і тканиною опечатуються. На картоні вказують дані про місце і дату вилучення і ставиться підпис співробітника, що вилучив речовинний доказ, і понятих.

Тепер приведемо мінімальний набір інструментів, необхідних особі, яка проводить дізнання та виїжджає на місце пожежі: чи ніж скальпель, стамеска, молоток, шпатель, ножиці, пронумеровані пробірки з притертими пробками (3-4 шт.), поліетиленові пакети різних розмірів (8-10 шт.) чи широкогорлові банки з кришками, що загвинчуються, гумки для герметизації пакетів.

 

7. 6  Приклади фіксації осередкових ознак

Дуже важливий етап у дізнанні - це фіксація виявлених осередкових ознак.

Найбільш об'єктивний і ємний метод фіксації осередкових ознак - фотозйомка. Однак при цьому варто правильно вибирати місце зйомки, не допускати "обрізання" кадрів, щоб у представлених фотографіях були логічно повно відображені сліди осередкових ознак. При фотозйомці в кадр необхідно включати масштабну чи лінійку спеціальні мітки з позначенням розміру, включенням предмета з відомими розмірами і т.і., обмовляючи ці дії в протоколі огляду. Необхідно враховувати освітлення: рекомендується таке освітлення, при якому виділяється рельєф кута чи стіни.

Для фотозйомки рекомендується застосовувати дзеркальні камери типу "Зеніт" із ширококутовим об'єктивом "Мир-1", що дозволяє при достатній глибині різкості фіксувати більше по площі поле в порівнянні зі звичайними об'єктивами, при наявності незначних лінійних перекручувань; необхідно також мати подовжувальні кільця для зйомки мікропредметів.

Останнім часом у практиці розслідування пожеж знаходить застосування відеозйомка. Особливо корисне її використання в початковій стадії гасіння пожежі, коли в динаміку просліджуються шляхи поширення вогню, напрямок вітру й інші фактори, що супроводжують горінню. Відеозйомка також дозволяє об'ємно зафіксувати осередкові ознаки, характер термічної поразки конструктивних елементів будинку, навколишніх осередків пожежі та предметів. При зйомці доцільно коментувати фрагменти відеозапису,

До інших способів фіксації виявлених осередкових ознак відносяться креслення, схеми, ескізи. Вони в обов'язковому порядку підписуються особою, що проводить слідчу дію і понятими, а також фіксуються в протоколі огляду.

Найбільш важлива описова частина протоколу огляду, у якій після статичного і динамічного огляду описуються всі осередкові ознаки і місце їхнього розташування.

Починати опис осередкових ознак рекомендується з ознак, що охоплюють всю площу пожежі, наприклад, з поразки покрівлі, далі поразки перекриття з метою блокування цими ознаками приміщення, у якому виникла чи пожежа частина приміщення. Потім описуються осередкові ознаки (плоскі, горизонтальні і вертикальні), окремі елементи осередкового конуса, що свідчать про координати осередку пожежі, тобто безпосередньо на місці пожежі. Окремо описуються електричні мережі і їхні поразки, що свідчать як про місце, так і про їхню причетність до причини пожежі.

 

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Таким чином, із усіх методів установлення осередку пожежі, розглянутих у рамках дійсної роботи, варто особливо виділити наступні:

• по осередкових ознаках;

• по ознаках спрямованості поширення горіння;

• по площі пожежі;

• по конфігурації зон пожежі;

• за допомогою ультразвукових хвиль;

• по дослідженню обвуглених залишків деревини і ДСП;

• по оцінках показань очевидців.

Вивчені висновки пожежно-технічних експертиз показали, що на практиці для установлення осередку пожежі використовуються практично всі перераховані вище методи.

Якщо з'єднати теоретичні вишукування авторів літературних джерел по досліджуваній темі з практикою розслідування справ про пожежі, то можна зробити наступні висновки, що базуються на двосторонньому аналізу проблеми (з погляду теорії і практики).

Так, метод визначення осередку пожежі по осередкових ознаках застосовується практично у всіх вивчених експертних висновках. При розгляді даного методу минулого докладно описані всі його переваги, однак він має й істотний недолік: при значних руйнуваннях (поразках) конструкцій і матеріалів, коли горіння було припинено на заключній стадії пожежі, осередкові ознаки знайти важко, практично неможливо. Тому в таких випадках зазначений метод не може бути якісно застосований (використаний на 100%), тобто варто брати за основу інший.

Саме в таких ситуаціях варто використовувати метод установлення осередку пожежі по ознаках спрямованості поширення горіння. При його докладному двосторонньому аналізі виявилося, що при всіх інших перевагах як недолік слід зазначити неможливість точного визначення місця розташування осередку пожежі. За допомогою даного методу можна вказати лише координати осередкової зони, але не самого осередку.

Цей же недолік характерний для методів установлення осередку пожежі по конфігурації зон, по площі пожежі.

До числа малозастосовних варто віднести наступні методи визначення осередку пожежі:

1) за допомогою ультразвукових хвиль;

2) по дослідженню обвуглених залишків деревини і ДСП;

3) метод диференціального термічного аналізу.

Вони є досить надійними й інформативними, а своє широке поширення вони не одержали через слабке впровадження соот-ветствующих технічних засобів.

Метод визначення осередку пожежі по оцінках показань очевидців застосовується також практично у всіх вивчених експертних висновках, однак він має й істотний недолік - необ'єктивність показань свідків при їхній зацікавленості у встановленні щирої причини пожежі.

Таким чином, точний обґрунтований висновок про осередок пожежі може бути зроблений тільки в тому випадку, якщо відомі особливості конструкцій і матеріалів, що знаходилися в зоні пожежі, їхнє взаємне положення і кількість, проаналізовані умови газового обміну, температурний режим і тривалість горіння на окремих ділянках, особливості. У такому випадку
можна скласти приблизну картину динаміки пожежі, що дуже важливо. Від цього як відомо, залежать результати пожежі, утворення і характер ознак осередку. Таким чином, висновок про місце виникнення пожежі є результатом кропіткої і твердої роботи. Але остання завжди приведе до позитивних результатів, якщо розглядати усі факти й обставини у взаємному їхньому зв'язку. Зіставлення показань очевидців з об'єктивними даними про ознаки осередку допоможе відновити умови й особливості горіння. Зведення про умови, у яких протікало горіння, дозволяють перевірити показання очевидців, пояснити результати пожежі. Тільки при аналізі наслідків пожежі можна одержати багато даних про умови й особливості горіння і зробити висновок про місце виникнення пожежі. Отже, підводячи підсумок усьому вищесказаному, підкреслимо, що стає явної необхідність використання комплексного методу установлення осередку пожежі, що представляє собою одночасне застосування декількох методів. Варто лише додати, що така сукупність методів визначається в залежності від характерних об'єктивних і суб'єктивних особливостей досліджуваної пожежі.

 

Питання для самоконтролю

1.    Поняття судової експертизи.

2.    Види судових експертиз.

3.    Предмет експертизи.

4.    Обєкти експертного дослідження.

5.    Процесуальні вимоги до обєкту експертного дослідження.

6.    Процесуальні вимоги до методів експертного дослідження.

7.    Порядок призначення експертизи.

8.    Процесуальні вимоги до експертного дослідження.

9.    Порядок проведення експертизи.

10.     Процесуальний статус експерта.

11.     Права експерта.

12.     Обовязки експерта.

13.     Відповідальність експерта.

14.     Процесуальні вимоги щодо допиту експерта.

15.     Передбачені законом підстави для відводу експерта.

16.     Основні вимоги до експертного висновку.

17.     Питання, що ставлять на вирішення пожежно-технічної експертизи.

18.     Поняття осередку пожежі.

19.     Поняття вторинних осередків горіння.

20.     Основні причини утворення осередкових ознак.

21.     Основні види ознак для визначення осередку пожежі.

22.     Вплив стану конструкцій, предметів та матеріалів на визначення осередку пожежі.

23.     Руйнування та сліди горіння в осередку пожежі при недостатньому газовому обміні.

24.     Руйнування та сліди горіння в осередку пожежі при сприятливих умовах для газового обміну.

25.     Випадки, коли ознаки осередку на місці виникнення пожежі не утворюються.

26.     Ознаки осередку, що утворюються над місцем виникнення пожежі.

27.     Ознаки осередку над місцем виникнення пожежі на горючих перекриттях.

28.     Ознаки осередку над місцем виникнення пожежі на металевих елементах.

29.     Ознаки осередку над місцем виникнення пожежі на негорючих перекриттях.

30.     Ознаки осередку над місцем виникнення пожежі для випадків, коли конструкції над осередком пожежі не збереглися.

31.     Поняття „осередкового конусу”.

32.     Причини утворення і характер ознак "осередкового конуса".

33.     Непрямі ознаки осередку пожежі.

34.     Основні ознаки спрямованості розповсюдження горіння.

35.     Ознаки осередку пожежі в перекритті і покритті.

36.     Ознаки осередку в місці виникнення пожежі на меблях і устаткуванні приміщень.

37.     Ознаки осередку при виникненні пожежі усередині устаткування.

38.     Ознаки осередку в місці виникнення пожежі на виробничому або іншому спеціальному обладнанні.

39.     Основи методу установлення осередку виникнення пожежі з використанням конфігурації зон пожежі.

40.     Основи методу установлення осередку пожежі за допомогою ультразвукових хвиль.

41.     Визначення осередку пожежі за показаннями очевидців.

42.     Оцінка показань очевидців при визначенні осередку пожежі.

43.     Основні методи диференціального термічного аналізу.

44.     Основні методи дослідження сталевих конструкцій і предметів.

45.     Основні методи дослідження обгорілих залишків лакофарбових покрить (ЛФП).

46.     Основні методи дослідження матеріалів на основі гіпсу, вапна і цементу.

47.     Основні методи виявлення і дослідження слідів легкозаймистих і горючих рідин у речових доказах.

48.     Основні методи визначення пожежонебезпечних характеристик рідин, твердих речовин.

49.     Основні методи дослідження оплавлених металевих провідників і електроотехнічних виробів.

50.     Речові докази у справах про пожежі, вилучення і збереження.

51.  Вилучення і збереження речових доказів, що містять ЛЗР і ГР.

52.    Засоби фіксації осередкових ознак.

 

 

 

Література

1. Анісимов А.С. Рекомендації з виявлення причин пожеж. РИО МВС УРСР. - К. - 1979.

2. Бойовий статут пожежної охорони України.

3. Брайнин М.С. Розслідування справ про пожежі. - М.: Изд-во Мін. комун, хоз-ва, 1956. - 138 с.

4. Гончаров А.А., Анісімов А.С. Про деякі питання дослідження і розслідування пожеж. - М.: Изд-во комун, хоз-ва РСФСР, 1963. - 53 с.

5. ДСТ 12.1044-89 "ССБТ. Пожежовибухонебезпека речовин і матеріалів. Номенклатура показників і методи їхнього визначення".

6. Донцов B.Г., Путилин В.І. Дізнання й експертиза пожеж. -Волгоград, 1990.

7. Донцов В.Г., Путилин В.І. Довідковий посібник "Дізнання й експертиза пожеж". - Волгоград, 1992.

8. Закон України "Про внесення в деякі законодавчі акти України змін і доповнень по удосконаленню попереднього розслідування" від 30.06.1993 р.

9. Закон України "Про пожежну безпеку" від 17,02Л 1993 р.

10. Зернов С.І. Методичні рекомендації "Структура і зміст висновку пожежно-технічної експертизи". -М.: ВНКЦ МВС СРСР, 1991.

11. Іванников В.П., Клюс П.П. Довідник керівника гасіння пожежі. М.: Стройиздат, 1987.

12. Інструкція з вивчення пожеж. - К.: ГУПО МВС України, 1994.

13. Клюс П.П. Палюх В.Г. Тактичні можливості пожежних підрозділів / Навчальний посібник. - Харків: УНК ХИСИ-ХПТУ, 1993.

14. Комплексне визначення параметрів нагрівання полімерних матеріалів і металевих виробів, використовуваних на залізничному й авіаційному транспорті: Методичні рекомендації. ВНИИПО МВС СРСР. - М., 1991. - 66 с.

15. Коротких Н.І. Мартинюк У.І. Методичний посібник з питань установлення причин виникнення пожеж і підготовці матеріалів для проведення пожежно-технічних експертиз. - Чернівці.: ОЦ СУ УВС Чернігівської обл., 1982.

16. Кошмарів Ю.А., Башкирцев М.Л. Термодинаміка і теплопередача в пожежній справі. - М.: ВИПШТ МВС СРСР, 1988.

17. Криміналістика: Підручник / під ред. И.Ф. Пантелєєва, Н.А. Селиванова. - М.: Юрид. літ., 1984. - 544 с.

18. Криміналістика: Підручник /під ред. Р.С. Белкіна. - М.: Юрид. літ., 1986. - 544 с.

19. Мегорський Б.В. Методика встановлення причин пожеж від грубного опалення. - М.: МКХ РСФСР, 1961.

20. Мегорський Б.В. Методика встановлення причин пожеж. -М.: Стройиздат, 1966. - 348 с.

21. Методичні вказівки по розслідуванню справ про пожежі. -М.: РИО Полиграфиздата Мособлисполкома, 1986.

22. Методичні вказівки по розслідуванню пожежі. - К.: Київська друкарня наукової книги, 1985

23. Методичний посібник по визначенню осередку пожежі. -Одеса, 1992.

24. Методи розрахунку температурного режиму пожежі в приміщеннях будинків різного призначення / Рекомендації. -М.: ВНИИПО МВС СРСР, 1988.

25. Повзик Я.С., Клюс П.П., Матвейкин А.С. Пожежна тактика. -М.: Стройиздат, 1990.

26. Пожежна тактика / Під ред. Повзика Я.С. - М.: РИО ВИПТШ МВС СРСР, 1984.

27. Положення про державну пожежну охорону. Затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 508 від 26.07.1994 р.

28. Рекомендації інспектору держпожнагляду по розслідуванню пожеж, зв'язаних з підпалом. - Луганськ: УГПО УМВД у Луганській обл., 1995.

29. Рекомендації з дослідження причетності тліючих тютюнових виробів до виникнення пожеж. - Л., 1980.

30. Посібник з розрахунку температурного режиму пожежі в приміщеннях житлових будинків. - М.: ВНИИПО МВС СРСР, 1987.

31. Сазанів Ю. Н. Термічний аналіз органічних сполук. / Отв. ред. М. М. Котон, АН СРСР, Інститут високомолекулярних з'єднань. - Л.: "Наука",Ленінградське вітд., 1991. - 141 з,

32. Сербулова A.M. Рекомендації з призначення пожежно-технічної експертизи при розслідуванні пожеж. К.: 1980.

33. Смелков ГЛ. Методи визначення причетності до пожеж аварійних режимів в електротехнічних пристроях. - М.: Стройиздат, 1980.

34. Довідник пожаровзрывоопастность речовин і матеріалів і засобів їхнього гасіння / Під ред. A.І. Баратова. - М.; "Хімія", 1990

35. Довідковий посібник для пожежно-технічних експертів, ВНИИПО МВС СРСР, ЛФ. - Л., 1985.

36. Тарабанчук С.Ф., Гуркін А.І., Гусєв Л.К. Методичний посібник по- визначенню осередку пожежі. - Одеса, 1992 р.

37. Кримінально-процесуальний кодекс України.

38. Уэнландт У.У. Термічні методи аналізу. / Перши. с англ. під ред. В. А. Степанова, В. А. Барштейна. - М.: Світ, 1978. -526.

39. Федоров А.И., Ульянов Л.Н. Мегорський Б.В. Пожежно-технічна експертиза: організація і проведення. - М.: ВИПТШ МВС СРСР, 1976. - 210 с.

40. Федоров А.И., Ульянов Л.Н.. Лівчіков А.П. Пожежно-технічна експертиза. - М.: Стройиздат, 1986.-272 з,

41. Шиманова З.Е. Пожежно-технічна експертиза. М.: Изд-во Мін. комун, хоз-ва, 1963. - 87 с.

42. Mltchell В. D., Blrnie А. С. Differential Thermal Analysis, Mackenzie R. С., ed.T Academic Press, Lnd. 1970.

43. Rfeil R. W, Proc. Of the Third Torontj Sump. On Thermal Analysis, McAdie H. G., ed., Chemical Institute of Canada, Toronto, 1969, p. 187.

 

 

Кріса Іван Якимович

Михайлов Юрий Миколайович

Бєлан Сергій Володимирович

Штангей Геннадій Володимирович

Єременко Володимир Петрович

 

Методи визначення

осередку пожежі

 

Навчальний посібник

 

 

 

 

 

 Підписано до друку 28.02.2005 р. Формат 60х84 1/16.

Папір 60 г/м2.   Друк  ризограф.  Ум.друк. арк. 8,2

Тираж 600 прим.     Вид.№ 25/04.       Зам.№

Розмножувально-копіювальний сектор

 Академії цивільного захисту України

61023,  м. Харків, вул. Чернишевського, 94

 

Hosted by uCoz